WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Відмінності у справі перекладу - Реферат

Відмінності у справі перекладу - Реферат

Р. Якобсон, розрізняючи переклад внутрішньомовний, міжмовний і міжсеміотичний, під останнім має на увазі тільки інтерпретацію словесних (вербальних) знаків несловесною системою символів20. На наш погляд, це поняття родове і може включати перехід змісту з будь-якої системи знаків у будь-яку іншу. Інакше семіотику довелося б розуміти дуже вузько. У схемі Р. Якобсона бракує тлумачення несловесних творів словесними, котре перекладачеві може вельми стати в пригоді, надто при застосуванні прийомів пояснення і компенсації. Нерідко так випадає, що в перекладі треба враховувати позамовні елементи: мелодію пісні, жестикуляцію в розмові, зорові образи в кіносюжеті, ілюстрації до книжки, як-от у "Небилицях" Е. Ліра, "Алісі" Л. Керола, "Маленькому принці" А. де Сент-Екзюпері і подібних. Згадаймо також, що Т. Шевченко спочатку зробив серію малюнків "Сліпий", а вже потім переосмислив їх однойменною поемою. До міжсеміотичних належать усі види інтерпретації, які є несловесними за джерелом і результатом: балет "Хореографічні мініатюри", в якому зримо і в музиці оживають скульптури О. Родена, "Руанський собор" К. Моне – серія відбитків готики в імпресіонізмі – та інша архітектура в дзеркалі живопису, офорт за мотивами скіфської пекторалі, вишивка з ікони Богоматері, танець у мультфільмі, пантоміма за сюжетами галереї художника, портрет скульптора за роботою, пам'ятник композиторові або скрипалеві тощо. Міжсеміотичним також є всяке тлумачення зі словесної мови на словесну, якими б різнотипними й різнообсяжними вони не були, навіть "Гамлет" Шекспіра у вигуках Елочки Людожерки, переказі "театрала" Вовочки чи нецензурному викладі Леся Подерев'янського. Критерієм окремішності мови служить її системність, а не обсяг. Власне перекладом визнають таке тлумачення, яке утримує здатність джерела бути відповідно потрактованим. За перекладами вивчають світовий літературний процес, зазвичай і не помічаючи, що сам переклад є його складником і рушієм.

Вище наголошувалося на тому, що ніхто не знає всіх слів рідної мови. Таке твердження містить парадокс, бо рідними виявляються несходимі обрії мови, якою ми говоримо й тлумачимо. Переклад ніколи не здійснюється з усієї мови на всю. Але це завжди перехід з цілості в цілість у межах більшої третьої. Поділ лінгвосфери планети на мовні сім'ї і групи, етномови, територіальні варіанти мов, діалекти й соціолекти, функціональні стилі, галузеві й жанрові різновиди стилю можна вести й далі у межах мов особистих, між якими теж висновується своя сітка відповідників. Ідіолектом ніяк не випадає нехтувати, перекладаючи голові держави чи послу, або оцінюючи конгеніальний шедевр прочитання перекладачем літературного класика. Проте перекладач іноді дає кілька тлумачень одного твору різними освоєними ним субмовами (інша справа – множення варіантів котроюсь однією). Також мова дитинства, як ми бачили, перекладається дорослою і визріває в дорослу завдяки здатності бути метамовою; пізніші доробки, хоч би й за стилем, суть тлумачення ранніх.

Вочевидь, навіть у буденне поняття мови, а з тим і перекладу часто вкладаються речі дуже відмінні, а то й полярні. Драгоману-сходознавцеві "переписування" з білоруської мови українською видається забавкою, адже, по суті, все всім зрозуміло в оригіналі й без перекладу. Навпаки, відсвіження тексту, переклад міжчасовий – як-от "Слова про Ігорів похід" і літописів з мови давньої української на сучасну, – є тільки умовно перекладом на мову ту саму, бо інакше навіщо ж і переклад? Генеалогія мов засвідчує, що внутрішньомовний переклад може плавно переходити у міжмовний, безодні між антиподами тут немає: з латини перекладають дедалі самобутнішими романськими мовами, але водночас з кастильської – галісійською і каталонською, з португальської бразильського взірця – французькою канадського. Практика тлумачення з піджинів (суржиків) та креольських мов (олітературених мішаних) на мови-донори і навпаки підтверджує те саме21.

Природу різнотипних мов виявляє їх стосунок через окремі елементи як цілісних систем вираження. Неабияк важить їхня взаємна інтерпретованість, здатність зламувати монополію одна одної на повноцінне втілення ідеї. А тому тріада Р. Якобсона не надто строга логічно: міжсеміотичний переклад стоїть тут осторонь за характером знака – тільки кінцевого, а два інші типи відмінні лише за наявністю межі у системи – інколи доволі умовної, невиразної чи спірної, а ще й несталої, як розглядати динаміку мовного простору, де є мови дуже близькі і дуже далекі і де окремі мови значно ближчі, ніж діалекти ще котроїсь. Вісім китайських мов уважають діалектами на підставі єдиної ієрогліфіки, але витлумачувати усне мовлення шанхайця в Пекіні доводиться. Араби з різних країн часом мусять довго перепитувати одне одного, щоб щось з'ясувати. Тоді як серби з хорватами, македонці з болгарами, норвежці з данцями і шведами, носії урду й гінді зазвичай можуть легко порозумітися без перекладача, говорячи кожен своєю мовою.

