WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Прізвища з суфіксом -к-о в донеччині - Реферат

Прізвища з суфіксом -к-о в донеччині - Реферат

Зауважимо, що процес трансформації прізвищ на -к-а у прізвища на -к-о відбувається й зараз. Підтвердженням цього можуть бути записані в різних селах Донецької області прізвища: батьківські прізвища Гречка, Грушка, Коровка, Миска, Рибалка, а синівські відповідно Гречко, Грушко, Коровко, Миско, Рибалко.

Отже, у розглянутих прізвищах словотвірну функцію виконує флексія , а суфікс -к-а входить у твірну основу і не має патронімічного значення.

2. Прізвища, що співвідносяться з демінутивними формами іменників чоловічого роду на -ок (< -ъкъ) – назвами тварин, рослин, предметів побуту і под.: Братко, Горошко, Дубко, Жирко, Зубко, Кийко, Кожушко, Пупко, Огризко, Рожко, Ротко, Сніжко, Сучко, Шматко, Цапко. На думку О.І. Толкачова, подібні антропоніми могли виникнути під упливом квалітативів, похідних від усічених дохристиянських імен, як Божко < Боголюбъ, Жирко < Жирославъ [7, 126]. Та в більшості випадків заміна суфікса -ок на -к-о, очевидно, зумовлена прагненням носіїв прізвиськ уникнути омонімії з відповідними апелятивами (бичок – Бичко). Прізвища цього виду виникали семантичним способом. Наявність в антропонімії Донеччини (іноді навіть в одному селі) прізвищ з суфіксом -к-о і без нього (Зуб і Зубко) дає підстави припустити, що деякі такі прізвища на -к-о можуть бути і патронімічними утвореннями.

3. Прізвища, тотожні з атрибутивними назвами – колишніми прізвиськами, які характеризували людину за такими її ознаками:

а) зовнішніми і внутрішніми ознаками (вік, зріст, повнота, недоліки в зовнішності, особливості окремих частин тіла тощо): Безбородько, Безкишко (про худу, знесилену людину), Білоножко, Воронько, Гнідко, Глупко, Горбатько, Дрібко, Кривко, Остроушко, Рудько, Сірко, Старко, Сліпко, Соловко < соловий 'буланий' (СУМ, ІХ, 445), Хорошко, Хромко; б) особливостями характеру, поведінки: Безлюдько, Жадько, Журко, Нудько, Смілко, Смутко; в) соціальним станом: Безштанько, Скоробагатько.

4. Прізвища, тотожні з агентивними назвами – колишніми прізвиськами, які характеризували людину за особливостями її поведінки, характеру, певної дії тощо: Воровко, Глотько, Засядько, Зашивайко, Задирайко, Крутько, Наливайко, Негодуйко, Пхайко, Розколотько, Смішко, Стрижко, Хропко, Цілуйко, Чуйко.

В ономастичній літературі висловлюються різні думки щодо способу творення прізвищ 3-ї і 4-ї груп. Одні дослідники відносять їх до прізвищ морфологічного способу творення (Ю.К. Редько,

О.Д. Неділько, І.Д. Сухомлин, З.Г. Ніколаєнко), інші – до прізвищ лексико-семантичного способу (І. Фаріон, С.Є. Панцьо, Л.О. Кравченко та ін.). На нашу думку, в подібних антропонімах суфікс -к-о з'явився ще на етапі виникнення прізвиськ. У розряд прізвищ вони перейшли семантичним способом.

Серед прізвищ цих груп можуть бути й такі, що виникли семантичним способом від давніх слов'янських автохтонних імен – відапелятивних або відкомпозитних: Дубко < Дубок, Гудко – Гудимиръ. Ці антропоніми входили до розряду прізвищ, очевидно, довгим шляхом: спочатку – особові імена – прізвиська, далі – спадкові сімейно-родові найменування, нарешті – прізвища. І хоча нерідко твірні основи цих лексем співзвучні з апелятивами рідної мови, М.Л. Худаш застерігає від помилкового віднесення їх до відапелятивних іменувань. Адже це "антропонімічна спадщина дуже глибокої історичної давнини, в багатьох випадках ще праслов'янської доби" [9, 41].

