WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Проблема сприйняття української мови в умовах білінгвізму - Реферат

Проблема сприйняття української мови в умовах білінгвізму - Реферат

I фаза пов'язана з творчою діяльністю людини, потребою в самореалізації; виношується задум, активізується перцептивний, абстрактно-логічний та емоційно-чуттєвий досвід. Вона цілком залежить від емоційно-інтелектуального досвіду, враження накопичуються через мотиви й цілі. Услід за Л.Виготським, мовлення здійснюється від мотиву, що породжує думку, до самої думки. Дії пов'язані з сенсорно-моторним сприйняттям та виділенням мовної одиниці з ряду інших. Важливою є інформація, що створює можливість вибору з ряду слів, синонімічного гнізда тощо. Мотив та установка викликають різноманітні відчуття, переживання, почуття. Мовець усе пов'язує ще й зі спостереженням та аналізом, що веде до створення індивідуальних чуттєвих образів об'єкта-слова. Далі формується уявлення, створене ним наочно-образне знання фіксується пам'яттю, щоб у потрібний момент актуалізувати його.

Загалом ця фаза пов'язана зі складним процесом аперцепції – залежності свідомого сприйняття від попереднього досвіду.

II фаза. Свідоме сприйняття (результат I фази) має перетворитися в поняття. Це відбувається через узагальнення, яке зникає задовго до виникнення звукового комплексу, має три ступені: а) синкрети (випадкові враження); б) комплекси (суб'єктивні та об'єктивні враження); в) поняття.

Ця фаза обов'язково вимагає варіативності мислення, інтеграції та диференціації. Мовець має такі варіанти: 1) вписатись у відому схему, наприклад добору епітетів чи створення порівнянь; 2)сканувати з пам'яті, спираючись на російськомовний досвід (море – синє; сон – солодкий); 3)порівняти з деяким прототипом, наприклад: (укр) не вартий вишкварки із сала - (рос.) яйца выеденого не стоит. Результатом такої фази стає об'єднання істотних ознак предмета дійсності ( процеси узагальнення), що формує поняття. Форми вираження, які є амодальними й інваріантними, спираються на знаково-символічні репрезентації, які формуються на основі засвоєння значень, закріплених в мові, культурі, діяльності.

III фаза пов'язана з припущенням щодо подібності та внутрішнім плануванням висловлювання. Поняття, яке утворилося, об'єктивується, створюється схема майбутнього висловлювання й добирається синтаксична модель. Наприклад, щоб створити образ останнього місяця літа, сприйнявши слово-мотив серпень (від рос. Серпами жнут), припускається вірогідності його ознак (бджоли збирають мед, люди збирають врожай у садах – запашні яблука та груші, на баштанах – дині). Далі робить вибір – медовий і проводить граматичне оформлення: йшов медовий серпень. Через поєднання зовнішніх та внутрішніх рис семантизація висловлювання відтворює всі притаманні образу ознаки. Важливою на цій фазі є фільтрація, тобто поєднання нових ознак з відомими, та формування нового поняття.

Після складних процесів внутрішнього (довербального) оформлення думки наступає момент готовності до реалізації задуму. З'являється натхнення, загострюється почуття. Отже, результатом III фази є готовність до вербалізації свого висловлювання.

IY фаза передбачає включення словесних одиниць у мовленнєвий потік. Реалізуються лексичні зв'язки, відбувається відправлення словесних образів у певну частину лексикону (інваріант чи еталон). Синтагмізація вимагає включення вислову в текст для розширення семантичного поля та фіксації внутрішньої сторони, бо лише в контексті може повністю виявити себе авторський задум.

Y фаза – завершальна, пов'язана з релаксацією, що супроводжується почуттями задоволення від реалізації задуму. Для мовця вагомим стає ще й ефект новизни, пов'язаний з правилом репрезентації, коли висловлювання пов'язане, наприклад, з конотативною лексикою, текстом етнокультурознавчого характеру.

