WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Мова в Україні: стан, функції, перспективи - Реферат

Мова в Україні: стан, функції, перспективи - Реферат

Які, отже, перспективи? А ще б сказати так: яка з перспектив і чому найвигідніша для українського суспільства і яка йому неминуче зашкодила б і чим саме? Щоб угледіти попереду те, на чому ми можемо невдовзі спіткнутися, киньмо оком назад у минуле. Втім, минуле у нас завжди на шляху під ногами.

1985 року до 800-ліття "Слова про Ігорів похід" Київський молодіжний театр, який тоді називали ще й експериментальним, поставив однойменну п'єсу мовою оригіналу. Актори з допомогою філологів неабияк попрацювали, щоб донести дух сивої давнини, реставрувавши первісну свіжість речитативу. На виставу цілими класами під проводом учителів прийшли школярі: твір бо програмний. Однак експеримент як на підлітка виявився цілком невдалим: очуднена мова п'єси (далеко не розмовна ще за своїх часів і ускладнена художнім змістом) не сприймалася, протягом вистави учні обговорювали своє і хихотіли, а коли актор гукнув у зал: "И теб?, тьмутороканьскыи блъванъ!" - дехто з юних театралів пирснув зо сміху і, схопившися за ніс, поліз під стілець.

"Нове життя нового прагне слова", - сказав М.Рильський. Американський учений М.Сводеш з колегами підрахував, що за тисячу років мова змінює ядро своєї лексики в середньому на 19%, тоді як 81% її словника, що є найуживанішим, зберігається, забезпечуюючи їй природне функціонування саме як мови1. Це не буде інша мова - це буде та сама мова, але пристосована до нових історичних обставин. Традиція, консерватизм є самою суттю мови, одна з функцій якої - накопичення, збереження і поширення досвіду. Адже мова як вмістище понять, образів і операцій вже сама по собі несе колосальні відомості про людину і її світ, про життя людей упродовж віків. Мова - це пам'ять2. Без спадкової функції мови немислимими були б і інші, не менш важливі: комунікативна (порозуміння), пізнавальна (творення думки), називна (термінологічної моделі світу), виражальна, культуроносна, поведінкова, естетично-художня, консолідаційна (об'єднання в спільноту), представницька (розпізнання) тощо.

Штучне прискорення зміни лексичного складу мови, зокрема шляхом іншомовної інтервенції і підміни, веде до величезних духовних втрат. Ми вже тепер, полегшуючи сприйняття й осучаснюючи, перекладаємо Г.Сковороду, що його малий Т.Шевченко лише "списував", про що й залишив поетичне свідчення у зрілому віці. Чи довго ще нам чекати часу, коли самим собі доведеться перекладати і Кобзаря? До речі, обоє не уникнули варваризмів. Декому така постановка питання може здатися блюзнірством, але хіба не блюзнірством для далекого від шевченкознавства кола виглядає сьогодні заповітна воля поета, щоб його поховали "на могилі", тобто там, де вже когось поховано? Дарма пояснювати, що "могила" - то курган, слово все одно міліє через смислові зсуви й актуалізується у невідчепному значенні. "Нема на світі України", - стверджує класик. "Хіба нема?" - ніяковіє школяр. Скільком ще поколінням стане терпіння шукати світ на чужині - поза своїм світом?

Власне, потреба перекладу, тлумачення і визначає напевне, що перед нами - інша мова. Цей критерій, слід гадати, ніхто не стане піддавати сумніву, якщо його застосовувати до мовних систем, які функціонують одночасно. Хоча тут і можуть бути застереження щодо того, хто скількома мовами володіє пасивно й активно.

Цікаву ілюстрацію перекладу з суржика запропонував нам мовознавець К.Тищенко. Назвав він її так: "Дві мови - дві ментальності". Пропонуємо читачеві озвучити кожен з текстів на відповідний лад, зробивши і підрахунки розбіжностей або, що було б легшим, - збігів:

Повсякденна зарисовка.

В той ранок в сім годин я позвав свою собаку і, задумавшись, ми вийшли на вулицю. На углу я побачив сусіда, бувшого завідуючого управління по учбовим закладам. Він наближався назустріч. До сих пір ми іноді зустрічалися разом і обсуждали всякі проблеми. Необхідно признатися, що стрій наших мислей був невід'ємним від привичних установок, і через те наші думки у ряді случаїв повністю співпадали. Але неділю назад ми посорилися із-за собаки. І ось тепер я рахував, що треба, щоб щось сказати, і тому предложив йому закурити. Но сусід нахмурився і сповістив мені, що від учорашнього дня він некурящий. Да, подумав я, хорошо. Тут мені прийшло в голову, що в кармані остається ще пару гривнів, і я пригласив його в кафе (собака ждала на вулиці). Там він прийшов у хороший настрій і пригласив зайти до себе у гості. Я його подякував. Перед тим, як уходити, він сказав, що розкаже щось більш інтересніше - про те, як його племінник із племінницею посітили по визову Германію і через Вену і Словакію тільки що вернулися назад на Україну.

