WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Роман Валерія Шевчука “Тіні зникомі”, місце національної ідентичності у творчості Валерія Шевчука - Реферат

Роман Валерія Шевчука “Тіні зникомі”, місце національної ідентичності у творчості Валерія Шевчука - Реферат

Такі дивні думки навідали мене тієї ночі, і, я був цілком певний, що то не мої думки, а мого батька, адже для того, щоб їх дістати, він і наближався, за допомогою астрономічної рури, до неба, аби ті думки там прочитати" [1, с.268]. А втім не батькові, а таки синові відкрився "образ розуму, що має мудрість", а за нагороду в знак подолання шляху пізнання була дарована істина: "Пізнати – це зрозуміти", – саме це я й хочу покласти каменем під свою мислительну споруду" [1, с.268].

Вже найдавніша і тому перша таємниця роду – справжня доля прадіда Григорія Васильовича Темницького, "заїлого патріота" і досвідченого конфідента Івана Мазепи – дарує наймолодшому Темницькому щастя віднайти тайник із цінними паперами: "Відтак ті, що мають ще тайники, в яких заховують того духа, ще не є пропащі, бо не позбулися божої ласки. І ті тайники в них – захована іскра, яка жаріє, доки живе в них дух. Дух же вічний, а рабство, хоч і яке довге в часі, завжди тимчасове" [1, с.86]. Ось цей мотив стає відправним на тернистій дорозі, саме він дає снагу наймолодшому Темницькому подолати увесь правдивий драматизм обставин, суть котрих у тому, що "отчій дім і дім рабства для нас одне і те ж. Отож і шукаємо в отчому домі тайники живого духу і часом їх знаходимо, як це трапилося мені" [1, с.86].

За гетьманства Кирила Розумовського – останнього, хто ще намагався утримати Козацьку державу, дід Петро Григорович року 1757 вибудував церкву й родинну усипальницю під нею. У ній тепер прадід і дід, батьки, дядьки, брати й сестри Теодозія. Близький до щоденникового той запис, де Теодозій звіряється, що в тій усипальниці пробував "в особливому піднесенні, в особливому осяянні, як воно не дивно звучить, і тільки тепер пізнав, що вже справді вдома, бо той дім нагорі – дім тимчасовий, а цей – вічний" [1, с.59]. З прахом предків – їх тінями "зникомими" – веде свою розмову той, кому наснага і Боже провидіння допомагають наблизитися до розгадки таємниць – і роду, і народу. В результаті просвітлення перших постане сімейна хроніка, а наслідком осмислення других – "Історія Русів". Звершення цих творів стало відповіддю "на погук вічності", який першим почув старший брат Петро Михайлович. Він – учасник усіх війн, що були на його віку. Повернувшись на старість у родинне гніздо, зумів зібрати все можливе, що стосувалося прадавнього роду Темницьких, і навіть розпочав писати історію рідної землі. Та віднайти ниточку до таїни душі "тіней зникомих" не встиг, бо ж тимчасовим є "дім нагорі". Ремінісценції самого Валерія Шевчука (роман "Дім на горі" став давно широко знаним і любимим) в його новому творі починають жити новим життям, як і численні звертання до Біблії: "Жити за натуральним правом – це будувати боже царство в середині себе (Лука, ХVІІ-21). Царство ж боже не наслідують, бо воно не пожива, не питво, але справедливість, і мир, і радість у Дусі Святім (До римлян ХІV, 18)". Це річ, гідна розмислу – із записів брата Петра Михайловича, спонукає героя до дальшого думання й пошуків: "Мушу признатися, що думки Петра Михайловича вельми суголосні з моїми, один тільки пункт для мене був не зовсім збагненний: чому це людина, коли дбає тільки за народ свій, а рід розсіює, народу не вбереже? Здається, брат натякав на нашого прадіда-мазепинця" [1, с.65].

