WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Мова в Україні: стан, функції, перспективи - Реферат

Мова в Україні: стан, функції, перспективи - Реферат

Реферат на тему:

Мова в Україні: стан, функції, перспективи

Стаття порушує проблему окремішності мови на підставі очевидних і визнаних світовою практикою критеріїв, зокрема обсягу лексичних збігів та відмінностей, чим спростовує зашореність псевдостатистики щодо поділу українського суспільства на вживані ним буцімто тільки дві панівні мови. Автор розрізняє як конкурентні п'ять поширених сьогодні й тому доволі стійких комунікативних систем - знарядь порозуміння, тобто в проекції на майбутнє - п'ять варіантів розвитку мовної ситуації в Україні. У живучості змагаються: 1) літературна українська - культурно закорінена й питома мова краю, котрій, проте, не створено належного загальнонародного авторитету молодою державою, 2) літературна російська, котра на колонізованих обширах має мало шансів залишитися незмінною і при цьому органічною в середовищі через своє походження, тобто іно-земність, надто коли її батьківщина так само виокремилася і унезалежнилася, 3) піджино-суржик - мішанина української, російської та англійської мов, котра відбігає від будь-якої норми значно, десь на чверть лексики, і котрій історія, схоже, підкидає нагоду незабаром креолізуватися й олітературитися через ЗМІ та інші сфери в усній і писемній формах, 4) розцвічений українізмами (відсотків на 10-15, що більше, ніж достатньо для визнання мови окремою) колоніальний відгілок російської мови, 5) зросійщена, а ще й трохи англізована (сукупно на тих самих 10-15%) українська мова. Найціннішою для країни з огляду на потенціал суспільно вагомих функцій є перша, тобто сучасна розвинена літературна норма питомої мови землі.

Без оцінки реального стану немислимий жодний прогноз. Тож спитаймо себе: "Якою мовою говорить сьогодні Україна?"

Це питання, що багатьом здається дуже простим, здебільшого блукає між двома мовами, пропонуючи якесь їх співвідношення або вибір однієї з двох, тобто мислиться як альтернативне. Тому й простота його - надто освячена офіційною наукою і статистикою - запаморочлива до нестями. Узяти хоча б останні переписи населення. Повірити їм - означало б зробити велике відкриття, що усі глухі чують, а німі говорять. Адже всякому відомо: сума відсотків має скласти сотню. Проте нам чомусь не спадає на думку, що, либонь, тільки один відсоток із сумарної сотні охоплює тут усі названі категорії і підтверджує істинний критерій, а решта 99% - то щось якісно інше, що пройшло повз увагу вчених фахівців із статистики і переписувачів, які, отже, одну соту видали за значно розмаїтіше ціле. Перепис ставить в один ряд недоріку з поліглотом і поетом-класиком, рівняє Елочку Людожерку з Миколою Лукашем, акцентує двомовність і цілком нехтує масовою занімленістю і безмовністю. Верзеш абракадабру - значить, балакаєш. Певна річ, така зашорена простота здатна накинути нам лише так само упереджені відповіді й висновки. По суті, вона є небезпечною ілюзією, а сказати б точніше, - сліпотою й глухотою. Бо вдивляємося і вчуваємося у явище, яке численними іпостасями відтворює себе щодня з закономірною послідовністю і при цьому не вимагає надміру спостережливості, а мислимо поза його істотними ознаками неправдивою голою схемою, беручи її за основу для принципу. Тоді як для виваженої дії недостатньо навіть просто бачити: "Очевидне - від того, що воно очевидне, - казав Геґель, - ще не є пізнаним".

Якою ж мовою послуговується сьогодні Україна? Не лише спілкується, доходячи порозуміння, - якою мовою ми від колиски пізнаємо і творимо світ, виражаємо свої помисли й прагнення, своє індивідуальне єство, гуртуємося для праці у продуктивну силу і через яку усвідомлюємо себе громадянами однієї спільноти?

Українською? Тією, за якою світ безпомильно мав би упізнавати будь-кого з тризубим паспортом як мешканця землі під назвою Україна? Але в Москві навіть тих українських росіян, що не вельми перейняті своєю українськістю, за першою ж інтонацією, звокалізованою фразою чи по-іншому вжитим російським словом розгадують як чужоземців, як діаспору. Отже, строго кажучи, за жодною з тих двох, які переважають в офіційній статистиці.

