WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Філологічний аналіз художнього тексту - Реферат

Філологічний аналіз художнього тексту - Реферат

Реферат на тему:

Філологічний аналіз художнього тексту

Постановка проблеми. Зміна цінностей і пріоритетів освітньої галузі, профілізація її гостро поставила питання про те, якою мірою методи та прийоми дослідження літературного твору відповідають завданням, які стоять сьогодні перед сучасною людиною.

Останнім часом актуалізуються проблеми інтерпретації творів. Та чи можлива адекватна інтерпретація художнього тексту поза його попереднім аналізом?

Сучасна гуманітарна освіта не може орієнтуватися лише на інформаційне насичення студента. Вона має збагачувати його уявлення про взаємозв`язок усіх знань, якими володіє людина, розвивати філософічність мислення, виховувати духовно багату особистість.

У процесі підготовки студента-філолога вагоме місце посідає аналіз художнього тексту, завдяки якому: розширюється поняття про зміст і форму; усвідомлюються відносно стійкі одиниці процедури різних типів аналізу; виробляється загальна здатність інтерпретувати прочитане й осягати мистецтво слова, засобами якого можна в майбутній педагогічній діяльності впливати на становлення домінантних рис розвиненої особистості.

Цілком природно, що шлях освіти полягає від простого - до складного, від елементів - до системи. Відповідно до засад класичної герменевтики, йдучи за основоположником теорії інтерпретації Ф.Шляйєрмахером, перш ніж пізнати частини, слід мати уявлення про ціле (передзнання), і навпаки: щоб збагнути ціле, треба опанувати його частинами [5].

Сенс нового підходу до літератури як до мистецтва слова полягає у тому, щоб довести її приналежність до мистецтва. Тому в процесі підготовки майбутнього словесника слід приділяти увагу поетиці як найважливішій складовій теорії літератури, що часто (зосередженістю на виховній функції літератури) обмежувалась у шкільному курсі її вивчення .

Метою даної статті є спроба з`ясувати теоретичні засади адекватного прочитання художнього тексту, ураховуючи закони мистецтва та зважаючи на специфіку і роль теоретичних категорій.

Художній текст – явище невичерпне, вимагає нових і нових витлумачень. Нині наше літературознавство збагатилось і продовжує інтенсивно збагачуватися найрізноманітнішими підходами, усі вони зумовлені самими функціями літератури як галузі мистецтва:

Естетичною. Словесне мистецтво, перш за все, естетично впливає на людину, бо є світовідчуттям у художніх образах, увиразнює, доповнює красу світу.

Пізнавальною. Творячи і сприймаючи образи, людина осягає світ, механізми психіки особистості, суспільство, природу, метафізичне буття.

Ігровою. Сприймаючи літературний текст, читач збуває надмір емоційної енергії, уявно ставить себе на місце героя, готується до життєвих випробувань, компенсує нездійсненні мрії, одержує втіху, забавляється.

Виховною. Навчившись глибоко сприймати мистецтво, людина збагачує свою духовну царину, стає моральнішою, витонченіше відчуває прекрасне довкола себе і намагається влаштувати своє життя за знаками краси.

Текст літературного твору є посланиям автора своєму потенційному читачеві. Досягнення лінгвістичної прагматики, зокрема теорії мовної комунікації, зробили можливими принципово нові підходи до сприйняття й анализу художніх текстів. У цій теорії художній текст розглядається як акт комунікації з усіма його суттєвими ознаками і, передусім, ілокутивною метою - тим наміром, задля якого здійснюється комунікативний акт. Зазначена проблема була обгрунтована багатьома сучасними ученими (Ф.Бацевич, Б.Городецький, Г.Почепцов, Ю.Степанов, Ю.Апресян, Н.Арутюнова, М.Бахтін, Т.Винокур та ін.) Розв'язують ці проблеми і зарубіжні вчені (Дж.Серль, Дж.Остін, П.-Г. Грайс, Е.Берн, Т.Дійк , О.Дюкро, Е.Гросс, У. Еко).

Багато важить та обставина, що художній текст як витвірмистецтва поліфонічний, містить фактуальну, концептуальну та підтекстову інформації, на них грунтується інтелектуальний контакт між автором і читачем.

Внутрітекстові характеристики співвідносять з поняттям "дискурс", розуміючи під ним, перш за все, текст у поєднанні з екстралінгвістичними факторами. Як зазначено на рис.1, за своєю природою дискурс пов'язується з такими текстовими категоріями, як цілісність, зв'язність, інформативність, концептуальність, модальність та ін.

Рис.1. Особливості художнього тексту

Значущими у процесі аналізу є цілісність, що виступає засобом репрезентації смислу та сприяє його декодуванню, наприклад, розкриттю метафор.

Зв'язність у художньому тексті забезпечує логічну, темпоральну, просторову взаємозалежність елементів (континуум) та когезію. Різні форми когезії виділені І. Гальперіним. На рівні пізнання дійсності вчений виділяє не лише асоціативну, а й образну когезію. Остання (як своєрідна форма зв'язку) не лише збуджує уявлення про чуттєво сприйняті об'єкти дійсності, а й пов'язує образи, за допомогою яких ті об'єкти зображуються. Розгорнута метафора, на думку вченого, становить одну з найбільш відомих форм образної когезії [ 2].

