WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Історія та сучасне функціонування мови греків - тюркофонів Приазов’я - Реферат

Історія та сучасне функціонування мови греків - тюркофонів Приазов’я - Реферат

На початковому етапі приазовського періоду (кінець ХVІІІ - ХІХ ст.) уруми користувалися своїми діалектами, а писемна мова фіксувалася виключно літерами грецької абетки. Під час досліджень, нами було знайдено деякі документи урумською мовою.

У рукописному відділі Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського зберігається посібник початку ХІХ ст. "Євангельські читання на весь рік", який написаний урумською мовою, але грецькими літерами [21]. Серед джерел Приазовського періоду урумська мова зустрічається у матеріалах Маріупольського грецького суду, які зберігаються у Маріупольському краєзнавчому музеї [22]. Вони написані грецьким алфавітом і належать до 1811, 1846, 1874 років. Кожен із перелічених документів написаний грецькими літерами з використанням не лише тюркської лексики, а й містить досить багато грецьких і російських слів. Але ми не можемо однозначно стверджувати, яку саме тюркську (турецьку, татарську чи іншу) мову використовували, оскільки не маємо спеціальних досліджень для з'ясування цього питання. Дослідниця із грецької мови А. Папу-Журавльова вказує на те, що на ранніх етапах Приазовського періоду мову урумів називали по-різному, тому що її діалекти належать до кримсько-османського діалекту [23]. Проте спроби зрозуміти наявні у нашому розпорядженні тексти урумською мовою мають незначні успіхи. Сучасні філологи, які володіють і урумською, і грецькою мовами, говорять про неможливіть повністю з'ясувати зміст текстів [24].

До початку ХІХ ст. належать урумські пісні, зафіксовані у так званому пісеннику Ф. Хартахая, де зібрані урумські тексти, записані за допомогою грецького алфавіту. Серед інших творів записана пісня "Αχ χιзιμ χιзιμ!"[25], яка і нині є найбільш популярною. Причому аналогічна пісня "Вай курціц, курціц" розповсюджена й серед румейського населення. В обох варіантах переклад такий: "Ой дівчина, дівчина"; ритм і зміст пісень не відрізняються.

Цікаво, що мову урумів у ХІХ ст. називали як турецькою, так і татарською. При описі домашнього побуту маріупольських греків у 1874 році, А. Анторінов зазначив, що " ... разговор ведется в иных селениях по гречески, а в иных - по-турецки" [26]. У 1891 році вчитель народної школи Віктор Гоф засвідчив, що мешканці селища Комар "говорят на турецком языке", але пояснює, що їхня мова є сумішшю турецьких, татарських і ногайських слів [27]. А директор Маріупольської Александрівської гімназії Г. Тимошевський називає урумську мову виключно татарською: "а употребляющие татарское наречие по-гречески и не говорят, и не понимают" [28]. У збірнику "Мариуполь и его окрестности" були опубліковані урумські фольклорні тексти, подані в російській транскрипції [29], але на сьогодні вони не досліджені спеціалістами.

Одне з найдавніших джерел про мову урумів датується 1884 роком, коли О. Блау опублікував тексти, написані з використанням грецького алфавіту, більшість із яких були релігійної тематики [30]. На жаль, вони не дають можливості висвітлити повною мірою мовну ситуацію серед урумів. Урумські тексти також подані у праці В. Латишеві [31]. Отже, на сьогодні нам бракує досліджень урумських писемних джерел через їх нечисленність.

Після переселення, упродовж майже 150 років, уруми, не маючи національних шкіл, змогли зберегти свою рідну мову у побуті. Такий висновок ми зробили на підставі обстеження національних меншин серед грецького населення, яке проводилося у 1920-х роках. "Панування рідної мови у побуті" зафіксовано у довідках про результати обстеження, натомість російську мову можна почути лише в установах і на зборах сільрад [32]. Було з'ясовано, що молоде покоління добре володіло російською мовою, гірше її знали жінки-грекині. Про урумську писемність не йшлося. Проте в архівних матеріалах зафіксовані дані про писемність в урумських селах: "Якщо говорити про урумську писемність, то її не було, і лише окремі особи, які навчалися 5 років у грецьких школах, уміють писати й читати рідною мовою" [33]. Урумська усна мова у 1920-х роках мала загальний вжиток і була невід'ємною частиною духовного життя греків-тюркофонів Приазов'я. Особливою популярністю користувалися місцеві співаки й поети, які пам'ятали й виконували фольклорні твори, що передавалися із покоління у покоління. Такими були оповідання "Ашик-Горіб", "Алім" та ін. У селах великий успіх мали п'єси "турецько-татарською мовою". Але прояви збереження грецької традиційної культури, як і сучасні твори рідною мовою, радянськими органами влади не заохочувалися. Прикладом цього є витяг зі "Звіту комісії ВУЦВК з обстеження грецького населення у Маріупольському окрузі": "Характерно, что местные организации не только не поощряют подобного рода проявлений народной культуры, но в некоторых местах даже препятствуют их развитию, не содействуя или даже запрещая иной раз ставить пьесы и т. д. на греческом языке". Також підкреслюється, що через відсутність друкованих грецьких видань мова забувається, а люди похилого віку зберігають у своїх зошитах пісні й оповіді, записані наприкінці ХІХ ст. [34].

