WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Назви передвесільних і передшлюбних обрядів в українських східнослобожанських говірках - Реферат

Назви передвесільних і передшлюбних обрядів в українських східнослобожанських говірках - Реферат

У сучасних говірках обрядове прощання молодої з дівуванням репрезентують численні найменування: весілля, підвесілля, підвесілок, весільний (прощальний, свадібний, дівічий, дівчачий) вечір, вечеря, вечі(е,о)рка, вечерок, вечо(е)рниці, вечо(е)рини, вечеринка(и), девіч-вечір, підвечірок, діви(о,і)ш(ч)ник, дружби, дружбини, дружбиники, гуляння, гладити дорогу молодій. Лексему підвесілок тс. відзначає також реґіональний словник [СУССГ, 160]. Нами зафіксовано такі назви прощання молодого з парубкуванням: підвесілок, вечір, вечо(е)рини, вечеринка, вечо(і)рка, дружбини, гульки, мальчішник. Сему вечірнє зібрання молоді, що влаштовує передвесільне гуляння сьогодні репрезентують лексеми: підвесі(е)лок, підвесілля, весілля, вечір, вечеря, вечо(е)рини, вечо(е)рниці, вечо(е)ринка, підвечірок, вечерок, вечерушки, вечірка, дружби, дружбини, дружбиники, проводи, гульки, сватання, а також аналітичні назви: весільній вечір, гладити дорогу молодим. Як бачимо, лексема сватання у східнослобожанських говірках є полісемантичною і пронизує кілька груп назв передшлюбних обрядів.

Наведені репрезентанти сягають різних коренів і мають широкий діапазон фонетичної та афіксальної варіативності. Генетична строкатість ряду сигналізує про диференціацію говірок за мотивом номінації. Мотиваційна ознака час проведення обряду реалізована в похідних від вечір, які мають лексико-семантичні паралелі в усіх східнослов'янських діалектних мовах. Деривати насичені демінутивними суфіксами, що надають назвам позитивно-оцінного відтінку. СУМ подає лексему вечорина дівич-вечір із позначкою "заст." [I, 345]. Номени, утворені за моделлю під- + весілля, поширені в усьому досліджуваному континуумі, а також у західнослобожанських [3, с. 62] і середньонаддніпрянських говірках [5, с. 5], зберігають семантичне навантаження префікса, що вказує на часову попередність. Поодинока лексема підвечірок має виразно вторинну структуру, залежну від домінуючої форми підвесілок із тими ж формантами. Спостереження показують, що лексема вечо(е)рниці в досліджуваних говірках іменує різні передвесільні і передшлюбні обряди, пов'язані з гулянням. Моно- й білексемні номени на позначення прощання молодої з дівуванням, мотивовані назвами учасниць обряду, також мають широкий східнослов'янський контекст. Літературно-нормативна назва цього обряду – дівич-вечір [СУМ, II, 297]. Поширеність лексеми девичник у російських діалектах [СРНГ, VII, 316] служить на користь висновку про її запозичення в українські. Таким же способом утворено назву прощання молодого з парубкуванням, мальчішник (дві останні лексеми зафіксовані в с. Танюшівка Новопсковського р-ну). Найменування гуляння, проводи містять процесуальну ознаку і зберігають безпосередній зв'язок із дієсловами гуляти, проводжати. Семантика останнього ускладнена символічним компонентом: наречені, яких проводжає молодь, наступного дня змінять свій соціальний статус. Не досить чітко проступає мотив номінації в назвах, об'єднаних кореневою морфемою дружб-. У зв'язку з відсутністю подібних найменувань у тих говорах південно-західного наріччя, де побутує лексема дружба у значенні неодружений учасник весілля, яка теоретично могла бути джерелом номінації (пор. типову для цієї лексико-семантичної групи модель учасник обрядуобряд), припускаємо, що назви типу дружбини могли з'явитися внаслідок зв'язку з дружба ← дружити, що відбиває товариські стосунки між учасниками обряду. Не виключаємо, що лексема дружба як назва весільного персонажа в давніх говірках існувала, але згодом була витіснена більш поширеною – боярин. Ураховуючи наявність в одній із говірок, де побутують аналізовані назви, лексеми дружба на позначення прикраси у вигляді квітки, яку молода вручає молодому передшлюбного дня, уважаємо, що вона теж могла відіграти роль мотиваційної основи. Нарешті, ці назви могли з'явитися і в результаті морфонологічних трансформацій значеннєво близької лексеми друщ(жч)ини, вживаної у середньонаддніпрянських [5, с. 6], поліських говірках [13, с. 55] і на Львівщині [3, с. 62], та запозичення її у східнослобожанські.

