WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Історія та сучасне функціонування мови греків - тюркофонів Приазов’я - Реферат

Історія та сучасне функціонування мови греків - тюркофонів Приазов’я - Реферат

Реферат на тему:

Історія та сучасне функціонування мови греків - тюркофонів Приазов'я

Грецьке населення Приазов'я поділяється в лінгвістичному відношенні на урумів - тюркофонів та румеїв-еллінофонів. Стаття присвячена трансформації та функціонуванню мови греків-тюркофонів. Урумська мова Північного Приазов'я об'єднує чотири діалекти, які відображають складні етноісторичні процеси. Їх класифікація, у залежності від впливу різних мовних елементів, виглядає таким чином: кипчацько-половецькі говори розповсюджені у с.- В. Новосілка, Старобешеве, Мангуш; кипчацько-огузькі - Старомлинівка, Богатир, Улакли; огузько-кипчацькі - Гранітне, Староласпа, Комар, Старогнатівка; огузькі - Маріуполь, Старий Крим [1]. У побутовій мові жителів кожного урумського села є свої особливості. Діалекти греків-тюркофонів зберігають лексичні релікти, тому являють інтерес для дослідників мови та етнічної історії маріупольських греків.

Сучасна урумська мова представлена серед компактного грецького населення у 29 селах Донецької області, в одному селі Запорізької області й у м. Маріуполь. За нашими підрахунками та згідно з Всеукраїнським переписом населення 2001 року, чисельність приазовських урумів становить близько 40 тис. осіб.

Джерелами нашої роботи є польові етнографічні дослідження у грецьких селах Приазов'я, які проводилися на базі Маріупольського державного гуманітарного університету (МДГУ) та матеріали державних архівів і музеїв України та Росії.

Професійне дослідження урумської мови було започатковано у 1951 р. групою студентів кафедри тюркської філології Ленінградського державного університету, які вивчали мову та фольклор тюркомовного населення греків Приазов'я. Результати діяльності експедиції описуються у статті С. Муратова [2]. Подальші дослідження Ф. Оглуха [3] та О. Гарковця призвели до поділу урумських говорів на чотири групи у порядку зростання огузьких діалекті [4]. У результаті ретельних досліджень О. Гаркавця [5], було знайдено новий концептуальний підхід до мови урумів. Урумська мова греків Приазов'я, припускає вчений, не є діалектом кримсько-татарської або турецької - це самостійна мова, наближена до тюркських мов. Говори урумів селища Прасковіївка (Краснодарський край) досліджував Е. Тенишев [6]. Він вважав, що всі діалекти греків-тюркофонів, зокрема й приазовські, є похідними від турецької [7].

Мова урумів кримського походження зазнала впливів місцевих татарських, караїмських, кипчацьких, огузько-турецьких, ногайських говорів, що призвело до формування змішаного характеру мови. Якщо не брати за основу грецьку мову, то слід зазначити, що урумські говори Північного Приазов'я у своїх діалектних рисах є відображенням кримськотатарських говорів тих місць, звідки уруми були виселені понад два століття тому [8]. У їхньому формуванні брали участь мови кипчацьких і огузьких племен. Тюркська мова маріупольських урумів, як і мова урумів Кавказу, відзначається неоднорідністю. Назву "урумська мова" мають дві генетично і типологічно різні групи говорів тюркомовних греків: маріупольські греки, разом із тюркомовними волохами (Молдавія) і грузинами - переселені із Криму до Північного Приазов'я (1778-1780) та переселенці із Туреччини на Кавказ і Прикавказзя у XVIII-XIX ст. - трабзонські (трапезундські) греки, мова яких від турецької відрізняється фонетичним, лексичним і граматичним субстратом, і є мовою огузькою [9].

Греки-тюркофони називають себе греками, але їх більш давнім ендоетнонімом є термін урум (виник на території Малої Азії, набувши поширення у Криму). Походження його пов'язане з терміном рум, який впровадили турки-мусульмани (сельджуки) для позначення жителів Османської імперії, які сповідували православ'я і спілкувалися грецькою мовою [10]. Греки, які розмовляли тюркською мовою, набули екзоетноніму уруми. Із часом вони й самі себе почали так називати. По суті, назви урум і рум - ідентичні терміни. Грецькі дослідники вважають, що етимологія цих термінів походить від слова "Ρωμαίος" - ο κάτοικος της Βυζαντινής Αυτοκρατορίας [11], але з урахуванням фонетичних особливостей тюркської мови - найбільш характерними типологічними рисами тюркських мов у розділі фонетики є сингармонізм - відсутність на початку слів сонорних "р", "л", "м", "н".

