WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Мовна ситуація України - Реферат

Мовна ситуація України - Реферат

Невизначеність позиції Л. Кучми щодо мовного протистояння супроводжує весь період його президентства. Невдовзі після свого обрання на другий термін, на прес-конференції 30 серпня 1999 р. в м. Сімферополі Л. Кучма заявив: "По-перше, те, що в країні повинна бути державною українська мова, не викликає ніяких сумнівів. Як і те, що російська не повинна вважатися у нас іноземною... Але, з іншого боку, різкої українізації в Україні не повинно бути. Цей процес поступовий: люди згодом зрозуміють, що знання української мови їм необхідне"7.

На Третьому Всесвітньому Форумі українців у серпні 2001 року Л. Кучма пообіцяв, що в Україні державною буде тільки українська мова, однак восени того ж 2001 року виступив із заявою про доцільність надання російській мові статусу офіційної, але далі, після різкої критики в колах української громадськости, відмовився від своїх слів8.

Ще одну спробу надати російській мові права, аналогічні державній мові, проросійські політики зробили у зв'язку з необхідністю ратифікувати "Европейську хартію регіональних або міноритарних мов" (European Сharter for Regional or Minority Languages).

Як відомо, Европейська хартія призначена для захисту тих мов, яким загрожує зникнення. В її тексті не раз підкреслено, що "охорона і розвиток регіональних або міноритарних мов не повинні завдавати шкоди офіційним мовам і необхідності вивчати їх", а умови прийняття Хартії надають широкі можливості вибору тих пунктів, які відповідають інтересам держави, що її ратифікує.

Незважаючи на це, законопроєкт про ратифікацію Хартії, який було представлено на розгляд у Верховну Раду України в 1999 р., група депутатів підготувала у варіянті, найбільш вигідному російській меншині, мова якої аж ніяк не належить до тих, що потребують захисту. У проєкті пропонувалось надати права, рівні з правами державної мови, мовам тих національних меншин, кількість представників яких у певних адміністративно-територіяльних одиницях становить понад 100 тисяч осіб. Згідно з цим проєктом, російська мова може претендувати на статус, рівний державній, у 16-ти з 24-х областей України, а також у Криму, Києві й Севастополі.

24 грудня 1999 р. цей проєкт ратифікації "Европейської хартії регіональних або міноритарних мов" під головуванням Олександра Ткаченка був прийнятий у Верховній Раді України9. Однак Конституційний Суд України кваліфікував прийняті зобов'язання як неконституційні, скасувавши у цей спосіб ратифікацію Хартії у затвердженому варіянті10.

Але в грудні 2002 р. той же законопроєкт про ратифікацію Хартії знову вніс на розгляд Верховної Ради сам Президент. 15 травня 2003 року Верховна Рада ратифікувала "Европейську хартію регіональних або міноритарних мов". Згідно з прийнятим документом, положення Хартії будуть застосовуватись до мов таких національних меншин України: білоруської, болгарської, гагаузької, грецької, єврейської, кримськотатарської, молдавської, німецької, польської, російської, румунської, словацької й угорської11. Отож, хоча 10 стаття Конституції передбачає включення владних важелів для розширення функцій української мови, нинішнє керівництво країни не виявляє бажання зупинити розкручений маховик русифікації. Проімперську позицію влади засвідчує і проголошення "Року Росії в Україні", й указ Президента "Про відзначення 350-річчя Переяславської козацької ради 1654 р.", і святкування 85-річного ювілею В. Щербицького.

Загалом розкол населення України на мовному ґрунті призвів до того, що під час президентських виборчих кампаній претенденти намагаються уникнути мовних проблем, оскільки, обіцяючи захищати статус української мови як єдиної державної, вони ризикують втратити частину електорату в східних і південних областях, тоді як, наполягаючи на офіційному затвердженні двомовности, вони не наберуть достатньої кількости голосів у західних і, частково, центральних областях, а також у Києві (незважаючи на те, що більшість киян розмовляє російською, на виборах усіх рівнів влади в столиці перемагають, як правило, українськомовні претенденти).