Слід гадати, що для практичних потреб могло би стати в пригоді розрізнення тлумачень за такими параметрами вихідної та кінцевої мов, як їх 1) матеріальна природа, 2) ступінь спорідненості, взаємодії у минулому і взаємопроникнення будови, 3) обсяг, або потужність розмаїття елементів, 4) відстань у часі, 5) належність до місцевості, віддаленість ареалів поширення. Отже, маємо:

І. Переклад несловесний з несловесної мови.

ІІ. Переклад словесний з несловесної мови.

ІІІ. Переклад несловесний зі словесної мови.

ІV. Переклад словесний зі словесної мови. Тут насамперед слід назвати

1. Переклад звичайний – власне міжмовний, – у якому варто виділити:

1) за ознакою близькості мов і культур – переклад

а) з близькоспорідненої мови;

б) з мови іншої групи тієї самої сім'ї мов;

в) з мови далекої за будовою і культурним складником;

г) з мови структурно далекої, але культурно наближеної;

2) за ознакою функціонального стилю (що включає галузеві й жанрові підвиди):

а) художній – прозовий, поетичний, драматичний, художніх фільмів;

б) публіцистичний, також пропагандистський і рекламний;

в) інформаційний для ЗМІ;

г) офіційно-діловий (зокрема юридичний і протокольний);

ґ) науковий і технічний;

д) розмовно-побутовий;

3) за ступенем модифікації стилістичної, галузевої чи іншої мовної підсистеми – від збереження до заміни, яка є внутрішньомовним перекладом (див. п. 6-7);

4) за формою мовлення:

а) чисто усний (голосу голосом) – послідовний і побіжний (одночасний, синхронний);

б) письмовий;

в) усний з аркуша;

г) переклад під диктант (в основному навчальний)...

2. Переклад з більшої за кількістю знаків мови меншою.

3. Переклад з меншої мови більшою.

4. Переклад одночасовий – синхронічний (зроблений у ту саму епоху, не плутати з усним побіжним).

5. Переклад міжчасовий (оновлення застарілої мови) – діахронічний.

6. Переклад з однієї підсистеми мови на іншу однотипну тієї самої мови:

1) з літературного варіанта мови іншим літературним варіантом, зокрема територіально віддаленим;

2) з діалекта на діалект;

3) з однієї терміносистеми на іншу – міжгалузевий і в межах галузі;

4) соціолекта – соціолектом;

5) стилю – стилем;

6) регістру – регістром тощо.

7. Переклад з підсистеми мови на типологічно відмінну тієї самої мови.

Окремо стоїть тлумачення як характеристика джерела: рекламна анотація книжки, відгук на дисертацію, судова оцінка нецензурної лайки, лінгвістичний опис жаргону, віршований осуд канцеляриту тощо. У передражнюванні й пародії метамовою виступає не сама по собі мова прототипу, а утворена на її основі особлива "паразитарна" надбудова, наприклад, інтонаційна. У театрі голос – засіб перекладу. Р. Якобсон згадує дослід, коли вимовою слів "сьогодні увечері" актор зобразив 50 емоційних ситуацій, а слухачі їх безпомильно упізнавали22. Декламація поезії, гра на скрипці – з тієї ж вервечки. Мало просто вивчити напам'ять текст, як нотний слід, – треба ще розіграти й тим осягти його. Майстри перекладу знають, що виразним читанням можна поглибити своє розуміння оригіналу і звірити свою працю з ним. Так, Д. Білоус оповідає, що "Троєженця" І. Крилова йому вдалося відтворити лише після того, як він дочув байку по радіо в артистичній версії І. Іллінського. Тлумачення виконавське – не механічний повтор, а вид творчої конкретизації у межах і за законами нашарованої і питомої для неї системи знаків. Таке збагачувальне програвання знака відрізняється від простого його вгадування, яким є також озвучення формул хімічних реакцій (незалежно від способу найменування речовин: аш два ес о чотири чи сірчана кислота), розшифровування тайнопису, абревіатур, буквених унаочнень T-shirt, U-turn, A-pole, H-block, V-engine, L-shaped, жартівливих витівок T 4 2 (чай на двох), 4ever, 2 bad 4 U, Eye luv U 2 тощо. Звичайно, в усному перекладі на звукорозрізнювальній (фонологічній) стадії сприйняття виникають свої труднощі, так само переклад літописів здебільша включає текстологічну розвідку.

Само собою, ця схема дуже загальна і служить певній навчальній меті; запропоновані поняття можуть сполучатися, перехрещуватися, утворювати мішані типи й розгалужуватися далі. Скажімо, етнічні міграції і поява Інтернету виводять просторовий переклад у площину взаємин тих мов, що функціонують паралельно: адаптація британських текстів для США мало чим відрізняється від перекладу букмолом з нюнорска в Норвегії, де ці обидві мови літературні, чи з данської. Переказ на слобожанський манір гуцульської оповідки комусь нагадає стилістичну правку. Стиль узагалі трактують усіляко: вузько й широко, як зміст, форму, спосіб, засіб і функцію. Мову давньої доби, попри трудність її сприйняття, можна вважати і підсистемою сучасної, адже її оживляють і стилізації під старовину. Проте хоч би якою була типологія перекладу, праця перекладача має виглядати в ній не механічною підстановкою знака, а свідомою дією, актом мислення, творчої волі, за якою стоїть живий людський інтерес. Крім того, всякий достойний труд потребує системи практичних шкал оцінювання. На жаль, аксіологія перекладу (без якої теорія немічна) – майже не просунулася далі розрізнення вільного і буквального способів тлумачення, а то й ще простіше – гарного й незграбного, вдалого й невдалого, що ними досі обмежуються критики та історики перекладу у своїх спостереженнях над розмаїттям та еволюцією творчих засад.

Loading...

 
 

Цікаве