WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Проблеми ужитковості української мови в сучасній український державі - Реферат

Проблеми ужитковості української мови в сучасній український державі - Реферат

Реферат на тему:

Проблеми ужитковості української мови в сучасній український державі

Аксіоматичність твердження, що мова і державність є основними прикметами сучасних націй ні в кого не викликає сумнівів. Саме тому ужитковість української мови належить до ключових проблем нашої національної державної екзистенції, саме з фактором ужитковості української мови пов'язаний подальший розвиток. Щоб осмислити сутність сьогоденних існуючих проблем, їх ґенезу, варто очевидно на початку хоча би дуже стисло поглянути на стан і зміни ужитковості української мови в контексті українських катастроф ХХ ст.

А. Вихідна, глобальна ситуація українства

на початку ХХ ст.

Не зважаючи на тривалу понад трьохсотлітну бездержавність в лещатах головно двох імперськи налаштованих на експансію через міграцію і асиміляцію сусідів - Росії та Польщі українські етнічні терени з відповідними асиміляційними міськими та промисловими анклавами - російськими на Сході і Півдні, польськими на Заході, займали обшири в 1,4 рази більші від сучасної Української держави - від Засяння до Дону, про що дуже яскраво говорив Євген Чикаленко у своїх спогадах у зв'язку з подорожжю разом з Галичанами на відкриття пам'ятника Котляревському у 1903 р.: "Галичани, що переважно уперше були на Великій Україні, дивувалися і захоплювалися її безмежними просторами. Де ж пак! Від Пермишля чи Львова їдеться майже добу до Києва, другої півдоби до Полтави і все територією суцільно заселеною українським народом, і тільки в степах понад Чорним морем можна зрідка наїхати на колонії - волоські, німецькі та інші, а то все одна українська мова, майже без одмін, без діялектів від Карпатів до Кавказу. І так можна їхати серед суцільного українського населення і третю добу аж до Дону, де українське населення перемішане з козаками-москалями, а далі, четверту і п'яту доби - серед українського населення, що живе всуміш з останками тубольців-кимликів, киргизів, сартів і т. д. До Хмельниччини Україна кінчалася Чернігівщиною, Прилуччиною та Лубенщиною за Дніпром, одрізана від Чорного моря татарами, а тепер вона займає вдвічі більші простори на лівім березі Дніпра, ніж на правім і колонії свої розкидала, як аванпости, далеко за Волгою, за Каспієм, по всьому Сибіру аж до Зеленого чи Сірого Клину над Великим океаном. Це компенсація за Вислоччину та Засяння, що поляки забрали у нас силою на заході, певне навіки. А український народ завоював оцю величезну територію не мечем та гарматами, а істиком та плугом і певне завойовуватиме й далі".

Отже, перед Першою світовою війною домінантно мономовний етнопотенціал українства складав 30 млн. осіб, тоді як етнічних росіян у той час в цілому було орієнтовно 50 мільйонів осіб.

Б. Українські катаклізми у ХХ ст.: від Першої світової війни і до проголошення державного суверенітету України

Після поразки українців у визвольних змаганнях 1918-1920 рр. настала довжиною у 70 років епоха великих етнокатастроф українства з неймовірно важкими наслідками для нашого націозбереження, що мають безпосередній вплив на сучасні проблеми ужитковості української мови. Назву лише декілька антиукраїнських акцій і явищ, що врешті-решт призвели до стану української мови на порозі нової незалежності.

У Західній Україні після 1920 р. почався етап великої польської експансії на схід, що включав міграційне і асиміляційне поглинання насамперед Лемківщини, Засяння, Холмщини, Підляшшя, а також далі Галичини і Волині. Радикально скорочене українське загальне шкільництво, українців позбавлено права на вищі школи, інструментами винародовлення стали економічна і професійна дискримінація, насильне католичення, пацифікації, заборони на власне культурне життя, глобальне руйнування православних храмів і т. п.

Проте ці репресії обмеженої дії не йдуть в жодне порівняння з більшовицькою політикою і практикою в УРСР та на етнічних українських теренах за її межами. Після відносно обмеженого за своїми негативними наслідками періоду "українізації" упродовж 20-х років настав період великого політичного і соціального терору періоду 30-х років, який вщент зруйнував етносистему українства. Він включав фізичне і депортаційне винищення інтеліґенції, заможного селянства, знищення засад і основ християнської обрядовості та цивілізації. Особливий глобальний удар по ґенетичних основах національного селянського організму спричинив голодомор - ґеноцид 1932-1933 рр., внаслідок якого знищено від 7 до 10 млн. етнічних українців в межах УРСР та Кубані.

Позірно соціальні репресії мали явно національне спрямування: проти інтеліґенції та вчених (процес СВУ), ліквідовано мовну і освітню автономію більш як 5 мільйонів українців в компактних поселеннях за межами УРСР в Кубані, Курщині, Воронежчині, Сірому та Зеленому Клині - з наступним доведенням цього населення до повного зросійщення; ще один наступ на мову стосувався зросійщення мовного словника і правопису української мови.