Мов би наслідуючи Климентія Зіновієва, котрий віддав багато хисту детальному описові людської праці в найрізнорідніших формах її прояву, Теодозій відтворює в своїй уяві величезні і натхненні дідові зусилля у створенні родинного Дому Лісу в Лісовичах. Дід Петро Григорович (а Петро – значить скеля, камінь!) "прийняв у душу цю землю", вибудував, власноруч володіючи багатьма вміннями, не просто гніздо, а "фортецю", "отаке маленьке, певною мірою відособлене царствечко" [1, с.90]. А відходячи з тимчасового "дому нагорі", дід зібрав родину й "проказав казань, яку записав мій батько, і вона переховується в наших родинних паперах" [1, с.105]. У щоденнику Теодозія цю казань доповнив запис про "найразючіше": дід під кінець життя "таки пошанував свого батька, а нашого прадіда, визнавши його за достойного царства небесного, отже, життя прадідове було в подвигу духовному, тоді як його – в пошуках хліба життя" [1, с.106]. То власне далі за тим концептом на окреслення домінанти в людській долі, а саме – "хліб життя" – постануть життєписи дядьків – Йоасафа, Андрія, Григорія та власних батьків – Михайла та матінки. Син останніх бажає "виділити особливішу увагу", а говорячи про силу характеру матері, часом нестримну, міркує, що та риса належить до жінок "цілого малоросійського племені, які ведуть свій початок, як вістить Геродот, від амазонок" [1, с.274]. Врешті, прецікаво вибудовується наскрізна лінія від глави 2-ї "Дім лісу" до глави 12-ї – "Ліс дому": "Коли визначати за алегорію: ліс – це мій народ, кожне дерево в тому лісі – окрема особистість, порода дерев – рід, власне дім лісу, то не можна не відзначити іншої алегорії: ліс дому; адже так, як окреме дерево має розширення у рід, плем'я, народ (до речі, в давнину пожильців Полісся недаремне звали деревлянами), так само кожна людина має розширення в глибину себе, а також і рід її, що я й позначаю формулою ліс дому; йдеться про з'єднання у роді як певну субстанцію – познаками того є історії людських душ, яких ряд я тут накреслив, складені наступним поколінням із пізнаних дій – цей ліс так само неосяжний і до кінця ніколи не пізнаний, як і ліс народу. Таким чином, кожна людина – це не тільки її видимість, але й таїна, адже в кожній знаходить прихисток і Господь, і Диявол, відтак часто вона сама стає плацом для боротьби протилежних начал. Через це кожна людина – раз і назавжди дана і вічно унікальна, ось на чому фундується ліс дому; він, як і небо, як і Господь – безмежний, але пізнанню надається. Відповідно й рід, складений із таких неподібних, видимих і таїнних іпостасей, теж стає окремою субстанцією, образно кажучи, ніби живою істотою, складеною із живих та мертвих частинок, але вони вмерлі тільки в тілесному індивідуальному, а оскільки рід – субстанція духовного чину, хоча й складена із матеріальних іпостасей, всі в ній, існуючі й неіснуючі, однаково залишаються живі, поки живе рід" [1, с.290].

Sapienti sat"[1, с.213], що означає "розумному вистачить" – таким може бути найкоротший висновок після прочитання "Тіней зникомих". Цей незвичайний твір – дійсно для читача обраного. Його давно прагла "українська душа". Так само як спраглою вона була упродовж століть на вікопомне одкровення –"Історію Русів", автором якої (за художньою версією письменника) став той, хто відтворив сімейну хроніку свого роду. Є в романі гірке спостереження головного героя про те, що доля роду Темницьких – у великих ділах програвати [1, с.74]. Постання "Історії Русів" як праці, лише розпочатої старшим братом Петром, а завершеної Теодозієм Темницьким, – рішучий розрив того замкненого кола (програвати у великих ділах) дією, чином, великою справою, отим власне "бути", а не здаватись. В інтертекстуальному сенсі можна говорити і про своєрідний діалог "Тіней зникомих" із "Мертвими душами" іншого українського класика. "Тіні зникомі" є носієм ідеї про незнищенність пам'яті, про відпруження енергії поколінь, матеріалізованої в постанні творів, правди і сили котрих боялась правляча верхівка, через це переслідуючи і нищачи їх.

Отож, образна тканина незвичайного типу історичного роману, як то було притаманно українській культурі ХVІ-ХVІІІ ст., зорієнтована на символічні структури, геральдику, алегорії, подвійний чи й потрійний сенс. Цей дух знайшов відбиття, окрім ряду виразних філософських алегорій, також і в оригінальному оформленні сімейної хроніки „Тіней зникомих", вдумливо підібраними ілюстраціями з творів українських художників ХVІІІ-ХІХ ст. Тож словесні образи численної рідні у взаємодії з портретами багатьох колоритних чоловічих та жіночих постатей і народжують алегоричний підтекст, провокують на висновування глибинного символічного змісту про нездоланну силу роду, котрому "нема переводу". Зайве говорити, як на тлі суперечливого сьогодення такі одкровення волають до розуму і проникають у самісіньке серце.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Шевчук В. Тіні зникомі. – К.: Темпора, 2002.– 304 с.

Чижевський Д. Нариси з історії філософії України. – К., 1993.

Loading...

 
 

Цікаве