Розгалуженість обрядів прощання наречених із неодруженою молоддю демонструють номінативні ряди, які об'єднують назви супровідних передшлюбних обрядів. Одним із них є прикрашання весільного деревця, яке виконувалося в домі молодої. Він репрезентований в основному описово, за допомогою дієслів: вити (власні записи; 6,с. 127, 872], повивати, завивати, звивати, крутити, рядити, плести, ліпити, лаштувати, у(на-)ряжати, у(об-)квітчувати, у(при-)бирати, у(при-)крашати. Петро Романюк відзначає, що весільні назви типу вити гільце мають широкий східнослов'янський ареал [13, с. 64-66]. Нами зафіксовано і спеціальні назви цього обряду: завивання, повивання, обквітчування, сплітати нову сім'ю. Однослівні найменування мотивовані назвами обрядових дій, а останній фразеологізм – символікою гільця.

Обрядові частування молодої з подругами батьками молодого та молодого з товаришами батьками молодої мають спільні назви: обід, полудень, полуднування, вечеря; лексема вечеря тс. відзначена також у давніших слобожанських говірках [4, с. 536; 6, с. 519]. Залучені з позаобрядової сфери, назви частувань у молодого й молодої мотиваційно пов'язані з часом проведення обрядів. Власні записи фіксують і описові назви частувань батьками молодого: полуднювать (у свекрів), іти полуднувать до свекрухи, обідати у свекра, їсти пиріжки (пиріжечки), [власні записи; 6, с. 218, 743], іти до свекра, іти до свекрухи поклониться, вечеряти у свекра, іти до молодого вечерять; батьками молодої – полуднювать. У давніх говірках функціонували в цьому значенні такі дієслівні назви: полудничать, полудновать [6, с. 743, 825], йисты пырижкы (пырижечкы) [там само, с. 218, 743], вечеряты у тестя [там само, с. 519], закусыты у тестя [4, с. 536].

Підставами для віднесення описових конструкцій до аналізованої лексико-семантичної групи є реалізація одними з них опозиції сем проведення обряду в домі молодогопроведення обряду в домі молодої і вказівка іншими на страву, що споживається під час частування.

За свідченням Василя Іванова, у говірці с. Кризьке (нині Марківського р-ну) побутувала назва супровідної обрядодії вытрусювать пирожки відбирати пиріжки в дружок по дорозі останніх додому. Лексема пиріжок невеликий пиріг – словотвірний дериват від *pirogъ, яке пов'язане з грецьким pir весілля [Фасмер, III, 265]. Про обрядову значущість цієї страви свідчить те, що дівчата "тушать ланпу, хватають пиріжки й кидають у сумку, біжать надвір і їдять там" (с. Городище Біловодського р-ну). Спільну мотиваційну ознаку виявляють і назви післявесільного частування пирожини і пироги, поширені відповідно в гуцульських [2, с. 57] і середньо-поліських говірках [Романюк, 247].

Обряди урочистого (окремого або спільного) заведення молодих на почесне місце за весільним столом у досліджуваних говірках не диференціюються. Їх репрезентують описові конструкції, що є, по суті, назвами обрядодії: на посад заводити (вести, садити, садовити), за стіл заводити, садовити на поміст. Назви типу на посадъ завесты (посадыть, систы) фіксують майже всі давні реґіональні джерела, за стилъ завести (посадыть) – деякі з них [6, с. 56, 92, 107, 128, 219, 520, 624, 744, 796, 810, 841, 872, 1001; 14, с. 685, 689]. У СУМі словосполучення на посад саджати (садовити) виконувати народний весільний ритуал, запрошувати молодих зайняти почесне місце на покуті відзначене як нормативне [VII, 305]. Екстра- та інтралінгвальні обставини, як-от: розміщення лави, на яку сідають молоді, на покуті (= в центрі хати) [1, с. 102], під іконами (святість місця), застелення лави кожухом (символом багатства), урочистість заведення; контекстуальна сполучуваність назв із словами князь, княгиня, Господь Бог (і подібними), наявність у давніх говірках дублетних із посадъ образних назв перве місце [14, с. 686], суж(е)не мисце [6, с. 92, 872], а в сучасних – мертва лава, почотне місто – аргументують запропоновані багатьма вченими різноманітні інтерпретації ритуалу і служать на користь висновку про його полісимволізм. Наведені найменування обряду містять назви локусу (почесного місця за весільним столом) – посад і поміст. Перша тісно пов'язана з назвою обрядодії посадити [Фасмер, III, 338]. Спільну внутрішню форму виявляє поодинока лексема посадка. Припускаємо, що оказіоналізм поміст міг постати в результаті контамінації та стягнення регіоналізмів перве перше + місто місце. Малоінформативна на перший погляд назва локусу стіл, за свідченням А.Байбуріна та Г.Левінтона, у східнослов'янських мовних традиціях містить у своїй структурі семи престол і шлюб і часто входить (із відповідними означеннями) до складу східнослов'янських найменувань весільного бенкету [1, с. 105], отже, є актуальною для обряду, який йому передує.

Loading...

 
 

Цікаве