WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Мовна політика в Україні у 70-80-х роках ХХ століття - Реферат

Мовна політика в Україні у 70-80-х роках ХХ століття - Реферат

Одним з ключових моментів у реалізації постанов партійно-державного керівництва СРСР стало вирішення ряду кадрових питань. Так, уже 1985 р. кількість студентів, прийнятих на факультети російської мови та літератури, зросла із 635 у 1983 р. до 3500 у 1985 р. У дев'яти педагогічних інститутах УРСР була налагоджена підготовка учителів початкових класів для шкіл з неросійською мовою викладання, а також готувались учителі іноземної мови з додатковою спеціальністю "російська мова і література у національній школі". Одночасно директивним рішенням практичний курс російської мови був введений як обов'язковий предмет в усіх педагогічних інститутах і училищах.

Певних коментарів потребує той факт, що, починаючи з 1984 р. у державному бюджеті України щорічно передбачалося фінансування у сумі 2,5 млн.крб. на підвищення ставок заробітної плати вчителів початкових класів, що проводили заняття з російської мови, вчителів російської мови та літератури 4-10 класів. Крім того, на 375 тис.крб. збільшувався стипендіальний фонд для виплати підвищеної стипендії студентам, котрі навчалися за спеціальністю "російська мова і література" [11]. Не викликає ніяких сумнівів, що подібне матеріальне заохочення ставило у нерівне, зверхнє становище вчителів російської мови і літератури та студентів відповідних факультетів, які, на відміну від своїх колег, отримували додаткові і нічим не виправдані доплати.

Різноманітні за своїм характером заходи істотно вплинули на мережу загальноосвітніх шкіл в Україні, поступово призвели до зменшення відсотку тих навчальних закладів, де викладання здійснювалося українською мовою. Відповідно зменшувалась і кількість учнів, котрі навчались українською мовою. Зазначений процес можна простежити за таблицею 2.

Таблиця 2. Мова навчання учнів денних загальноосвітніх шкіл (складено за [5, с. 352])

мова навчання

навчальний рік

1980/81

1985/86

1988/89

тис.осіб

%

тис.осіб

%

тис.осіб

%

українська

3544

55,1

3278

49,1

3228

47,8

російська

2895

44,9

3412

50,9

3521

52,2

Наскільки ефективно здійснювався процес русифікації освіти в Україні, свідчать відповідні показники по іншим національним республікам. Так, в 1988/89 н.р. у Вірменській РСР рідною мовою навчалося 80,5% учнів, російською — 15,1%; у Литовській РСР відповідно 82,2% та 15,8%; Азербайджанській РСР — 79,5% та 18,5%; Узбецькій РСР — 76,8% і 15%; Туркменській РСР — 76,9% і 16%; Грузинській РСР — 66,6% і 23,6%; Естонській РСР — 63,5% і 36,5%; Молдавській РСР — 59,1% і 40,9%; Латвійській РСР — 52,4% і 47,6%; Киргизькій РСР — 52,4% і 35,7%; Таджицькій РСР — 66% і 9,7%. За своїми показниками Україна пропускала лише Білорусію (20,8% і 79,2%) та Казахстан (30,2% і 67,4%) [5, с.353].

Далеко не кращою залишалася ситуація в дошкільних виховних закладах. Так, якщо "Положення про об'єднану дошкільну дитячу установу (ясла-садок)", затверджене постановою №1132 від 11 липня 1960 р. встановлювало, що "навчально-виховна робота у дошкільній дитячій установі провадиться рідною мовою дітей", то "Статут дитячого садка (ясла-садок)", розроблений Міністерством освіти СРСР, надавав батькам або особам, що їх замінюють право вибирати для дітей за бажанням дошкільний заклад, що працював на рідній мові дітей або мові іншого народу СРСР" [4]. До чого це врешті-решт призвело, свідчить той факт, що на кінець 1988 р. лише 58,2% дошкільних виховних закладів здійснювали роботу рідною мовою, 40,2% − російською, 1,6% − російською та українською [5, с.41]. Отже, близько половини дітей дошкільного віку були обмежено обізнані з українською мовою або навіть не володіли нею, якщо в родині віддавали перевагу російський.

