WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Функції перекладу - Реферат

Функції перекладу - Реферат

Разом з тим переклад: 19) збагачує свою літературу й культуру новими образами, жанрами, стилістичними прийомами, поняттями і сферами думки; 20) прискорює зовнішні художні, концептуальні та ідейні впливи, а так само й внутрішнє життя своєї ойкумени – як складник її контексту. Чи не всі літератури починалися з перекладів, відтак переклад служив каталізатором літературного процесу. Духовний обмін лише примножує цінності – на відміну від обміну валют. „Що сховав ти – те пропало; що віддав ти – те твоє", – писав Ш. Руставелі. Хто дає – здобуває нові обшири дотичності й дії, хто приймає – отримує нові стимули й животоки від капіталу власних напрацювань. Загалом переклад 21) продовжує буття твору й культури, є формою їхнього розвитку: твір – не мертва замкненість статичного тексту, а факт невпинної людської свідомості. „У поезії, в пластиці і взагалі в мистецтві немає готових речей", – стверджував О. Мандельштам [6]. Вряди-годи іншомовна іпостась твору, а особливо самопереклад, 22) править за дзеркало, вдивляючись в яке, сам автор змінює щось в оригіналі чи у спрямуванні своєї творчості.

Переклад – завжди школа. Це 23) школа художньої майстерності (у якій виросло чимало класиків поезії, прози, драматургії). І в красному письменстві, і в будь-якій сфері поза ним, тобто беручи загалом, це 24) ефективна вправа для повнішого опанування ресурсів рідної мови; 25) лабораторія для випрацювання власного стилю, формування мовної особистості. Крім того, 26) допоміжний метод вивчення іноземної мови (щоправда, обмежений і нерідко сумнівний, бо прив'язує одну мову до іншої); 27) ефективна розумова вправа, яка розвиває творчі здібності, пам'ять, увагу, чутливість і чуттєвість, емпатію, реакцію тощо. Певна річ – за умови дидактично виправданого підбору текстів і способів перевираження (порівняймо можливості різновидів усного: послідовного й синхронного, одновекторного і двобічного, – і писемного, як-от подвійного, що включає зворотний). Само собою, за різних обставин переклад вчить перекладати, це 28) школа власне перекладу, причому і як долання труднощів перевираження (наприклад, у диктанті-перекладі або при усному зчитуванні іншою мовою з аркуша), і як готовий майстерний взірець, що гідний аналізу й наслідування. Бувати в робітні віртуозів слова, ретельно досліджувати їхні тлумачення перекладенятам-початківцям не менш корисно, ніж правити власні спроби під орудою наставника.

Віддавна визнано, що переклад – 29) важливий рушій розвитку мови, яку він мобілізує, поповнює, поширює на нові терени, шліфує тощо (як бачимо, функція урізноманітнюється). Ця теза особливо злободенна в Україні в сучасну добу незалежності. А разом з тим переклад 30) охороняє свою мову (без перекладів мова задихається, кволіє і щезає), захищає самобутність своєї культури. Або навпаки – 31) витісняє іншу мову з її споконвічних теренів (зауважмо ситуацію засилля чужомовних перекладів в Україні). Іноді тим самим – 32) звужує сферу функціонування самого оригіналу, робить його вторинним, необов'язковим, зайвим, 33) нав'язує суб'єктивне або й упереджене тлумачення (див. також п. 52).

На думку К. Фослера, „будь-який переклад здійснюється за велінням інстинкту самозбереження мовної спільноти", художні переклади – це „стратегічні аванпости, на яких дух мови певного народу бореться з чужим, відвойовуючи в нього хитрістю якомога більше" [7]. Щоб відлучити плем'я від рідної мови, досить не впустити до неї духовних скарбів, напрацьованих людством, і нав'язати племені в перекладах чужою говіркою все, що витворив його власний геній. Можна створити й такі умови доступу до першотворів, що автори самі себе перекладуть, як довелося П. Кулішеві перекладати свою „Чорну раду". І народ передражнить і перебреше на чужий смак і лад сам себе і для себе самого. Так перекривив В. Коломійця В. Данько у вірші „Рідна земля", що його турботливо поширили в краю Кобзаря, аби українська дітлашня лицемірила, декламуючи: „Люби, неси, как звездный свет, Ее язык и песни..." [8].