При складних асоціативних зв'язках та високій образності, підтекстових смислах тощо важливу роль посідає інформативність художнього тексту, яка вимагає розуміння антропонімів, аналізу лексичної семантики, що рухає читача (слухача) у просторі й часі [8]. Уважне ставлення до символів, маркованих слів, тропів опосередковують текстову категорію інформативності в плані трьох типів інформації – фактуальної, концептуальної та підтекстової. Наприклад, висловлювання Попід мури стояли мами, тримали в руках серця своїх синів і дули на них, аби не боліли ( В.Стефаник) є складним образним колажем, який може бути сприйнятим лише у зв'язку з усіма видами зазначеної текстової інформації. Це створює умови для занурення тексту в культурний код та актуалізації зв'язків у плані категорії інтертекстуальності.

Категорія інформативності тісно пов'язана з модальністю, що виражає ставлення автора до повідомлених фраз за допомогою відповідної системи стилістичних прийомів. Модальність містить субкатегорію емотивності, яка разом з антропоцентричністю оптимізує інтерактивність авторського тексту і читача [ 8 ].

Це є свідченням того, що художній текст являє собою складну систему словесно-художніх образів, характеризується спрямованістю на образ, що досягається його спеціальною організацією, естетизацією слова.

Посутньою стратегією сучасної лінгвістики є перехід від вивчення текстової інтегративної структури до аналізу тексту як комунікативної системи (дискурсу), детермінованої такими складовими, як особистість автора в сукупності його психологічних, ментальних, соціально-культурних, етнічних та інших рис; адресат та рівень його сприйняття; екстралінгвістичні фактори трьох типів ситуації: того, про що йдеться в тексті; того, що опосередковує його створення в соціокультурному контексті дійсності; і того, що сприяє його сприйняттю в контексті інтерпретації [201:180]. Р.Барт, М.Бахтін, Ж.Деррида, Ю.Лотман, У.Еко, аналізуючи текст як суперзнак, відзначали в ньому широкі інтерпретаторські можливості та комунікативну спрямованість.

Так, у новелі „Шкода" В.Стефаник оцінює тіло як "скелю" — в'язницю духа, тому зображує смерть у найжорстокішому вигляді, у найпотворніших деталях. Таким способом митець підкреслює марноту й несуттєвість матерії (якщо вона взята сама по собі, без духа). Цей момент у нього виражають дієслова, наснажені динамікою: ледво держалася на ногах, розглядалася по стаєнці, упала на солому і розтяглася, як струнва, приклякла , шурувала , закривавлена впала, обі боролися зі смертю. Щоб збагнути глибини авторського задуму, використовується „герменевтичне коло".

Отже, найвагомішим є факт, що художній текст виступає як функціонально й стилістично завершене ціле, функція якого визначається певною метою мовленнєвої діяльності. А оскільки цілісність тексту співвідносна з інтенцією мовця, який вступає в мовленнєвий акт, то текст слід розглядати в контексті словесної комунікації і як розгорнуту структуру інтенції автора.

Сучасна когнітивна методика визначає найголовнішим серед своїх завдань оволодіння студентами концептами – ментальними пробразами (нерозчленованими уявленнями про об`єкт), глибинними значеннями розгорнутих структур тексту, що є втіленням мотивів та інтенцій автора , для розвитку пізнавальної активності та адекватного сприймання текстової інформації. Семантика концепту містить комплекс позамовних відомостей, що ґрунтується на знаннях про світ, здобутих в результаті колективного досвіду людства. Кожен концепт пов`язаний з деякими іншими, і разом вони утворюють домени (фони), з яких вичленовується концепт.

Упорядковане поєднання таких концептів у свідомості людини складає її концептуальну систему, яка не є стабільною. Вона динамічна, весь час змінюється під впливом постійного процесу пізнання. Компоненти концептуальної системи фрейми репрезентують стереотипні, типізовані ситуації у свідомості (пам`яті) людини і допомагають ідентифікувати аналогічну нову ситуацію, ієрархічно впорядковані репрезентації певної стандартної ситуації.

Тому зі всієї множинності аспектів дослідження художнього тексту найбільш універсальним, цілісним, що наближає читача до адекватного прочитання твору словесного мистецтва, є поєднання двох опозицій – аналізу й синтезу, оскільки розчленовані та окремо досліджені у ході аналізу елементи художнього тексту, поєднуються в ціле.

Практика сучасної освіти свідчить про те, що до сьогодні випускники загальноосвітніх закладів у кращому випадку опановують схемами аналізу епічного, ліричного твору та аналізу художніх засобів, не враховуючи поетикальних особливостей твору. Поза увагою залишаються близькість чи спільність тем чи мотивів у різних авторів, заглибленість у внутрішній світ героїв, увага до художньої форми, особливості конфлікту та проблематики тощо.

Loading...

 
 

Цікаве