Ситуація із вищою освітою була ще складнішою. Викладання більшості спеціальних і загальноосвітніх дисциплін все активніше переходило на російську мову. Ще в кінці 60-х років українець за походженням, мешканець Москви, ветеран Великої Вітчизняної війни В.І.Кумпаненко, спираючись на власний досвід, зіставив мову викладання окремих предметів у відомих йому вузах у 20-х − на початку 30-х років та в 60-х роках. Як виявилось, близько 90% україномовних курсів через три десятиріччя читалися російською мовою [17]. А вже на початку 80-х років україномовні курси поза гуманітарними факультетами збереглися лише у чотирьох університетах із десяти (у Києві, Львові, Ужгороді та Чернівцях). Вузи технічного профілю були зрусифіковані на 100%. Багато у чому це пояснювалося тим, що абсолютна більшість підручників природничого та технічного напрямку видавалися російською мовою або механічно передруковувалася з тих, що видавались у центральних видавництвах СРСР. Хоча про "добровільність" переходу у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах УРСР на вивчення спеціальних дисциплін російською мовою свідчать циркуляри, які надходили з Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти УРСР ректорам цих навчальних закладів [3, с.110].

Отже, спираючись на аналізовані матеріали, можемо зазначити, що в останні десятиріччя існування Радянського Союзу в Україні здійснювалась антинаціональна мовна політика, основним завданням якої було поступове і планомірне знищення української мови і культури. Процес русифікації охопив усі без винятку сфери духовного життя українського суспільства. Наріжним каменем у сфері русифікації стало встановлення на законодавчому рівні принципу добровільності у виборі мови навчання, який, у силу як об'єктивних, так і суб'єктивних причин, призвів до різкого скорочення українських шкіл та кількості учнів, що у них навчалися. Здійснювані заходи викликали різке зниження авторитету української мови, розуміння її як непрестижної. Наслідки такої мовної політики спостерігаємо і зараз. Молодь не бажає вчити державну мову, українське слово надто повільно повертається в радіо- і телеефір, громадськість, особливо на півдні і сході України, чинить опір усьому, що називається по-українськи.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Грицак Я. Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ-ХХ ст. − К.: Генеза, 2000.

2. Державний архів Донецької області. − Ф. 102, оп. 28, спр. 266. − Арк. 3.

3. Кубайчук В. Хронологія мовних подій в Україні: зовнішня історія української мови. − К.: "К.І.С.", 2004.

4. НА ВСК. – Ф. 4 (РУ), папка 20. – Арк.6.

5. Народное образование и культура в СССР. Статистический сборник. – М.: Финансы и статистика, 1989.

6. Правда. – 27 мая 1983 г.

7. Рекомендации Всесоюзной научно-теоретической конференции Русский язык – язык дружбы и сотрудничества народов СССР // Русский язык и литература в школах УССР. – К. – 1979. -- №6. – С. 8-15.

8. Советская многонациональная школа в условиях развитого социализма. – М.: Педагогика, 1984.

9. ЦДАГО України. − Ф. 1, оп. 25, спр. 1281. − Арк. 13.

10. ЦДАГО України. − Ф. 1, оп. 25, спр. 159. − Арк. 27.

11. ЦДАГО України. − Ф. 1, оп. 25, спр. 2811. − Арк. 45-48.

12. ЦДАГО України. − Ф. 1, оп. 25, спр. 867. − Арк. 143,188.

13. ЦДАГО України. − Ф. 1, оп. 25, спр. 868. − Арк. 35, 40-41.

14. ЦДАМЛМ України. − Ф. 590, оп. 1, спр. 1119. − Арк. 6.

15. ЦДАМЛМ України. − Ф. 590, оп. 1, спр. 801. − Арк. 218.

16. ЦДАМЛМ України. − Ф. 590, оп. 1, спр. 910. − Арк. 4.

17. ЦДАМЛМ України. − Ф. 590, оп. 2, спр. 411. − Арк. 25-26.

18. ЦДАМЛМ України. − Ф. 590, оп. 2, спр. 606. − Арк. 87-88.

19. ЦДАМЛМ України. − Ф. 979, оп. 1, спр. 779. − Арк. 1, 3.

Loading...

 
 

Цікаве