WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Українська мова на сході України: фрагменти донецьких реалій і спроба прогнозу - Реферат

Українська мова на сході України: фрагменти донецьких реалій і спроба прогнозу - Реферат

Але все ж етнічна українська маса, українська більшість Донбасу ще не виявила своєї творчої сили. Перебування з одного боку у більшості, а з іншого – у духовно-пригніченому стані створює ефект "стискання пружини", певного, ще не усвідомленого "глухого" протесту. За певних обставин ця "пружина" розправиться. І тоді повинна проявитися прихована творча енергія української еліти і енергія самоутвердження мільйонів. Динаміка цього процесу, на мою думку, нагадує криву з досить тривалим періодом "накопичення" і швидким лавиноподібним періодом "злету". Останній (зрозуміло, що тільки в разі його досягнення) і може бути ідентифікований як новий Український П'ємонт. У цих явищах немає нічого казкового, все закономірно і вже багато разів реалізовувалося у інших землях, на інших етнічно-культурних основах.

Які ж умови активного національно-культурного, в тому числі мовно-культурного відродження Донбасу, Донеччини? Поміркований національно-культурний протекціонізм Києва, розумна, прагматично-державницька кадрова політика Києва, державне мислення олігархів, зміна поколінь, створення основ конкурентоспроможної української "культури міста". Надзвичайно важливими ланками у цьому процесі є авторитетні суспільні інститути: влада, наука, вищі навчальні заклади, бізнес, церква, армія. Саме вони повинні стати першими осередками україномовності. І рушієм тут повинно бути не тільки ідейне усвідомлення необхідності єдності суспільства, але й прагматизм знання державної мови.

Одна з умов українського відродження є, як це не дивно на перший погляд, мовна толерантність. Справа, до речі, не стоїть у тому, щоб грубо і силоміць або хитрощами замінити російську мову на українську у тому ж Донбасі. Така установка (якою часто лякають населення різноманітні "політтехнологи") – шлях у нікуди. Мова може сьогодні йти зовсім про інше – про реалізацію як для Донбасу, так і для всієї Східної України шляху: (1) майже російська (3) (2) російсько-українська двомовність одномовність (4)українсько-російська двомовність + знання англійської елітою українська мовна домінанта + знання російської і англійської. На Донбасі ми зараз перебуваємо в стані (2). Аналогічний шлях мовно-культурних трансформацій чекає і інші регіони, де, правда, вплив російської мови і культури слабший і вони вже перебувають на стадіях (3) і почасти навіть (4).

Зупинімося тут і відповімо можливим скептикам, які давно хочуть "кинути каменя у огород" цих дещо теоретичних побудов. Наведу декілька прикладів з культурного життя Донеччини, які спростовують песимістичний погляд щодо деяких "необережних" термінів та здійсненності зазначеного алгоритму подій.

Приклад перший. У 1994 році за грантом МФ "Відродження" (Фонд Сороса) у Донецьку була заснована громадська організація "Український культу-рологічний центр". Одержавши згодом підтримку від "Євразії", "Каутенпарту" та ін. організацій з 1998 р. організація припинила бути "грантоїдом", створила своє дочірнє підприємство "Східний видавничий дім". Сьогодні це аналітичний і ресурс-ний центр, дослідно-видавнича фундація, яка готує і видає чотири (!) пері-одич-них видання, зокрема вже 10 років аналітично-інформаційний фаховий журнал "Схід" (70 чисел за 10 років), "Донецький вісник НТШ", ініціювала і здійснила з рядом партнерів понад 100 видавничих проектів. Загальний наклад видань – понад 300 тисяч. Так як значна їх частина – оригінальні посібники і підручники для шкіл і вузів (тобто книги багаторазового використання), то "продукцією" Центру вже охоплено близько 10 млн. чоловік, головно на Сході України, в Криму і на Кубані, для якої, зокрема, створено перший в новітні часи посібник з літературного краєзнавства Кубані "Козак Мамай". У "Східному видавничому домі" створено першу гірничу енциклопедію, в підготовці якої було задіяно понад 100 фахівців з України і зарубіжжя. Її обсяг – понад 300 друкованих аркушів, 13000 термінів та терміносполучень (це найбільше науково-довідкове видання з існуючих у цій галузі у слов'янському світі). Діяльність "Українського культурологічного центру", більша частина активу якого – колишні і сучасні члени Донецького Товариства української мови – яскравий приклад (і прецедент!) того, що може зробити мала, але згуртована когорта фахівців Донбасу у царині мови і культури.