У турецькій науковій літературі наголошується на факті, що екзоетнонім urum'lar пов'язаний із греками-тюркофонами, які мігрували, переважно з Анатолії, під час існування Візантійської імперії на територію Південного берега Криму, де уруми почали використовувати південний діалект кримсько-татарської мови [12]. Але потрібно враховувати, що етнонімом урум називали ряд змішаних етнічних груп, які нині проживають у різних регіонах Причорномор'я та Середземномор'я, маючи складну історію [13], проте є вихідцями з території Малої Азії. Сучасні дослідники оперують різними концепціями щодо цього етноніма [14].

На сьогодні серед урумів існують такі етноніми: урум - грек; урум алхи - грецький народ; урумнух - греки, уруми, грецьке населення; урумлар - стає греком. У 2001 році, у рамках дослідження етнічного самовизначення та сучасної мовної ситуації, нами було обстежено населення сіл Мангуш, Старий Крим, Старомлинівка (Кременівка), Гранітне (Карань). Ми маємо 1234 відповіді жителів вищеназваних селищ, які були зафіксовані в розроблених нами анкетах, де на питання "Вкажіть Вашу національність" уруми, переважно, записали себе греками (72 %), рідше - урумами (19 %) і частково (9 %) - греко-татарами. На відміну від греків-еллінофонів, зазначені вище терміни розповсюджені в усіх урумських селах.

Згідно з нашими польовими дослідженнями, свою мову уруми Приазов'я називають урум ділі (с. Бешеве, В. Янісоль, Карань, Ласпа, С. Крим) або урум тілі (с. Богатир, Гнатівка, Карань, Комар, Улакли). У 1951 році дослідники з Ленінградського державного університету також зафіксували урумський термін урум ділі, під час своїх польових робіт [15].

Ми не маємо достатньо матеріалів для з'ясування часу виникнення та формування урумських диалектів. На нашу думку, у візантійський період своєї етнічної історії греки Малої Азії та Криму спілкувалися грецькою мовою. Створення Османської держави призвело до мовної асиміляції малоазійських греків і втрати рідної мови, а згодом - до переходу на спілкування тюркською мовою. Докримський період історії урумів майже невідомий - жодна з існуючих версій не підтверджується джерельною базою. Гадаємо, що версію про розшарування маріупольських греків на тюркофонів та еллінофонів доречно розглядати з докримського періоду. Основна версія, до якої апелюють учені сьогодні, - це думка про те, що поділ греків на дві мовні групи відбувся ще за часів середньовічного Криму. На думку М. Араджіоні, під впливом навколишнього грецького населення частина кримських татар перейшла у православ'я; релігійна приналежність мала незрівняно більше значення для самосвідомості людей, аніж мова чи спільність походження, тому тюркомовні християни стали ототожнювати себе із греками, а не із кримськими татарами, турками або іншими народами, які сповідують іслам [16].

Щодо кримського періоду етнічної історії урумів, то строкатість різномовного кримського населення після створення Кримського ханства зберігалася, проте вплив тюркської мови у регіоні значно зріс, поступово витіснивши грецьку мову як засіб міжетнічного спілкування на півострові. Після входження південного Криму до складу Османської імперії більшість його населення спілкувалася тюркською мовою. Але й урумська писемність, на основі грецького алфавіту, у зазначений період значно розповсюдилася, до сьогодні зберігши джерела: переклади християнських текстів [17], посібники із грецької мови, листування. Перехід греків на тюркську мову був поширеним явищем як у Кримському ханстві, так і в межах усієї Османської імперії. Прикладом цього може слугувати фольклор народів із різною етноконфесійною приналежністю, які спільно проживають на території Малої Азії та Криму. Так, однією зі складових частин епічного жанру урумського фольклору є середньовічні кипчацько-огузькі масали (дастани) із прозовим викладом сюжетної лінії та пісенними монологами й діалогами [18]. Народнопоетичні твори урумів свідчать про глибокі історичні зв'язки урумської мови з іншими мовами західнохунського відгалуження говорів: середньовічні масали (дастани) про героїв Ашихе Гарібе, Арзу й Гамбере, Тер-оглу. У маріупольських урумів досі незмінною популярністю користується епічна оповідь про Тер-оглу, яка впродовж багатьох століть існує серед тюркомовних народів. Відмінності у мові, національній культурі й релігії не були перешкодою для розповсюдження цього твору на великому ареалі, де він існує під назвою "Кер-огли", "Гер-огли", "Кур-огли" [19]. Версії тюркських народів, попри збіг деяких сюжетних ліній та спільність мотивів, відзначаються своєрідністю й оригінальністю . Оповідь посідає чільне місце у фольклорі урумів і кримських татар. До Туреччини вона прийшла із Кримського півострова, про що довідуємося із робіт, присвячених турецькому фольклору [20]. На розвиток урумської пісенної мови вплинула поетична османська традиція, що мала широке розповсюдження і в середньовічному Криму.

Loading...

 
 

Цікаве