З середини 1920-х років ситуація змінилася. Центральними радянськими органами влади було дано вказівку про підтримку та розвиток національної грецької культури місцевою владою. У першу чергу увага зверталася на впровадження рідної мови серед грецького населення. Але, на відміну від румейських діалектів, які вивчалися у ті роки, урумські діалекти опинилися поза увагою науковців. Як зазначалося раніше, у 1925 році директор Науково-дослідного інституту порівняльного вивчення літератур і мов заходу й сходу при Ленінградському держуніверситеті (НДІ ПВЛМЗС) Н. Державін запропонував здійснювати експедиції для обстеження грецьких сіл Маріупольщини. За невеликий проміжок часу було проведено 12 експедицій із вивчення мови еллінофонів [35]. Але парадокс ситуації полягає у тому, що вивчення мови греків-тюркофонів звелося тільки до її порівняння із кримсько-татарською мовою. Імовірніше, ішлося не про відсутність фахівців, а про навмисне ігнорування урумської мови через зовнішньополітичні пріоритети.

Наукового опису урумської мови не було зроблено. Але комісія ВУЦИКу дійшла висновку, що "в турко-татарском языке нет особой разницы между отдельными селами", порівнявши деякі лексичні одиниці в урумських селах Мангуш, Ст. Карань і Ст. Ігнатіївна [36]. Нині ми не маємо змоги з'ясувати, чи були серед членів комісії фахівці з тюркської мови. Справа в тім, що урумам із вказаних сіл пропонували читати "турецко-татарские книжки", які читачі добре розуміли. Далі було проведено порівняння лексики урумської мови з кримсько-татарською, але на основі одного навчального посібника: "Нет сомнения, что в этих селах, говорящих турецко-татарской речью, язык также один. Каково сходство этого языка с Крымско-татарским языком - Комиссия сверяла, как было только что сказано, этот язык с крымско-татарским по "руководству" для обучения крымско-татарскому языку" (А. Одабаш и И. С. Кая, Крымиздат, 1924 год) и нашла почти полное сходство с ним, во всяком случае не меньше как на 90 %. Если есть разница, то она мала и заключается прежде всего в том, что Мариупольские греки-татары употребляют звук "х" вместо "к", употребляемого в крымско-татарском языке, как, например, девушки в Мариупольских селах говорят "хыз", а в Крыму "кыз". Встречается весьма немного слов - одно-два слова на 30-40 слов таких, которые у нас не употребляются" [37]. Недосліджену урумську мову у звіті називають виключно турецько-татарською, тому що спостерігається "...большое сходство Мариупольско-татарского с турецко-татарским. Мариупольские греки-татары почти свободно разговаривают с турками, бывая в городе в их булочных и лавках". Проте підстав для таких тверджень, через брак друкованої літератури було замало.

Таким чином, з легкої руки членів Комісії ВУЦВК, уруми були вимушені вивчати кримсько-татарську мову, яка не викликала інтересу у греків-тюркофонів. Відтак постало питання про мову викладання у школах. При організації національних шкіл було вирішено послуговуватися кримсько-татарською мовою, оскільки уруми запозичили свою мову від кримських турків і татар , у результаті чого, для позначення мови греків-урумів, набув поширення термін греко-татарська мова, а греків-тюркофонів почали називати греко-татарами. Термін греко-татари використовується й досі, але з нашої точки зору він є штучним і не відповідає справжньому стану речей.

Окрім того, кадровий склад в урумських школах потребував підтримки. Вчителі не мали достатньої підготовки, деякі навіть не володіли мовою. Для аналізу розглянемо ситуацію в одному з районів, яка була характерною і для інших навчальних закладів. Так, у 1926-1927 роках в урумських селах Сталінського округу нараховувалося 16 шкіл із загальною кількістю 2605 осіб (8-9 років - 88,4 %; 8-11 років - 86 %; 8-15 років - 62,7 %). Усього вчителів у школах нараховувалося 62 особи, із них 26 осіб [38], тобто 41 % учителів, - не були греками; 29 осіб - уруми, 6 - румеї, які знали румейську мову, і одна особа могла викладати еллінську мову. Наведений приклад є свідченням того, що впровадження тюркської мови за допомогою вчителів було неможливим, тому що більшість із них не володіла урумською мовою.

Loading...

 
 

Цікаве