WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Проблема двомовності в Україні - Реферат

Проблема двомовності в Україні - Реферат

У значної кількості мовців зміщування кодів призвело до того, що вони втратили здатність говорити рідною мовою. З двомовності та частково двокультурності великого масиву суспільства виникло таке явище, як суржик (хаотична українсько-російська мовна мішанина), а також з цими процесами, на нашу думку, треба пов'язувати стан напівмовності. Напівмовність – це двомовність із неповним рівнем мовної компетенції в обох мовах [Ажнюк 1999, с. 151].

Дослідники вважають, що мовленнєва неповноцінність зумовлена соціально: соціальним становищем, рівнем освіти і національної свідомості, мовною політикою держави тощо. Для напівмовців змішування та перемикання кодів є, в першу чергу, штучним, але з часом стає органічним процесом, у якому обидві мови сприймаються як одне комунікативне середовище. Для значної частини напівмовців такий стан є проміжним у переході на одну з мов, яка стане для них домінуючою, проте існує чимала категорія напівмовців, для яких перехід на одну з мов фактично неможливий через незнання жодної з них. Від оказіонального використання мовцем макаронізмів суржик відрізняється не лише насиченістю іншомовними елементами, а й відповідним станом мовної свідомості: стирається межа між двома кодами, фактично зникає етнічна прив'язаність. Мовну ситуацію, у якій обидві мови зливаються й починають ототожнюватися мовцем, Н. Мечковська розглядає як суміщену двомовність [Мечковская 1996, с. 36]. Але оскільки межа між мовами стирається й утворюється своєрідний гібрид, який не є третьою повноцінною мовою (він немає ніяких культурних коренів і зв'язків: таким мовним варіантом не можна створити повновартісного літературно-художнього тексту, висловити глибини філософського пізнання світу), то говорити про двомовність як таку не слід. Відбувається втрата мови й культури. Коли навіть не вдаватися до пошуку чиєїсь зацікавленості в цьому явищі, не можна пройти повз нього, не помітивши, що активно пропагує напівмовність та напівкультурність сьогодні масова культура. Занепад мовних навичок відбувається поступово й значну роль у цьому процесі відіграють демографічні фактори: мішані шлюби, зростання географічної мобільності населення в пошуках праці й пов'язане з цим розсіювання родинно та етнічно споріднених людей. Часто суржик формується у людей, які, переїхавши з села в місто, через слабкість мовного імунітету не можуть витримати тиску російськомовного середовища й починають змішувати обидві мови. Наслідком тиску російськомовного міста, психологічного дискомфорту, який відчуває людина, що потрапляє з села в місто, є певний культурно-мовний шок, а також невпевненість у собі. Мовець починає комплексувати і переходить на суржик. Потім, повертаючись у звичне мовне середовище, люди часто не можуть перейти на власне українську мову й спілкуються суржиком.

Вивчаючи суржик, деякі дослідники спрощують проблему й певними твердженнями заохочують білінгвізм. Скажімо, мовознавець В. Труб вважає суржик виявом "низького культурно-освітнього рівня" і відносить його до просторіччя [Труб 2000, с. 47]. Але у повсякденному житті часто зустрічаємося з випадками масової мовної некомпетентності, притаманної викладачам університетів, лікарям, політикам. Автор уводить також поняття "повноцінного білінгва", надлюдини, яка має "блискавично реагувати на кожну зміну комунікативної ситуації і при цьому легко переходити з однієї мови на іншу, часто навіть не помічаючи цього переходу" [Труб 2000, с. 58]. По суті, дослідник пропагує руйнівне для свідомості мовця перемикання кодів. Зрештою, В. Труб робить висновок, який, на нашу думку, є дуже сумнівним, про те, що просторіччя є однією з нормативних підсистем мови і не загрожує її повноцінному функціонуванню.

