WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Політика мови проти суспільства невдах - Реферат

Політика мови проти суспільства невдах - Реферат

Реферат на тему:

Політика мови проти суспільства невдах

Хтось влучно визначив поняття "невдаха" — це категорія людей, які не досягають у своїй роботі жодного позитивного результату, але майстерно знаходять причини, чому їм не пощастило, і що саме стало їм на заваді. А головне, переконливо говорять про те, як добре нам усім жилося б, якби не ті зловорожі обставини.

Невдахи проголошують великі ідеї, але беруться не за їхню реалізацію, а за пошук причин, які пояснили б черговий провал.

Чи не з таких невдах складається сьогодні наше суспільство, аж до найвищих його керманичів на чолі з президентом?

Наслідки діяльності невдах — страшні. Адже вони не тільки роблять життя злиденним, але й компрометують у суспільній свідомості такі поняття, як демократія, незалежність, ринкові перетворення. Девальвують такі святі слова, як народ, нація, мова.

Хіба ми жили б так, якби не кляті москалі? — кажуть одні. Якби не кляті націоналісти з їхньою незалежністю, то й життя було б іншим, —стверджують другі.

Але ж причина — не в москалях і не в незалежності. Причина в тому, що ми погодилися бути невдахами.

Так — легше жити. Але тоді не варто й претендувати на щось велике, тоді треба змиритися з сірістю та злиднями.

Побороти засилля невдах може тільки сила духу. Не окремого вождя чи героя, а всього суспільства.

А що ж формує ту силу?

Чи не найголовнішим чинником є суспільна угода щодо побудови національної демократичної держави. Угода нації, що дала цій державі назву, з усіма без винятку етносами, які в цій державі живуть. Угода не формальна, а взаємовідповідальна, з гарантією рівних прав та рівних обов'язків тих, хто домовляється.

Іншого шляху — немає. Принаймні, європейська цивілізація його не винайшла.

Всі європейські імперії впали, і останнім серед них розвалився Радянський Союз. Це напріч розбиває аргументи сьогоднішніх шовіністів та "інтеграторів".

Звелися на ноги й домоглися успіху ті, хто пішов шляхом побудови національної демократичної держави.

Підкреслюю — демократичної.

Аргумент про те, що Європа об'єднується, некоректний. Адже там інтегруються національні демократичні держави. А що пропонують об'єднувати нам? І що вийде з такого об'єднання строкатих різнорідних клаптів? Питання риторичне.

Ми повинні з розумінням ставитися до заяв Путіна про пріоритетність для нього національних інтересів Росії, про необхідність побудови сильної національної російської держави.

Але ж ми повинні насамперед прагнути побудувати сильну національну державу в Україні.

Саме ця теза повинна стати основою для порозуміння всіх нас, в Україні сущих.

Але як будувати таку державу? З чого слід розпочати?

Одним із найважливіших факторів у цьому процесі є мова.

В останню чергу хотів би говорити про мову як про засіб спілкування й передачі інформації. Якщо все зводити виключно до цього, то всі "ковбасні" проблеми українці справді можуть сьогодні задовольнити з допомогою виключно російської, а "кока-кольні" — з допомогою англійської.

Але ж німецький філософ Вільгельм фон Гумбольдт стверджував: "Мова — це дух народу". Без мови окрема людина й увесь народ випадають з космічного ладу, перетворюються в населення споживачів, у неодухотворену сукупність автономних індивідів.

Саме мова є засобом формування суспільної свідомості. Засобом створення єдиної ментальності, єдиного духу суспільства. Спробуйте побудувати єдине суспільство з двома-трьома центрами ментальності...

Мова є водночас генетичним кодом суспільства. Саме мова дозволяє підтримати історичну тяглість поколінь. Саме мова дозволяє кожному новому поколінню спиратися на весь духовний набуток предків, а не щоразу розпочинати все з нуля.

Не можу оминути очевидної проблеми, яка тут виникає.

Безумовно, національні меншини по-інакшому сприймають мову нації, яка дала державі назву. Одна справа, коли мова пустила коріння на всю глибину тисячолітньої історії, виросла й визріла разом із народом. Зовсім інша — коли мова прийшла до тебе уже в готовому вигляді.

Це слід розуміти. І не потрібно — навіть шкідливо! — вимагати для представників національних меншин такого ж рівня сприйняття мови нації, що дала державі назву.

Представники меншин повинні оволодівати цією мовою насамперед для того, щоб уникнути конфліктів нерозуміння логіки розвитку й особливостей цієї держави, щоб мати змогу свідомо солідаризуватися в процесі державотворення.

Адже конфліктують не мови. Конфліктують носії мов — від нерозуміння вищесказаного. Поки я не говорив, що мова, про яку йдеться — українська. Цей підхід — спільний для всіх мов і всіх держав. І проблему російської мови в Росії вирішують, спираючись на точнісінько такі ж теоретичні засади.