Запропонована модель не виходить за межі усталеної в психолінгвістиці, і враховує найвагоміші для нашої статті положення: Л.Виготського ( взаємозв'язок між відчуттям та сприйняттям); Б.Нормана ( значення лексичного стимулу в структурі породжуваного висловлювання ); І.Торопцева (модель переходу від думки до слова та модельний характер діяльності людини у царині словотворчості); Л.Щерби (фактор адресата); А.Вежбицької (розуміння складових слов'янських культур через посередництво ключових слів); В.Телії (антропометрична теорія та лінгвокультурознавчі складові); І.Зимньої (смислове сприйняття мовленнєвого повідомлення в умовах масової комунікації); психолінгвістичний аспект когнітивної ономасіології О.Селіванової та основні психологічні алгоритми. Модель включає основні вимоги сучасної лінгвістики та психолінгвістики з питань, дотичних до проблеми сприйняття мовлення російськомовними школярами та студентами, і орієнтована на спорадичну творчу діяльність людини.

Ураховуючи гносеологічну специфіку процесу сприйняття української мови в умовах білінгвізму, можна виокремити такі евристичні та когнітивні якості зазначеного процесу: 1. Засвоєння людиною навколишнього світу через слово формує у свідомості своєрідну універсальну матрицю, завдяки якій світ для людини стає цілісним смисловим зв'язком явищ. У процесі вивчення української мови як другої людина іноді входить до значення слів у неявному вигляді, тому приймає їх на віру, не замислюючись. Користуючись словами, що містять такі неявні смисли, вона, сама того не помічаючи, разом зі словом приймає і відповідний погляд на світ.

2. Процес сприйняття української мови у білінгвальному середовищі впливає на специфіку мовної картини світу за національним критерієм, має межі перетину з індивідуальним та загальнокультурним рівнями . Національна мовна картина світу, з одного боку, несе в собі ледь уловимі нюанси, з іншого - проявляється майже в усіх сферах життя – від щоденного усвідомлення до історичної долі народу, є феноменом масової свідомості й охоплює концентроване узагальнення смислів, якими живе людина, за допомогою яких вона сприймає світ навколишній і свій внутрішній світ – самого себе у світі і світ у собі. Тому формою вираження виступають не всезагальні абстракції і закони, а живі рухомі словесні символи (образи).

Перспективність подальших розвідок у даному напрямку полягає у розробці взаємодії породжених білінгвом мовленнєвих одиниць з когнітивними процесами, що забезпечують зберігання та використання їх у запланованих та спонтанних ситуаціях мовлення.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Данилова Н., Крылова А. Физиология высшей нервной деятельности. – М., 1997. – 432 с.

  2. Державна національна програма "Освіта" ("Україна. ХХI століття"). – К.: Райдуга, 1994. – 61 с.

  3. Дротянко Л.Г. Філософські проблеми мовознавства. – К.: Навчальна книга, 2002. – 128 с.

  4. Жинкин Н.И. Механизмы речи. – М.: Изд-во Акад. педаг. наук РСФСР, 1958. – 370 с.

  5. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. – М.: Политиздат, 1975. – 214с.

  6. Ломов Б.Ф. Вопросы общей, педагогической инженерной психологии. – М.: Педагогика, 1991. – 296 с.

  7. Невідомська Л. Про внутрішню форму слова як вияв імпліцитності // Українська мова. 2002. – № 2. – С.17-24.

  8. Потебня А.А. Мысль и язык. – К.: СИНТО, 1993. – 192 с.

  9. Селиванова Е.А. Когнитивная ономасиология. К. – Изд-во Украинского фитосоциологического центра, 2000. – 248 с.

  10. Снітко О.С. Внутрішня форма і зміст номінативних одиниць // Мовознавство. – 1989. – № 6. – С.12-19.

  11. Ставицька Л. Українсько-російська двомовність: соціопсихологічні та лексикографічні аспекти // Дивослово. – 2001. – № 7. – С. 13-16.

  12. Стернин Й. Лексическое значение слова в речи. – Воронеж, 1985. – 167 с.

  13. Табачковський В.Г. Принцип цілісності у пізнанні і світоглядній свідомості // Філософська думка. – 1987. — №3

Щерба Л.В. Языковая система и речевая деятельность. –Л.: Наука, 1974.– 248 с.

Loading...

 
 

Цікаве