Ми абсолютно погоджуємося з харківським філософом Тарасом Возняком, який чи не єдиний представник сучасної гуманітарної еліти поставив проблему суржику, що виникає внаслідок такої незбалансованої мовної ситуації, в контекст конкретного людського існування: "...ми не можемо не бачити того, що суржикові варіанти стали мовою для мільйонів людей, і ми повинні ставитися до них серйозно, бо, судячи з усього, матимемо з ними справу ще дуже довго... Принаймні навіть з чисто гуманних міркувань ми не маємо права відмахуватися від них і не бачити за ними проблем мільйонів людей, їх інакшого, у чомусь, можливо, збідненого, але для багатьох актуального і, можливо, єдиного світу. У суржиках українська мова, попри те, що вона не є такою далекою від російської, теж приховано існує, хоч багатьом і, можливо, справедливо, здається, що лише животіє" [Возняк 1998, с.160-161]. Суржикомовній людині позбавитися російськомовного елемента дуже важко, адже для цього треба принаймні перебудувати свій звичний мовний світ й увійти в інший, а це завжди болісно для індивідуальної психологічної екзистенції, тому що змінити власний мовний світ – це самому до певної міри змінитися. Миттєве виправлення мовного світу можливе в осіб з розвинутими лінгвістичними здібностями, у тих, хто володіє ментальною гнучкістю, а також неабияким філологічним даром. Але такі особи на становлять більшості, а тому, і на цьому треба наголосити, лінгводидактичні принципи викорінення суржикової мови повинні бути якомога коректнішими.

Отже, ситуація двомовності є надзвичайно нестабільною як у мовному, так і в культурно-політичному аспектах. Як наслідок – виникає явище суржику та напівмовності, тобто ми маємо справу з мовною некомпетентністю мільйонів українців, які потрапили в залежність від історичних реалій. Ці мовленнєві процеси стають надзвичайно "небезпечними", коли вони починають проникати мову, спричиняючи інтерференцію всіх рівнів, що носіями мови сприймається як норма.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Ажнюк 1999: Ажнюк Б. Мовна єдність нації. – К., 1999. – 421 с.

2. Андрусів 1995: Андрусів С. Страх перед мовою як психокомплекс сучасного українця // Сучасність. – 1995. – № 7 - 8. – С. 150-159.

3. Бурячок 1998: Бурячок Г. "Просвіта": історія та сучасність (1868-1898). – К., 1998. – 308 с.

4. Возняк 1992: Возняк Т. Відродження івриту та української. Онтологічні підстави та наслідки // Сучасність. – 1992. – № 8. – С. 107-112.

5. Возняк 1998: Возняк Т. Тексти і переклади. – Харків,1998. – 345 с.

6. Енциклопедія етнодержавознавства 2000: Енциклопедія етнодержавознавства / Ю. І.Римаренко, В. Г.Черенець та ін..; за ред. Ю. І.Римаренка. – К., 2000. – Ч. 1. – Кн.2. – 522 с.

7. Іванишин, Радевич Винницький 1994: Іванишин В., Радевич Винницький Я. Мова і нація. – Дрогобич,1994. – 384 с.

8. Каращук 2000: Каращук Г. Амбівалентність і білінгвізм українсько-польського пограниччя ( на прикладі Волині) // Державність української мови і мовний досвід світу: Матеріали міжнародної конференції. – К., 2000 – С. 23-38.

9. Масенко 1999: Масенко Л. Т. Мова і політика. – К., 1999. – 100 с.

Мечковская 1996: Мечковская Н. Б. Социальная лингвистика. – М., 1996. – 247 с.

11. Труб 2000: Труб В. Явище "суржику" як форма просторіччя в ситуації двомовності // Мовознавство. – 2000. - №1. – С. 46-58.

12. Titone 1991: Titone R. Language contact and cod-switching in the bilingual personality // Languages in Contact and Contrast. Essays in Contact linguistics. – Berlin, New York, 1991. – P. 446-464.

Loading...

 
 

Цікаве