Але ж повернімося до нашої рідної української мови.

Немає потреби докладно переповідати, як ретельно нищилася вона за імперських часів — і давніх, і новітніх. Не хочу ще раз таврувати Росію чи СРСР. Така політика була природною для імперії. Адже саме так —трохи ліберальніше чи, навпаки, ще нещадніше — чинили всі імперії щодо мов своїх меншин.

Але хочу наголосити на іншому. В таких умовах, у які було поставлено українців, не здатне було б вижити жодне "наріччя". У таких умовах неминуче загинула б і мова нації слабкої, щойно народженої, ще недостатньо сформованої.

Не тільки вистояти, а ще й розвиватися під страшним гнітом здатна була тільки мова народу з дуже древнім і дуже потужним корінням. Цей висновок роблю, опонуючи всіляким шовіністам і невігласам, які прагнуть переконати нас у протилежному. Як це, скажімо, робить редактор газети "Крымская правда" Михайло Бахарєв (цитую мовою оригіналу його слова з газети з 13 грудня 1997 року): "Heт никакого украинского языка. Это придуманный язык, язык черни. ...то, что сегодня считают украинским язиком, — это язык, искусственно придуманный Шевченко и другими авантюристами. Так запомните: нет такой нации — украинцы, как нет никакого будущего и у обреченного украинского государства".

Не знаю, хто за національністю пан Бахарєв. Але, говорячи так, він ганьбить насамперед свою власну націю.

Але якою є мовна політика сучасної незалежної України? І чи існує така політика взагалі?

На жаль, мусимо визнати: вона є такою ж сірою і невизначеною, як і та влада, що її здійснює. В кращому разі, маємо погану мову політиків, і зовсім не маємо політики мови.

Вважаємо, що в мовній політиці не маємо права на головну помилку: на приниження за будь-яких обставин будь-чиєї гідності. Хоча й розуміємо: агресивність в утвердженні раніше принижуваної мови — це зворотній бік колишнього приниження.

Але не можемо заплющувати очі й на те, що за рядом показників (книговидання, преса тощо) становище з українською мою стало гіршим, аніж за колоніальних часів. Більше того, українська мова активно перестає бути розмовною мовою молоді.

Час кричати "SOS" бити на сполох!

Відомий мовознавець Борис Парін стверджує, що долю мови визначають три чинники: культурна її вага, характер соціальної бази, та втручання політичних сил. З першим чинником українська мова не має проблем з огляду на величезний масив культурних скарбів, створених на її основі. З другим — ситуація гірша, з огляду на те, що вона так і не стала повсякденною мовою еліти держави (тут вона використовується в суто ритуальних моментах спілкування на людях, і то не завжди). І, нарешті, третій фактор вимагає від УРП "Собор" як від активної політичної сили включення в підготовку виважених, взорованих на демократичні світові стандарти проектів законів "Про державну українську мову" та "Про мови національних меншин".

І не треба боятися слів "національні меншини". Українці теж є національною меншиною в будь-якій державі, окрім самої України. І для всіх них Україна є колискою їхнього етносу. І те ж саме можна сказати і про росіян поза межами Росії.

Контури концепції нової мовної політики, яку ми могли б запропонувати, накреслено в Декларації УРП "Собор", затвердженій З'їздом єднання 21 квітня 2002 року: "Стрижнем діяльності УРП "Собор" є реалізація української національної ідеї. Сьогодні ми розуміємо її як утілення права українського народу на збереження власної неповторності в спільноті світових народів, на життя в незалежній, вільній, соборній українській державі, в якій запроваджено справді демократичний устрій, створено умови для заможного життя і всебічного розвитку особистості, захищено права та свободи людини, сформовано ефективну вільноринкову економіку та громадянське суспільство.

Українська соборна національна демократична держава будується на визнанні і активному утвердженні традиційних народних цінностей, національної історичної спадщини, мови, культури як факторів, що виконують об'єднувальну функцію, водночас поважаючи право всіх етнічних груп в Україні на збереження власної культурної ідентичності. Держава — не самоціль, а умова та інструмент захисту власних національних інтересів.

Ми стверджуємо: тільки сильна соборна національна демократична держава здатна захистити життєвий простір нації, забезпечити високий рівень життя, розвинену систему соціального забезпечення, створити умови для захисту прав та свобод громадян, протистояти будь-якому тиску ззовні".

Великий Кобзар прагнув возвеличити "малих отих рабів німих", на сторожі коло них поставивши СЛОВО. І сьогодні народ наш, що досі лишається рабом сірості і нікчем, має шанс возвеличитися тільки тоді, коли поверне собі МОВУ, наш обов'язок — допомогти йому в цьому.

Loading...

 
 

Цікаве