Яка, власне, відмінність мови у світовій практиці вважається достатньою, щоб говорити про її нову якість, тобто про іншу мову? У Лінгвістичному навчальному музеї Київського університету імені Т.Шевченка експонується складена професором К.Тищенком схема, де зображено лексичні відстані мов Європи1. З неї дізнаємося, що в португальській і галісійській мовах відмінні лише 10% словника. Розбіжність між болгарською і македонською - у межах 10%. Між сербською і хорватською, між провансальською і каталонською, між данською і норвезькою ріксмол - до 5%. Словацька відрізняється від чеської 15% лексичного складу. Дистанція між українським і білоруським лексиконами - 16%. Не більшу віддаль відчує всякий, опановуючи норвезьку і шведську мови: вчити варто зразу обидві разом з данською. Взаємопереклади між названими мовами іноді зводяться, по суті, до фонетичної адаптації. Білоруський філолог В.Рагойша спостеріг, що Р.Лубківський, перекладаючи вірш Цьоткі "Небувалі часи", змінив лише вимову, але не лексику, синтаксис і рими2. У такий спосіб український читач годен озвучити оригінал і сам, щоб звіритися у перекладі:

І песні заціхлі, і смеху не відна,

І дзеці старэнькімі сталі.

І ноты вясллы музыкам брать стыдна,

Радасны струны парвалі.

І фарбы артыстаў смутна рысуюць,

І цені ясны зміраюць.

І вершы паэты з жалем рыфмуюць

І сэрцы кроўю сплываюць.

І пісня затихла, і втіхи не видно,

І діти старенькими стали.

І ноту веселу музикам брать стидно,

Радісні струни порвали.

І фарби художників смуток малюють.

І тіні ясні вмирають.

І вірші поети з жалем римують,

І кров'ю серця спливають.

Не дивно, що Т.Шевченка білоруси читають в оригіналі. Так само українцям доступний без перекладу Янка Купала:

Чаму ў серцы беларускім

Песня Тарасова

Адгукнулася, запела

Зразумелым словам?

Чаму вецер з Украіны

З думкаю крылатай

Далятаў да Беларусі

І шумеў над хатай?

Польська й українська мови розбігаються на 30% лексики (як французька та італійська), російська й болгарська - на 27%, українська й російська - на 38% (відповідно тут 62% збігів: 44% лексики морфемно тотожної і 18% морфемно подібної). Відстані між деякими іншими мовами такі: іспанська і португальська - 25%, німецька і нідерландська - 25%, чеська і польська - 26%, російська і білоруська - 36%, сербська і болгарська - 35%, іспанська й італійська - 33%.

А тепер вслухаймося у вуличний гомін.

СУРЖИК, яким розмовляє значна більшість населення України (десятки мільйонів!) відходить від будь-якої літературної норми - української чи російської - щонайменше на 10%, а то й на чверть лексики! Звичайно, йдеться про літературну норму для розмовної мови, а не лише для писемної, де наше листування так само далеке від нашої класики, і не йдеться про особливості чи відмінності індивідуальних або функціональних стилів, діалектів і говорів, професійних чи інших подібних групових мовних підсистем, які цілком уживаються в понятті "національна мова" як внутрішні рушії її розвитку. Суржик руйнівний і таким рушієм бути не може. Проте змішання мов йде второваними стежками, принаймні лінгвістам закономірності так званої інтерференції добре відомі. Суржик постає не безладно, це теж мова. Ми є очевидцями співжиття, взаємодії і суперництва більше ніж двох чи навіть трьох мовних систем: ті з них, що не набули структурної повноти й не викристалізували викінченої норми, все-таки вже мають досить усталену традицію, ідентифікуються носіями як свої, а головне - ними промовляє майже весь народ країни. Тих небагатьох, хто говорить правильно, сприймають як диваків і чужаків; власне, у юрбі вони й самі почуваються діаспорою. Але ж досить замінити тільки кожне десяте, навіть двадцяте слово, щоб за загальноприйнятими поняттями це була інша мова. Що ж, такий критерій нам теж стане у пригоді, адже у нас поширені різні суржики. Принаймні можна виділити два з них, що лексично відсотків на 10, коли не на 15, відбігають від того чи іншого літературного стандарту, а ще такий гібрид, який стоїть осторонь норми десь на чверть словника, а незабаром буде й далі, якщо канонізувати теперішню норму (навіть без архаїки). Природна річ, при цьому з'являються і диференційні ознаки в загалом більш сталих граматиці та фонетиці: їх же не треба вельми багато, щоб розпізнавати інший мовний соціум, а головне - іншу мовну ментальність.

Loading...

 
 

Цікаве