Буденність

Того ранку о сьомій я покликав свого собаку і, замислений, вийшов на вулицю. На розі я побачив, що назустріч іде сусіда, колишній завідувач управління навчальних закладів. Досі ми часом бачилися й говорили про всяке. Слід визнати, що думки наші були невіддільні від звичних приписів, а тому іноді цілком збігалися. Але тиждень тому ми посварилися через того пса. І ось тепер я відчув потребу щось сказати і запропонував сигарету. Спохмурнівши, сусіда сповістив, що від учора не курить. Так, подумав я, ну добре. І тут мені інше спало на думку; я згадав, що в кишені є ще пару гривень, і запросив його до кав'ярні (собака чекав за дверима). Там сусіда подобрішав на гумор і навіть запросив мене додому. Я йому подякував. Перш ніж піти, він пообіцяв, що розповість мені щось цікавіше, а саме - як його небожата з'їздили за викликом до Німеччини і через Відень та Словаччину щойно повернулися в Україну.

Сьогодні чи не найбільше розхитують і знецінюють українську мову, - а з нею і святі поняття, - засоби масової інформації, тобто ті чинники, які якраз і покликані плекати літературну норму. Деморалізуючий суржик і мовне безкультур'я свідомо й послідовно насаджуються вишколеним загоном тарапуньок, кроликів, довгоносиків, вєрок сердючок, телекумів і мамадурників, не залишаючи жодних сумнівів у тому, що це і є офіційна владна політика щодо мови народу. Власне, безмовність чи напівмовність народу завжди комусь вигідна: німа безлика маса - сумирна й легкокерована, як отара. Недорікуватому маргіналові постійно бракує гордості й певності: друга сигнальна система його хистка й зрадлива, він не заводій - ним поганяють.

Однак двомовність не буває вічна, її терези ніколи не завмирають, бо мова, хоч би як тяжіла вона до усталеності, загалом не є величина стала. Двомовність - це зло, якого всякий здоровий суспільний організм намагається так чи інакше позбутися. Інша річ - як саме це робиться: спроквола чи рішуче, нервовим сіпанням угору свіжих паростей чи твердим терплячим переконуванням і особистим прикладом, дикою війною чи цивілізованою еволюцією. Вочевидь, доля мови невіддільна від долі народу. Від сумнозвісних указів Петра та Катерини шлях української мови був вельми тернистим, таким він є і в незалежній Україні у час новітніх інформаційних технологій. Чи буде безхмарним відзначення 500-ліття "Енеїди" І.Котляревського?

Прогнозувати можна, на наш погляд, щонайменше п'ять варіантів розвитку мовної ситуації в Україні. Спробуймо оцінити, наскільки ймовірний кожний. Ми виходимо з того, що живучість мови насамперед визначається чисельністю її носіїв і тим, що вона успішно витісняє конкурентів з життєво важливих сфер, а вже потім - наявністю затвердженої норми (правопису, граматики, словників) і широтою джерельної бази.

Перший варіант. Переможе українська літературна мова. Залежно від того, що ми вкладаємо в саме це поняття, кількість осіб, які сьогодні нею говорять, може коливатися від 50 тисяч грамотних фахівців (письменників, журналістів, акторів, дикторів, учителів, філологів тощо) до 500 тисяч, але навряд чи є більшою. Людина, яка промовляє чистою українською мовою, у нас велика рідкість. Мовна норма не має загальнонародного авторитету і належно не підтримується покликаними для цього засобами й установами. Якщо такий стан триватиме, відбудеться просто підміна поняття з міркувань показного престижу. Втішатимемося тим, що від мови залишилася назва.

Другий варіант. Переможе російська літературна мова. Таке може статися хіба що за умови повної втрати Україною державної (а з нею і культурної та інформаційної) незалежності. Варіант малоймовірний ще й тому, що всяка мова, приходячи на нові терени внаслідок політичного насилля і суспільних катаклізмів, неминуче консервується й костеніє у своїй первісній формі, міліючи, як безлике есперанто; при цьому протилежний процес видозміни визначається місцевими умовами; неминуче проростає крізь нове нашарування, як трава крізь асфальт, і корінний субстрат. Так сталося з усіма мовами колишніх колонізаторів - англійською, французькою, іспанською, португальською. Французи насилу розуміють франкофонів Канади. Саме з огляду на те, що у себе на батьківщині в Європі романські мови розвивалися швидше й по-своєму, португальськомовним бразильцям тепер чи не легше порозумітися з іспанськомовними латиноамериканцями, ніж з португальцями. У самій Іспанії, крім кастильської, визнано інші романські ("іспанські") мови. Територіальні варіанти англійської давно узаконені, нікого вже не дивують книги М.Ґерлаха під назвою "Englishes" і "More Englishes" - "Англійські мови". До речі, в Україні російську мову з багатьох сфер витісняє саме англійська: тут уже діє потужна англомовна видавнича база, а на одне оголошення про навчання української або російської мови газети подають десятки оголошень репетиторів, шкіл чи курсів про підготовку з мови англійської. І насамперед - розмовної, розкладеної передовою методикою на кілька щаблів для поступового опанування. Словом, яка б гірка доля не спіткала Україну, другий варіант мислимий тільки за тієї самої умови підміни поняття.

Loading...

 
 

Цікаве