„Щоб перекласти – треба зрозуміти, – ось перший і головний закон перекладу", – мудро зауважує О. Кундзіч [9]. Але є і зворотний закон: щоб зрозуміти – треба перекласти. Надто він очевидний, коли хтось, не вельми доречно цитуючи чужу думку, не впускає її у свою мову й тим уникає виявляти власну проникливість, здатність сприймати, складати докупи поняття. На жаль, так чинять не лише з нехоті до вдумливого перевираження, попросту кажучи, з лінощів, але ще й з принципу, керуючись забобоном неперекладності, прикриваючись потребою сумнівної „документальності" [10]. Переклад служить 34) знаряддям мислення. Це є інструмент і документ думки (хоч би й „розмови з самим собою"), подеколи – її маніфестація, підкреслення того, що першоджерело сприймається проникливо і глибокосяжно. Тим самим він виконує надзвичайно важливу 35) функцію пізнання. До неї відносять і ознайомчу, але кожна з обох розмаїта, по-своєму розгалужується і тим відмежовується від іншої.

Афоризмом „Думка, що сказана, – це лжа" Ф. Тютчев розвинув тезу Ґете: „Те, що я по-справжньому знаю, я знаю, власне, лише для себе". На людях думка сіє сумнів, бо дається взнаки прагматика слова: „Як тільки висловишся, тут же тебе закидають умовами, визначеннями, запереченнями". З цього Ґете робить важливий висновок: „Тому все, що знаєш, намагайся перетворити в дію" [11]. Переклад 36) допомагає людині самій збагнути зміст джерела, дошукатися смислу, осягти світ образів, понять та ідей, новий чи по-новому, а ще й прочитати темні місця в давніх текстах (евристична функція). Але тлумач, працюючи для громади, виконує роль посередника – 37) пояснює незрозуміле іншим, відкриває автора новій спільноті. Тут суб'єкт пізнання – загал. А в нього – свої смаки, потреби, упередження. Вельми істотно, що перекладачі стають новаторами чи й піонерами на давно освоєних теренах. Нерідко переклад, а особливо новий, 38) змінює усталений погляд на твір як річ очевидну й завершену, переконує всіх свіжим і глибшим тлумаченням, відміняє помилки сприйняття. Трапляється й так, що переклад 39) допомагає відновити загублений оригінал, реставрувати затертий текст, заповнити лакуни чи навіть оживити мертву мову. Скажімо, єгипетські ієрогліфи й похідне від них народне письмо Ж. Ф. Шампольйон прочитав за тримовним написом на камені Розетта, що тепер у Британському музеї, послуговуючись давньогрецькою.

Але переклад ще й 40) виявляє багатозначність, смислову багатогранність твору, розширює діапазон його прочитань, він є 41) спосіб аналізу, розкриття змісту шляхом розкладання на складники і варіювання нюансів, причому не тільки у філологічній науці (де навіть двомовний словник дає нагромадження споріднених значень лексеми), але й коли кожна нова спроба відтворити поезію поезією, драму драмою, оповідь оповіддю подовжує вервечку несхожих і цілісних варіантів тлумачення. Він також не обмежується прогнозом сприйняття, а править за 42) творчий експеримент, інколи – науковий [12] .

Безперечно, пізнання оригіналу шляхом перекладу, особливо ж аналітична розгортка віяла тлумачень, завдячує тому, що міжмовне перевтілення – це активна, пошукова, творча, дерзновенна форма мислення, яке відкриває цінності, а не просто знайомить з ними, констатуючи факт їхньої наявності. Тим-то переклад виступає 43) множником втілень змісту (і збагачує самий зміст, як побачимо далі). А в суб'єктивному вимірі він є 44) засіб самовираження. Конкретніше – 45) носій духу й потреб своєї доби, своєї місцевості й традиції, зокрема й традиції перекладу (якщо за суб'єкта взяти спільноту і її культуру); 46) вияв і свідчення творчого почерку особистості – автопортрет перекладача, що може бути цінністю й сам по собі, надто ж із плином часу в галереї таких портретів. Мистецтво перекладу 47) розкриває талант тлумача-посередника, художника, майстра слова, талант варіювати форму й бути правдивим. А тому приваблює багатьох ще й як 48) поле для творчого змагання особистостей.

Своєю багаторазовістю й різноманітністю переклад 49) фіксує еволюцію і географію сприйняття шедеврів класики: естафета перекладів у кожній мові і їхня різномовність – це історія літератури і свідчення її живучості. Habent sua fata libelli – книжки мають свою долю. При цьому множина перекладів 50) забезпечує сприйняттю широту, стереоскопічність і динамічність, чим дає повніше уявлення про твір, ніж може дати одне-єдине тлумачення ба й навіть сам по собі оригінал. Як писав М. Гумільов, „щоб осягти цілком якого-небудь поета, треба прочитати його перекладеним усіма мовами" [13].

Loading...

 
 

Цікаве