WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Розвиток поглядів на естетичну функцію мови - Реферат

Розвиток поглядів на естетичну функцію мови - Реферат

Естетична функція мови та її зв'язок із мовною експресією виявляється найбільшою мірою в художній літературі, оскільки художня література – це мистецтво слова, це та галузь людської творчості, яка взагалі неможлива без естетично спрямованого й лінгвістично осмисленого слова, той різновид мовної дійсності, який розвивається на ґрунті використання всіх зображально-виражальних засобів мови з естетичною метою.

Так само як ми не можемо правильно проаналізувати у філософії поняття "об'єктивне" без його взаємозв'язку з поняттям "суб'єктивне", так і в естетиці – прекрасне знаходиться у певному взаємозв'язку з потворним, а високе – з низьким, трагічне – з комічним [2, с.14]. Тому предмет естетики не можна обмежувати лише вивченням прекрасного чи величного.

Під мовною естетикою ми розуміємо закономірності реалізації загальномовних естетичних понять лаконічності, витонченості вислову, динамізму, змістовності тощо, специфіку вираження основних естетичних категорій – прекрасного і потворного, піднесеного й низького, драматизму, трагічного й комічного, героїчного тощо – мовними засобами.

Естетична функція мови багатогранна. Вона поширюється на всі сфери сприйняття суб'єктом навколишнього світу, оскільки це сприйняття, будучи інтелектуально-поняттєвим, виражається у слові, висловленні.

Розв'язання проблеми виразності мови багато в чому залежить від того, що розуміти під естетичним (гр. aisthetikos – почуття, сприймання). Так, В.фон Гумбольдт "заслугою" і "недоліком" мови вважав "не те, що здатна відобразити мова, а те, на що ця мова надихає і до чого спонукає завдяки власній внутрішній силі" [5, с.70]. За його концепцією, мова є активним посередником між світом і людиною, стає для народу органом мислення і сприймання, є народжувачем і вихователем усього високого і вишуканого, що притаманне людству. Однак ці особливості мови (високе і витончене) можна відчути лише у зв'язному мовленні як частині мови, бо "кожна мова є актом її реального породження" [там само, с.324] і засобом вираження думок і почуттів людини.

Отже, естетична суть мови зумовлена творчою діяльністю народу, сумою почуттів, які він вклав у неї, й полягає у здатності збуджувати естетичні смаки й оцінки.

Багатьох послідовників В.Гумбольдта привернуло увагу в цьому вченні те, що кожна мова має "внутрішню форму", яка увібрала риси національного менталітету. Так, І.Огієнко довів, що у мові позначився дух її носія – народу, що кожна мова – це вираз національної психіки, національного "Я", і на основі цих положень вивів поняття культурності української мови [7, с.22].

При дослідженні естетики мови важливим є питання: що слід відносити до естетики мови, а що – до естетики мовлення. Коли аналізується мова певного письменника, особливості його естетичного ставлення до мови, звичайно детермінуються його індивідуальною поетикою. Подібні особливості виступають як характерні риси мовлення певної особи й можуть бути далекими від естетичних ознак мови взагалі. У таких випадках говорять про естетику мовлення, а не про естетику мови. Саме таку естетику мови та естетику мовлення слід розрізняти. Перша належить до самих ресурсів та можливостей мови, а друга – до реалізації подібних ресурсів та можливостей у тому чи іншому тексті, в того чи іншого письменника.

Говорячи про естетичну специфіку мови, ми маємо на увазі два аспекти поняття "естетичне". По-перше, естетичне часто розуміють як художнє, використовуючи ці слова як синоніми. По-друге, виходячи з первинного значення слова, під естетичним мають на увазі чуттєве, тобто здатність певним чином сприймати й бути сприйнятим почуттями. При виявленні естетичної специфіки поетичної мови ми маємо на увазі єдність цих двох аспектів: художнього й емоційного.

Слід зазначити, що питання естетики мови – це не лише проблема мови художньої літератури, як звичайно вважають, це й проблема літературної мови загалом, в усіх її функціональних різновидах.

Мовна естетика у письменника (прозаїка чи поета) звичайно спирається не лише на нове у самій мові, але й на глибоке тлумачення й осягнення, осмислення наявних ресурсів мови, її прихованих деколи потенцій.

Естетика мови (чи, вужче, естетика художнього мовлення) є невіддільною від художності у широкому розумінні цього слова. Тому мовна естетика художнього твору в мовностилістичному плані є невіддільною від простоти й лаконізму, оригінальності й новизни вислову, від мовностилістичних засобів актуалізації та інтимізації вислову, від ідіоматичності не лише фразеологізмів, а й речень, абзаців, надфразних єдностей. Естетику мови творять елементи усіх рівнів мови – концептуального, лексичного, синтаксичного, фонетичного.

Відомо, що естетизація мови (мовних засобів) є однією з основ мовної експресії. Завдяки естетизації елементи мови глибше осмислюються, стають точнішими, яснішими, впливовішими і стилістично виразнішими.

Головною ознакою естетичності як філософської категорії є почуттєва оцінність. Естетичне, емоційно-оцінне становлять нерозривний соціально-психологічний комплекс людської свідомості, а, значить, і мови [17, с.160]. Тому під час аналізу художнього твору з акцентуванням на його мовну естетику ми, говорячи про естетичне, обов'язково беремо до уваги й емоційне.