Друга світова війна стала черговим етапом національної деструкції та зменшення ужитковості української мови. В горнилі війни загинуло понад 8 млн. громадян України, мільйони людей підлягали евакуації та примусовим роботам на чужині, війна стала жорстоким інструментарієм мілітарної русифікації; фізично знищено понад сто тисяч найбільш активних і національно свідомих українців Заходу, згодом ще понад 400 тисяч, рятуючись від репресій, назавжди виїхали в країни Західного світу. Внаслідок етнічних чисток шляхом "абсолютного виселення" втрачені українські етнічні терени Засяння, Холмщини, Підляшшя, а також приречені на чужоземну асиміляцію українці Берестейщини і Пряшівщини.

Найбільш знаменними явищами початку післявоєнного періоду стали знищення антибільшовицького руху ОУН УПА та більш як мільйонні депортації населення Західної України. Новий етап відновлення промисловості та індустріалізації пов'язаний зі значною міграцією росіян в Україну та русифікацією великих міст України. Під гаслом єдиного радянського народу русифікація і боротьба з її протидією (націоналізмом) стали державною партійною політикою влади від М. С. Хрущова до В. В. Щербицького. Російська мова отримала статус єдиної державної в державних установах, промисловості, катастрофічно скорочено ужитковість української мови до мови соціально непрестижних сфер селян і двірників. Відбулася тотальна русифікація інститутів науки та вищої школи.

В. Стан ужитковості української мови

на порозі нової незалежності

Без сумніву політика безоглядної русифікації під гаслами "інтернаціоналізму" і єдиної радянської спільноти викликала певний опір в частині суспільства, що знайшло вияв в жорстоко переслідуваному русі шестидесятників, утворенні Товариства української мови ім. Т. Шевченка, врешті, народному рухові за перебудову, що, підігріте партійними конфліктами в Москві, призвело врешті-решт до проголошення української незалежності. Ще в лоні Верховної Ради УРСР був прийнятий закон про мови в УРСР, який мав за мету певну реабілітацію ужитковості української мови. Цей закон, що по суті є чинним до сьогодні, на жаль до тепер не виконується навіть за умов наче б то повної Української державності.

І вже тоді був визнаний як явно незадовільний, а насправді катастрофічний, стан використання української мови, який на початку 1990-х відзначався такими особливостями.

Насамперед треба говорити про реґіонально-ґрадієнтальний ступінь русифікації та зменшення ужитковості української мови, яку можна розділити глобально на два (Західний і Східний), а більш диференційовано в рамках цього Східного можна виділити три субреґіони: 1) центральний, 2) північний, та 3) південно-східний. В цьому контексті Західний реґіон найменш ушкоджений і в головному може розглядатися як мономовний. В рамках Східного великоукраїнського реґіону ступінь ужитковості української мови знижується стрімко від 1-го до 3-го субреґіонів. Мабуть, 4-м субреґіоном практично повної неужитковості української мови є сьогоднішня автономна республіка Крим.

За станом на 1990 рік українська мова була повністю усунена з війська, промисловості, технічної сфери та побуту найбільших і великих міст, зокрема Одеси, Харкова, Донецька, Луганська, а також переважно Києва, Сум, Дніпропетровська, Запоріжжя, Херсона, Миколаєва, Чернігова, у значно меншій мірі Хмельницька, Черкас, Вінниці.

Відповідно до такого ґрадієнта русифікації катастрофічно зменшувалася кількість українських загальноосвітніх та дошкільних закладів, подібна тенденція була і у вищій школі.

Домінанція російськості спостерігалася в кіно, телебаченні і естраді - де переважав "загальносоюзний" російський продукт. Своєрідним винятком виявилося "республіканське радіо" - де в значній мірі культивувався "україномовний" продукт.

У книготоргівлі домінувала російськомовна література з РРФСР, також і в УРСР співвідношення російських видань до українських дорівнювало 5:1. Видання наукової літератури українською на час розпаду СРСР в Україні збереглося, і то тільки частково, в сфері гуманітарних наук, пов'язаних з українознавством, ідеологічною пропагандою тощо. Ходова щоденна преса - журнали і газети також була переважно російською, хоча партійними органами визначалося, зокрема на заході і в центрі УРСР, певна квота "республіканських", обласних і районних видань українською мовою. У великих містах Сходу і Центру службова мова була переважно російською, це також стосувалося документації, переписки, звітності тощо. Захист дисертацій українською мовою допускався лише в сфері дотичних до українознавства наук. На наукових конференціях загальноприйнятою в Україні була теж мова російська (з обмеженням цього правила в Західній Україні, де ще збереглися залишки мовного себто "націоналістичного" атавізму). Студентська і робітнича молодь виховувалася в дусі російськомовності. На 1990 р. досягнув особливих масштабів процес саморусифікації українського населення з сіл російськомовними українцями міських середовищ. Рівень зрусифікованості знаходився в обернено пропорційній кореляції з рівнем національної свідомості.

Еволюція мовної ужитковості за роки незалежності

На початках незалежності в субреґіонах просуненого зросійщення відчувалися ознаки мовного ренесансу, зумовленого політичними акціями того часу, зокрема вуличними, майданними і парламентськими акціями, пов'язаними зокрема з ланцюгом Злуки, усуненням компартійного керівництва, утвердженням національних символів і т. п. Значно збільшилась побутова і вулична ужитковість української мови в Києві, містах центрального реґіону, дивовижно спалахнула на певний час українська преса різноманітними, хай не довговічними, газетами, журналами, збірниками. У переважної більшості російськомовних українців відчувалася готовність до введення у власну ужитковіть української мови без якихось комплексів мовного чи політичного шовінізму.

Loading...

 
 

Цікаве