WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Інтонація в українській мові - Реферат

Інтонація в українській мові - Реферат

Реферат

на тему:

"Інтонація в українській мові"

Інтонація (від лат. intono - голосно виголошую), сукупність мелодики, ритму, темпу, інтенсивності, акцентних буд, тембру і інших просодичних елементів мови. Інтонація організовує мову фонетично, є засобом вираження різних синтаксичних значень і категорій, а також експресивного і емоційного забарвлення.

Надсегментні одиниці накладаються на лінійне мовлення не по одному, а в цілому, формуючи таким чином явище, що дістало назвуінтона́ція, одиницею якої часто називають інтонаційну конструкцію. Інтонацію вивчає інтонологія.

Інтонація надає мовленню семантики, експресії, модальності, стилістичного забарвлення тощо. Відповідно виконує такі функції:

  • Комунікативна функція, тобто функція реалізації комунікативних типів висловлення (розповідні, питальні, спонукальні речення).

  • Функція модальності. Вираження ставлення мовця до того, про що говориться.

  • Емоційна функція. Вираження за допомогою мови психічного стану мовця, а також надання емоційних значень висловлення.

  • Видільна функція. Полягає в інтонаційному виділенні певних частин висловлення, напр., головніших порівняно з другорядними в інформаційному плані.

  • Конструктивна (конститутивна) функція. Завдяки інтонаційним засобам сегментні одиниці мовлення формуються у висловлення.

На думку Н. Плющ, О.Бас-Кононенко, З.Дудник (Плющ Н. та ін. СУЛМ. Фонетика, 2002), комунікативна функція інтонації є провідною. За метою висловлювання в українські мові розрізняються такі комунікативні типи висловлювань, як розповідь, питання, спонукання.

Інтонаційна конструкція розповідного висловлювання має висхідно-спадний а бо спадний рух основного тону, що означає завершеність думки. Разом зі спадом тону спадає і сила і темп вимови.

Інтонаційна конструкція питального речення зазвичай характеризується висхідним, висхідно-спадним і спадним тоном. Темп вимови питання як правило вищий за відповідь на нього в розповідній інтонації. Для запитання відчутними є особливості зміни ЧОТ на початку і в кінці вислову, швидкість спаду ЧОТ та інтенсивності. Побудова інтонаційної моделі питального типу речення ускладнюється різними видами питання: питання про нову інформацію, питання-перепит, альтернативне питання, риторичне питання.

Інтонаційний контур спонукального речення визначається висхідно-спадним, рідше — спадним характером руху ЧОТ. Такий тип речення теж неоднозначний — може бути наказ, вимога, пропозиція, прохання, порада тощо.

Фраза вичленовується інтонацією і паузами. Інтонація буває комунікативна (спрямована на увиразнення змісту висловлювання) й емоційна (призначена для передавання різних почуттів). Інтонація кожної мови своєрідна. Загальновідомо, як важко, наприклад, вловити висловлений чужою мовою жарт або іронію чи виразити різні відтінки здивування, невдоволення, презирства, поваги, довір'я, недовіри тощо, які здебільшого передаються лише інтонацією. Інтонація є невід'ємною складовою частиною мови.

За допомогою інтонації мовець може передати настрій, виділити важливе в повідомленні, привернути увагу слухача (слухачів) до певної думки, дати зрозуміти, що висловлювання закінчене або буде продовжене і т. д. Інтонаційний малюнок, як і вимова окремих звуків у мовленнєвому потоці, має свої усталені загальноприйняті норми, порушення яких призводить до неадекватного сприйняття висловлювання. За допомогою інтонації, неадекватної до змісту, створюється підтекст.

Слід пам'ятати, що дуже швидке мовлення утруднює сприйняття, а надто повільна, тягуча мова послаблює увагу слухача. Безпричинне надто голосне мовлення дратує слухача, а непомірно тиха мова змушує над силу напружуватися, щоб зрозуміти сказане. Порушення загальноприйнятої норми втомлює слухача і, отже, справляє на нього негативне враження.

Інтонація української мови включає в себе:

а) підвищення й пониження тону (мелодика мовлення);

б) прискорення й сповільнення вимови (темп мовлення);

в) збільшення й зменшення сили голосу (інтенсивністьмовлення);

г) певне чергування наголошених і ненаголошених складів(ритм мовлення);

г) виділення слова у фразі особливим наголосом — фразовим, логічним та емфатичним.

Фразовий наголос — звукове виділення одного зі слів фрази (переважно кінцевого). Такий наголос підкреслює завершеність висловлювання й спонукає слухача до певної реакції. Наприклад, у реченні Щоб докладно обговорити це питання, нам треба зустрітися ще завтра трохи підсилюється наголошений склад останнього слова, і тим вказується, що речення закінчене.

Логічний наголос — це виділення важливого для змісту слова підсиленням і підвищенням його наголошеного складу в тоні. За допомогою логічного наголосу тому самому реченню можна надати цілу низку різних смислових відтінків. Наприклад, залежно від того, яке слово в реченні Я допоможу вам логічно виділимо, воно матиме різне значення: чи те, що саме мовець, а не хтось інший допоможе; чи те, що названа дія буде таки виконана; чи те, що допомогу буде надано саме цій особі, а не іншій.

Емфатичний наголос — емоційне виділення слова у фразі. В українській мові він виражається, як правило, подовженням наголошеного голосного й підвищенням тону. Наприклад, у реченні Пливти влітку Дніпром — це ж чудо-ово! таким чином емоційно виділено слово чудово.

Інтонаційна організація спонукальних фраз в українській і російській мовах у багатьох рисах є спільною. Специфічна риса інтонації спонукання української мови – уповільнення вимови кінця фрази. Для російської мови таке темпоральне оформлення спонукальних фраз не характерне.

Таким чином, найбільша ймовірність розвитку просодичної інтерференції в українській мові під впливом російської (і навпаки) лежить у зоні темпоральних ознак. За даними, наведеними у "Типології інтонації мовлення", темп мовлення в українській мові повільніший (1, 27), ніж у російській мові (1), що дає підстави для висновку про відсутність в українській мові тяжіння до часової компресії і наявність її в російській мові.

До інтерферуючих ознак, крім щойно розглянутих розрізнювальних (специфічних) ознак інтонаційних структур основних інтонаційних типів, відносяться і просодичні ознаки, які розрізняють їх модально-експресивні варіанти. Але останні, ще чекають на своїх дослідників.

Проблеми фонетичної інтерференції на сегментному і суперсегментному рівнях актуальні як у цілому для теорії взаємовпливу мовних систем, так і для розв'язання питань прикладної лінгвістики, зокрема методики викладання рідної та іноземних мов.

Використані джерела

  1. Українська мова. Енциклопедія. – К., 2000.– С. 752 ;

  2. Багмут А.Й., Борисюк І.В., Олійник Г.П., Плющ Н.П. Типологія інтонації мовлення. – К., 1977. – С. 405;

  3. Прокопова Л.І. Тональні акценти у німецькій та українській мовах – вступ до контрастивного вивчення просодичних систем // Нариси з контрастивної лінгвістики. – К., 1979.

http://uk.wikipedia.org/wiki/Інтонація_(мовознавство) Інтонація (мовознавство) Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Loading...

 
 

Цікаве