Мовна естетика, а відповідно й мовна експресія, що постає на ґрунті естетичного, притаманна усім формам, стилям і рівням загальнонародної мови. Вона, як і естетична функція мистецтва взагалі, спирається на уявлення людини про вищу естетичну цінність, тобто про прекрасне.

Перш за все мовна естетика виявляється при народженні нової, свіжої, образної думки, при мовотворчості (не тільки в художній літературі, а й у фольклорі, публіцистиці чи ораторському мовленні). Мова художнього тексту стає естетичною тоді, коли вона виходить із залежності від традицій, відокремлюється від звичайної та буденної мови.

До основних естетичних (лінгвостилістичних) прикмет художньої мови, або загальномовних естетичних категорій, належать: глибока змістовність, влучність, стилістична гнучкість і витонченість вислову; ритмічність, благозвучність (разом із благозвучністю та какофонією); інтонаційне багатство, полісемантичність, динамізм тощо. Всі ці категорії, діючи на реципієнта естетично, сприяють виникненню мовної експресії.

Оскільки естетична свідомість письменника відбиває світ у формі естетично значущих, як правило, художніх образів, засобами формування й передачі цих образів виступають елементи мови, які організовуються в систему тропів. Найскладнішим, найдієвішим засобом естетизації й експресивізації художньої мови, на думку багатьох лінгвістів [4; 17], є метафора.

В естетичному оформленні та в експресивному тонуванні художнього тексту неабияка роль належить також деяким стилістичним фігурам та прийомам, організації тексту, фонетичному рівню. До експресивізації на естетичному ґрунті схильні елементи всіх структурних рівнів мови, але не однаковою мірою. Найбільшу "схильність до неї виявляють елементи лексичного й фразеологічного рівнів, меншу – словотворчого й фонетичного, ще меншу – граматичного" [17, с.47].

Говорячи про мовну естетику, не можна не згадати про так звану естетичну "зарядженість художнього тексту" [13]. "Естетична зарядженість художнього тексту витворює "силове поле", в якому "намагнічуються" навіть стилістично нейтральні, документальні чи будь-які інші елементи. Це "намагнічування" відбувається завдяки широкому образному звучанню твору, підтексту, практично невичерпним асоціативним зв'язкам тощо" [там само, с.13].

Естетична функція мови є однією з основ мовної експресії. Все в мові, що є само по собі прекрасним, викликає уяву про незвичайне й небуденне і творить це прекрасне, незвичайне і небуденне, допомагає інтенсифікувати стилістичну виразність, творить різноманітні художні образи – прекрасні, потворні, піднесені чи низькі. Особливістю мовної естетики художнього слова є те, що слово у тексті, наділене особливою естетичною функцією, є індивідуалізованим, неповторним за своїм використанням. Тому розкриття контекстуального значення, естетичної значущості мовних одиниць є одним із найважливіших завдань у дослідженні мовної естетики художнього тексту.

Література

  1. Арнаудов М. Психология литературного творчества. - М.: Прогресс, 1970. – 654 с.

  2. Бровко М.М. Предмет естетики і мовознавство: Конспект лекції з курсу естетики. – К.: КДЛУ, 1994. – 24 с.

  3. Ґадамер Г.-Г. Про вклад поезії в пошук істини // Возняк Т. Тексти та переклади. – Х.: Фоліо, 1998. – С. 380-391.

  4. Глазунова О.И. Логика метафорических преобразований. – СПб: Филологический факультет СпбГУ, 2000. – 190 с.

  5. Гумбольдт фон В. Избранные труды по языкознанию / Под ред. проф. Г.В.Рамишвили. – М.: Прогресс, 1984. – С.70, С.324, С.329.

  6. Ларин Б.А. Эстетика слова и язык писателя. Избранные статьи. – Л.: Худ.лит-ра, 1974. – 443 с.

  7. Огієнко І. Українська культура. – К.: МП "Абрис", 1991. – 272 с.

  8. Пешковский А.М. Вопросы методики родного языка, лингвистики и стилистики. – М.-Л.: Госиздат, 1930. – 411 с.

  9. Потебня А.А. Из записок по русской грамматике: В 4-х т. – М.: Просвещение, 1968. – Т.3. – 551 с.

  10. Потебня А.А. Эстетика и поэтика. – М.: Искусство, 1976. – 614 с.

  11. Потебня О.О. Естетика і поетика слова: Збірник. - К.: Мистецтво, 1985. – 302 с.

  12. Прокопович Ф. Риторика. Перевод проф. М.Петрова. – К.: Труды Киевской духовной академии, 1858. – 564 с.

  13. Ткаченко А. Мистецтво слова (Вступ до літературознавства). – К.: Правда Ярославичів, 1998. – 448 с.

  14. Фослер К. Позитивизм и идеализм в языкознании // В.Звегинцев. История языкознания ХІХ и ХХ веков в очерках и извлечениях. В 2-х ч. 2-е изд., доп. – М.: Учпедгиз, 1960. – Ч.1. – С.189-256.

Loading...

 
 

Цікаве