Під час президентських виборів 1999 р. тільки один із кандидатів, а саме Юрій Костенко, представник національно-демократичних сил, наполягав у своїй програмі на необхідності розширення функцій державної мови. Серед инших 14 кандидатів 7 взагалі не згадували про мовні проблеми і стільки ж обіцяли надати статус офіційної або другої державної російській мові12.

Політика "відсутности мовної політики" в умовах України, де позиції своєї мови і культури ослаблені внаслідок тривалого періоду дискримінації, означає фактичну підтримку домінантного становища російської мови. Відсутність механізмів контролю за виконанням Закону про мови і 10 статті Конституції України, а також державної програми захисту української культури спричинила домінування російської мови в інформаційно-культурному просторі України. Зокрема згідно з експертним опитуванням мовної ситуації Києва, здійсненим у 2000 р., інформаційний простір столиці визначено як переважно російськомовний. За шкалою де "-5" – простір повністю російськомовний, "0" – рівноважний, а "+5" –повністю україномовний, середній бал становив "-1,62"13. Російськомовна продукція – і закуплена в Москві, й иноземна у відповідній адаптації, і власного виробництва – абсолютно переважає на всіх комерційних телеканалах України.

Активність новітньої московської експансії в культурно-інформаційний простір України виразно засвідчує історія комерційного телеканалу ІСТV, заснованого спільною українсько-американською компанією. Це був єдиний в Україні телеканал, що майже всі передачі демонстрував у якісній адаптації українською мовою. Але у 2000 р. телекомпанія перейшла до російського власника і тепер не тільки веде мовлення російською, а й запрошує до праці московських ведучих і коментаторів.

Цілком витіснено україномовну культуру з FM-етеру, особливо популярного серед молоді. У Києві сьогодні працює із півтора десятка ультракороткохвильових станцій, і всі вони є активними провідниками російського маскульту. Створюючи максимально сприятливі умови для російського шоу-бізнесу, FM-станції України знищують свій національний шоу-бізнес. У результаті всі майданчики столиці окуповані російською попсою14.

Не можна оминути й такого специфічно українського, не відомого жодній иншій країні явища, як впровадження двомовних передач. Воно стосується не тільки комунікативних ситуацій спонтанної двомовности, коли під час опитувань чи інтерв'ю журналіст на запитання, поставлене українською мовою, одержує відповідь російською. Деякі наші теле- й радіокомпанії практикують заплановане ведення передач у двомовному режимі за зразком "тарапунько-штепселівського" діялогу совєтських часів – двоє ведучих поперемінно виголошують тексти то українською, то російською мовами. До цього слід додати й численні випадки "домочування" російськомовних програм українськомовними "клаптями" (спортновини, погода, рекламні ролики).

Аналізуючи нинішній стан державної мови на українському телебаченні, член-кореспондент НАН України Віталій Дончик зазначає:

"Те, що антиукраїнським силам не вдалося здійснити законодавчо українсько-російську двомовність – нам тепер намагаються нав'язати практично, реально. Справдешня картина нашого телебачення – це зумисні колотини, лемішка, шкідливе для обох мов, а особливо української, перемішування, за наявности якого про чистоту тої чи тої годі говорити. Тим більше – мріяти про атмосферу пієтету до української мови, плекання коментаторами, дикторами, ведучими, редакторами багатства, свіжости, вишуканости мовленнєвого ряду. Найбільша прикрість у тому, що назагал безнаціональна, вдавано незаангажована змістова спрямованість українських телекомпаній і студій, їхня свідома орієнтація на російськомовний десант, двомовну мішанину, розмитість, неокресленість мовних кордонів і пріоритетів взагалі перешкоджають утвердженню української мови в її державному статусі й повновартісности"15.

Як відомо, до найактивнішого споживача телевізійної продукції належить молодь, тому проросійська орієнтація більшости телевізійних каналів України може мати далекосяжні загрозливі для національної безпеки наслідки.

Loading...

 
 

Цікаве