Приклад другий. На Донеччині сьогодні діє близько 50 підприємств книговидання і близько 450 книготорговельних одиниць. За останні 6 років кількість виданої літератури за назвами збільшилася в 3 рази, а україномовної майже у 7 разів. Протягом 2004 року видавничими підприємствами області видано 1100 найменувань книг (в Україні близько 14000), їх загальний наклад становить понад 4,7 млн примірників. Кількість україномовних книжкових видань склала 300 назв загальним накладом 1,7 млн примірників.

І це все – майже виключно на своїх ресурсах, своїми творчими силами, на своїй ініціативі і при далеко не сприятливій внутрішній політичній атмосфері (а яких керівних кадрах...). Тобто ми бачимо результат стихійного національного українського відродження знизу. А якби все це було відповідним чином і розумно простимульовано державою? Не нав'язане, а саме підтримане, заохочене. А якби вже сьогодні були замінені (ще недавно говорив про це Президент В.Ющенко!) ректори вузів та інших вирішальних для культури і науки "проривних" ланок краю? Чи не здається вам, що часи нового Українського П'ємонту тоді були б не за горами? Що "закатана в асфальт" українська культура Донбасу вже сама пробивається пагонами до Сонця? Ви цього не знали? Не зволікайте часу. Підтримуйте Схід!

Але тут ми все ж додамо в ці "феєрії" ложку дьогтю. Те, що ми продемон-стрували останніми прикладами – скоріше виключення з правила ніж доміну-ю-чий вектор розвою на Донеччині. Для нової якості, як відомо, необхідна певна (немала) кількість сил, а саме – лідерів, виконавців, фінансів, організацій тощо. А їх поки що на Донеччині "не наросло". Тому на сьогодні і у близькому майбутньому найбільш реальний "третій варіант". А саме: нічого револю-ційного на Сході України найближчим часом не відбудеться, "м'яке" протистояння культур і мов у краї продовжиться, суттєвого протекціонізму української від Києва не буде, але натомість триватиме надважкий етап власного "накопичення" українських культурних надбань і "стискання пружини", яка вивільниться, очевидно, після зміни поколінь. Тобто "третій варіант" – це еволюційний шлях "повернення до джерел" з опорою на свій потенціал.

Спробуємо зробити висновки прив'язуючись до назви конференції. Серед двох альтернатив – КОНФЛІКТ або ГАРМОНІЯ розумно, звичайно, обрати друге. Попри масовий і почасти спонтанний характер процесів, що стосуються мовних взаємовпливів сучасна цивілізація має велику кількість способів і засобів їх корекції – психологічних, мас-медійних, наукових, виховних, протекціоністських тощо. Звичайно, великий союзник тих, хто торкається дуже делікатної матерії мовно-культурних корекцій – це час (треба поспішати повільно). Соціум піде за елітою, а незворотність процесу у історичній перспективі довершить молодь.

Інтеґральні мови, які не будуть носіями тільки традиційної культури, рафіновано-державними, а тими, якими творитимуться високі технології, нові знання, нові популярні художні й музичні твори, так само як і масова культура, культура полісів – ці мови у майбутньому розвинуться. Народи і нації, яким вдасться створити такі інтеґральні мови стануть або (ті, що вже є) залишаться історичними. Інші, зокрема носії тільки традиційної культури, зійдуть на маргінес.

Українська еліта – високоосвічена, пасіонарна частина старої європейської нації має шанс піднести свій народ, свою культуру, свою мову до рівня історичного явища майбутнього.

Loading...

 
 

Цікаве