WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Функції перекладу - Реферат

Функції перекладу - Реферат

Ясна річ: двомовність (чи багатомовність) створює специфічні умови для перекладу. Білоруський теоретик В. Рагойша слушно зауважує, що вона знижує інформаційно-ознайомчу функцію перекладу, підвищуючи роль інших [28]. До них належать розкладка змісту, відтінювання, актуалізація, усотування нових значень, гра синонімічних форм, самовираження, стильовий експеримент тощо. Текст оригіналу один і тим обмежений – варіантів перекладу, причому повноцінного, може бути багато чи й безліч. Поле взаємодії варіантів надає їм певних переваг над оригіналом.

7. Очевидно, що вимоги до перекладу – не те саме, що його дієвість чи фактична „споживча" цінність. Нігілізм і скепсис щодо можливостей перекладу не в силі здолати іншу всюдисущу крайність – надмірні очікування. А тому сполука „перекладач повинен" у фаховій літературі стала від заклинань ледве не ідіомою: модальність дієслова тут давно перейшла на іменник. Рожеве розуміння обов'язку часто відвертає від самої природи явища, його парадоксів, того, що ж насправді діється в перекладі, чим ця праця здатна прислужитися.

Відомо: перекладачеві негоже поліпшувати твір. Цей припис – аксіома, але він не розкриває естетики й аксіології перекладу. Якщо перекладачі, на думку Ґете, – це „клопітливі свахи, які на різні лади розхвалюють нам красуню, обкутану ледь прозорим серпанком, розпалюючи непогамовану жагу до оригіналу" [29], то й сам автор оригіналу здатний викликти інтерес до того, як його перекладено. А його автентичний почерк – прихиляти до тих чи інших прочитань і мистецтва урізноманітнювати способи вираження. Переклад може мати вартості, яких годі шукати в першотворі. Може зняти павутину віків з першотвору. Може вивищитися над ним силою виразності, залишаючись вірним йому і правдивим, – коли сама мова розкриває обійми назустріч вже оформленій думці, надаючи перекладачеві вигоди, яких не міг мати автор. Гріх відмовити Феніксу поезії, коли він сам приймає те, що до фактури вірша аж проситься, хтиво лине, невідчепно пристає: глибшу асоціацію, переконливіший епітет, різкіше протиставлення, точніший синонім, місткішу метафору, стисліший фразеологізм, милозвучніший перегук, розкутіший синтаксис, влучнішу риму тощо. Тим-то трапляються випадки [30], коли сам автор відзначає неабиякі набутки перекладу і навіть віддає йому перевагу над власним твором. Той самий Ґете зачудовувався своїм свіжим французьким „Фаустом" і свідчив, що „Герман і Доротея" йому більше до душі в перекладі латиною. „Фауст", наголошував Ґете, „був зачатий у похмурій стихії, його дія відбувається в моторошній, хоч і різноманітній обстановці, однак завдяки французькій мові, від якої усе прояснюється й робиться приступнішим для ока й розуму, він виглядає погіднішим і виразнішим" [31].

8. Варто пам'ятати, що переклад здатний служити меті, яку перекладач зовсім не ставив собі або й не міг передбачити. Так буває, зокрема, через тривалий час або в третій країні. Як зазначалося, з перекладів теж багато перекладають, за ними відновлюють втрачені першоджерела, вивчають мову оригіналу або самого перекладу. Примітно, що прикладами з перекладів І. Франка, Лесі Українки, П. Тичини, М. Рильського, М. Бажана та багатьох інших класиків ілюструються статті в наших словниках. Деякі студенти навіть примудряються складати домашнє читання з іноземної мови, пробігши очима „Сагу про Форсайтів" Д. Голзворзі в перекладі О. Тереха, про що останньому, либонь, і не снилося... Є цілі, які перекладач приховує, принаймні не надто афішує, а є й вельми резонансні, що ними на людях зручно прикриватися. Так, у багатомовному СРСР творчі потреби й осяяння тлумачів мали увінчуватися гаслом „дружби народів", яка передбачала цілковите розчинення й зникнення народів-друзів, але спершу – взаємне зближення шляхом обміну вартостями, процідженими крізь ідейне сито. Переклад має виміри економічні (він може годувати не тільки перекладача, а й країну), політичні (він пропагує, недарма ж французи мають в Україні програму видання своєї літератури „Сковорода"), правові й моральні (захист авторства і плагіат існують і тут), статусні. Бувають переклади заробітчанські, (не)актуальні, канонічні, авторизовані, прохідні на певний рівень, наприклад, схвалені до друку, удостоєні премій чи високого випробування портфелем Г. Кочура... За лихоліття переклади служили способом висловити власний біль, езоповими натяками і кличем до сокири, оберталися репресіями проти перекладачів, вилежувалися по шухлядах через те, що їх довго не друкували, піддавалися цензурі, спаленню й публічному ганьбленню.

Воістину, на що здатний переклад – вічна загадка для людського розуму, який сам, за влучним висловом А. Шлеґеля, може тільки одне – перекладати.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Радчук В. Навіщо потрібен білоруський Пушкін // Сузір'я. - Вип. 26. – Київ,1987, с. 251-259.

2. Рагойша В. П. Проблемы перевода с близкородственных языков: Белорусско-русско-украинский поэтический взаимоперевод. – Минск, 1980. - С. 17-31; Радчук В. Концепция функционально-эстетического равнодействия // Теорія і практика перекладу. - Вип. 1. – Київ, 1979. - С. 47-48; Радчук В. На жертовнику мистецтва // "Хай слово мовлено інакше...". – Київ: Дніпро, 1982. – С. 19.

3. Гете И. В. German Romance / Пер. С. Герье. // Гете И. В. Собрание починений: В 10 томах. - Т.10. – Москва, 1980. - С. 412.

4. Гете Й.-В. Поезія і правда: Збірник / Упоряд., пер. Б. М. Гавришкова. – Київ, 1982. - С. 87.

5. Копанев П. И. Вопросы истории и теории художественного перевода. – Минск, 1972. - С. 73.

6. Мандельштам О. Э. Разговор о Данте. – Москва, 1967. - С. 27.

7. Цит. за: Копанев П. И. Названа праця. - С. 78.

8. Радчук В. Переклад – рушій чи гальмо? // Теорія і практика перекладу. - Вип. 17. – Київ: Вища школа, 1990. - С. 26-31; Радчук В. Глобалізація і переклад // Всесвіт. – 2002. - № 5-6. - С. 134-136.

9. Кундзіч О. Творчі проблеми перекладу. – Київ, 1973. - С. 21.

10. Радчук В. Забобон неперекладності (Чи під силу мові Тараса переклад цитат?) // Всесвіт. - № 1-2. – 2000. - С. 166-170.

11. Гете Й.-В., Цит. праця. - С. 58.

12. Рецкер Я. И. Теория перевода и переводческая практика. – Москва,1974. - С.63-75; Рецкер Я. И. Плагит или самостоятельный перевод? (Об одной судебной экспертизе) // Тетради переводчика. № 1. – Москва, 1963. - С.51-52.

Loading...

 
 

Цікаве