WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Філологічний аналіз художнього тексту - Реферат

Філологічний аналіз художнього тексту - Реферат

Ми усвідомлюємо, що філологічні аспекти дослідження на сучасному етапі літературної освіти слід поєднувати з здобутками різних підходів, а саме: психолінгвістичного, психоаналітичного, архетипного, міфопоетичного, феноменологічного, рецептивного, семіологічного, структурального, постструктурального, деконструктивістського, гендерного та ін.. Але при цьому не варто забувати й про історико-біографічний та соціологічний підходи, усвідомлюючи, що всі вони працюють лише на феномен змісту, недостатньо поціновуючи інший феномен – форму.

Звернемо увагу на суто дослідницькі елементи змісту і форми, що виступають у вічній опозиції, і цим самим забезпечують життєдайність, „кровоносну систему" художнього полотна, становлять формозмістову знахідку:

Ефективність будь-яких прийомів аналізу, зануреність в один з ракурсів визначається тією мірою, якою вони сприяють глибшому проникненню в суть мистецтва загалом та конкретного твору зокрема.

Очима дзеркала людина сприймає спочатку форму (ЯК), а потім зміст (ЩО). Якщо спрощено подивитися на елементи форми, то саме їх аналіз виводить читача на шлях інтерпретації. Про це свідчать праці О.Потебні, у яких він, спираючись ще на платонівську ідею форми, вдається до аналогії між твором словесності і словом . Учений виділяє ядро, до якого тяжіють усі конотації, т.б. той відносно сталий ідейний зміст, що притягує чи відштовхує множинність витлумачень[6] .

В.Ізер завважив: „... якщо читач використовує різні перспективи, запропоновані йому текстом, для того, щоб визначити зв`язок між зразками і „схематизованими думками", він надає творові руху, і цей процес завершується пробудженням зворотної реакції у читача" [3].

У процесі творчості автор намагається знайти найвідповідніші форми передачі словом думки, почуття, настрою характерними для літератури засобами. Читач, розкриваючи змістовність форми, осмислює суть конфліктів, образів, реплік, деталей тощо, осмислює авторське ставлення до зображеного. Такі закономірності допомагають розкрити суть літературних явищ. А технології літературного аналізу існують у формах теоретичних моделей, які передбачають найхарактерніші розумові дії, зумовлені формозмістом твору.

Вплив хибних тенденцій, що ніби то будь-якому художньому твору можна дати власну інтерпретацію без його аналізу й аргументації своєї думки, впливають на читацьку культуру сучасної людини. Інтерпретація твору засобами не логічного, а асоціативного мислення, ставить перед читачем завдання важке і непродуктивне (асоціації, далекі від зображуваного, характеризують лише самого читача).

Поняття ж „інтерпретація" відповідно до освітянських завдань вивчення літератури має зовсім інше значення, ніж загальне трактування. У системі загального літературознавства інтерпретація є складовою аналізу твору, і починаючи з першого ознайомлення з текстом, коли читач намагається розкрити зміст того чи іншого фрагменту. Коли складається уявлення про проблематику твору, систему образів, форму оповіді, особливості мистецтва творення, відкриваються широкі можливості інтерпретації суті й причин конфліктів, образів, майстерності митця з позиції читача іншої епохи, обізнаного з суспільним та літературним розвитком.

Йдучи за Р.Бартом, „поетичний твір –тендітна і трепетна тканина, неподільна мистецька цілісність", тому ми пропонуємо звернути увагу на схему аналізу поетичного тексту, який має становити лише каркас і ні в якій мірі не застосовуватись як догма [1].

Тож аналізуючи генерику, необхідно визначити літературний рід, його різновиди (виражальний: автопсихологічний, рольовий, медитативний, сугестивний; тематичний: пейзажний, урбаністичний, інтимний, соціальний, міфопоетичний, культурний та ін. емоційно-тональний: мінорний, мажорний, героїчний, комічний, драматичний, ідилічний, експресивний, розважливий та ін .).

Вивершеної структури, безумовно, досягти важко, оскільки теоретичні узагальнення завжди відстають від художньої практики, у генологічній ієрархії не можна врахувати певних нюансів, як то „ланцюгова реакція". Наприклад, у тексті лірики:

*рід-лірика тенденційна/нетенденційна; метафорична/автологічна; емоційна тональність

мінорна/мажорна; драматична/ідилічна; експресивна/розважальна; героїчна/комічна;

гумористична, сатирична, іронічна;

скептична, саркастична, сардонічна, легка іронія тощо.