Кількісно невелику групу складають прізвища на -к-о, що утворились морфологічним способом. Вони мотивуються прізвиськами-іменниками і прізвиськами-прикметниками: Бровко, Боярко, Веретько <верета "рід шерстяних різноколірних килимків, якими застеляють лавки, а іноді й стіл" (Гр., І, 135), Дерибаско, Кандибко <кандиба "поганий кінь" (Гр., ІІ, 214), Клапко < клапатий "незграбний, великий" (Гр., ІІ, 248), Ковалько, Осаулко, Пузирко, Удовичко, Чепіжко, Чумачко. З погляду фонетичної структури словотвірні основи можуть закінчуватися як на твердий приголосний (Ляшко, Маячко), так і на м'який (Жолудько, Кийко, Медведько, Хмелько). Проте суфікс -к-о не може сполучатися з морфемами, що закінчуються на задньоязиковий приголосний. Обмеження усуваються шляхом чергування приголосних: <г> – <ж> (Бражко, Брижко), <к> – <ч> (Маячко), <х> – <ш> (Страшко, Чишко).

Словотвірні основи частіше непохідні (Бутко, Хрінко, Шрамко), рідше ускладнені різними суфіксами (Дробашко, Крутійко, Сліпушко, Черевайко). Рідко трапляються прізвища, утворені від складних основ (Молибожко, Отченашко).

Отже, прізвища на -к-о посідають в антропонімії Донеччини досить помітне місце. Як і інші українські прізвища, вони виникали від особових імен та колишніх відапелятивних прізвиськ людей. Становлення цих лексем як прізвищ відбулося двома способами: семантичним і морфологічним. Порівняно невелика кількість таких прізвищ має явно виражений патронімічний характер. Значно більше прізвищ на -к-о утворені семантичним способом від прізвиськ або апелятивів. І найбільше прізвищ (усі відіменні та частина відапелятивних) має неоднозначну словотвірну структуру – їх можна пояснювати як семантичні або морфологічні деривати.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Баранівська О.С. Прізвищеві гібриди з формантами –к(о), -енк(о) // Актуальні питання антропоніміки. – К., 2005. – С. 31 – 38.

2. Бевзенко С.П. Історична граматика української мови. Нариси зі словозміни та словотвору. – Ужгород, 1960. – 416 с.

3. Білоусенко П.І. Історія суфіксальної системи українського іменника (назви осіб чоловічого роду). – К., 1993. – 214 с.

4. Бірыла М.В. Беларускія антрапанімічныя назвы ў іх адносінах да антрапанімічных назваў іншых славянскіх моў. – Мінск, 1963. – С. 15 – 41.

5. Демчук М.О. Слов'янські автохтонні особові власні імена в побуті українців ХІV – ХVІІ ст. – К.: Наук. думка, 1988. – 172 с.

6. Редько Ю.К. Сучасні українські прізвища. – К.: Наук. думка, 1966. – 215 с.

7. Толкачев А.И. К истории словообразования форм со значением субъективной оценки (квалитативов) личных собственных имен греческого происхождения в древнерусском языке ХI – ХV вв. // Историческая ономастика. – М.: Наука, 1977. – С. 72 – 130.

8. Фаріон І. Українські прізвищеві назви Прикарпатської Львівщини наприкінці ХVІІІ – початку ХІХ ст. (з етимологічним словником). – Львів: Літопис, 2001. – 371 с.

9. Худаш М.Л. До питання класифікації прізвищевих назв ХІV – ХVІІІ ст. // З історії української лексикології / Відп. ред. Д.Г. Гринчишин. – К., 1980. – С. 100 – 126.

10. Шахматов А.А. Историческая морфология русского языка / Предисл. и примеч. акад. С.П. Обнорского. – М.: Учпедгиз, 1967. – 400 с.

Loading...

 
 

Цікаве