Наступний крок – вид ліричного твору (різновиди с погляду системи віршування та з погляду стилю; з погляду опозиції автор-персонаж) та жанр (ода, пісня, романс, гімн, пеан, панегірик, мандригал, дифірамб, проповідь, молитва, пародія, гумореска, сатира, епіграма, ідилія, елегія, пастораль, памфлет, послання, епіталама, епітафія, етюд, спогад, монолог, портрет) з його різновидами (загальнолітературними, національними, стильовими, індивідуально-авторськими).

Предметом філологічного аналізу мають бути: метрика (метр, розмір, система віршування), строфіка (проста чи канонізована ,вид строфи), фоніка (способи римування, види клаузул з погляду наголошеності, види рим з погляду якості співзвуччя, інші засоби евфонії/какофонії - звукопис (алітерація, асонанс), звуконаслідування – фономімесис, ономатофонія, фонопоея).

Далі аналізується стилістика, а саме: денотація/конотація (номінативний/переносний слововжиток), лексика ( нейтральна і стилістично маркована), тропи, стилістичні фігури. Потім іконіка (ключові образи, загальна образна структура) та ейдологія (основна тема і мотиви, мистецька ідея).

Завершується аналізом формозмістової єдності:

  • Композиція, сюжет, художня мова як змістова форма.

  • Тема, ідея, проблематика, тональність (пафос), фабула, колізії як формований зміст.

  • Формозміст жанру.

  • Єдність, взаємозумовленість, взаємопроникнення змістових і формальних характеристик. Твір як цілісність.

Певна річ, такий зразок аналізу формозмісту, що включає інтерпретаційні елементи, не вичерпує усіх можливостей художнього тексту. А найважливіший синтез відбувається тоді, коли майбутній філолог, „з мікроскопом" проаналізувавши твір, розклавши його на елементи та зібравши його докупи, просто перечитує його. І то вже буде читання іншого рівня.

Отже, розуміння художнього твору – надзвичайно важлива проблема. Глибина його залежить від системи цінностей студента, його матриці знань, розвитку мислення, життєвого досвіду тощо. В потрактуванні твору, аргументації висновків виявляються риси особистості кожного, і це дає можливість майбутньому словеснику визначити напрямок подальшої роботи. Критерієм оцінки будь-яких ідей має бути насамперед їхня відповідність меті виховання високої читацької культури. Майбутні словесники мають бути готові до правильного вибору форм взаємодії з учнями задля благородної мети – виховати любов до книги, яку, на жаль, багатьом замінюють телекомунікаційні засоби інформації, що часто спотворюють моральні орієнтири, формуючи особливий комп`ютерний менталітет.

На початку третього тисячоліття ми відзначаємо появу нових, удосконалених освітніх систем, покликаних виховувати людину з цілісним, здоровим мисленням. Сучасна літературна освіта ставить за мету формування гармонійного типу мислення особистості, що своєю чергою впливає на створення цілісної, а не дискретної картини світу. Словесне мистецтво створює картину природного, соціального і психологічного світу, яка виконує надзвичайно важливу психорегулятивну функцію.

Осмислення специфіки і ролі теоретичних категорій у процесі вивчення словесного мистецтва – неодмінна умова поглибленого розуміння мистецького явища, без розуміння якого не може йтися про повноцінне вивчення твору, про підготовку кваліфікованого, грамотного філолога.

Література:

  1. Барт Р. „S/Z"/ Общ.ред. и ст.. Г.Костикова. – М.: Аdmarginem, 1994. – С.293

  2. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. – М.: Наука, 1981. – 139 с.

  1. Ізер В. Процес читання: феноменологічне наближення. Передмова: школа рецептивної естетики. – WWW.ukma.kiev.ua

  2. Наєнко Михайло. Українське літературознавство. Школи, напрями, тенденції - К., 1997.

  3. Потебня А.А. Из записок по теории словесности. – В. кн.: Хрестоматия по истории русского языкознания. – 2-е изд. / Сост. Ф.М. Березин. – М.: Высшая школа, 1977. – с. 216-221.

  4. Потебня О. Думка й мова // Слово.Знак. Дискурс: Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст../ За ред.. М.Зубрицької.- Львів, 1996. –С.31

  5. Рецептивная естетика // Современное зарубежное литературоведение. Энциклопедический справочник. – М., 1996. – С.127-138

  1. Селиванова Е.А. Когнитивная ономасиология. К. – Изд-во Украинского фитосоциологического центра, 2000. – 248 с.

  2. Ситченко А.Л. Навчально-технологічна концепція літературного аналізу: Монографія. – К.: Ленвіт,2004. – 304с.

  1. Фатеева Н.А. Типология интертекстуальных элементов и связей в художественной речи // Изв. РАН. Сер. лит. и языка. – 1998. Т. 57. – № 5. – С. 25-38.

  2. Хализев В.Е. Теория литературы. – М., 1999. – 398 с.

Loading...

 
 

Цікаве