WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Українська мова на сході України: фрагменти донецьких реалій і спроба прогнозу - Реферат

Українська мова на сході України: фрагменти донецьких реалій і спроба прогнозу - Реферат

Реферат на тему:

Українська мова на сході України: фрагменти донецьких реалій і спроба прогнозу

Прийнявши пропозицію моїх київських колег висвітлити тему стану і перспектив української мови та культури на Донбасі, де я живу і працюю, я ще раз переконався, що це справа невдячна. Бо існуючі реалії, не кажучи вже про перспективи і протиречиві, і дискусійні, як і сама первинна інформація. Але все ж пропоную своє бачення ситуації і спробу прогнозу на майбутнє.

Реалія перша: "контраст інформації"

Хоча і є офіційна інформація стосовно сфери вживання української мови на Донеччині, я на основі мовних реалій краю все ж змушений послуговуватися відомою формулою "з одного боку – з іншого боку". Отже, з одного боку, у Донецькій області:

- діє цільова комплексна Програма розвитку та функціонування української мови на 2004-2010 роки, яку затверджено рішенням спільного засідання колегій обласної державної адміністрації та Міністерства освіти і науки України від 18.12.2003 №12/6-2;

- відповідно до статистичних даних 2004-2005 навчального року 661 заклад дошкільного виховання області має статус україномовного, що від загальної кількості закладів (1166) складає 56,7%;

- з 1145 шкіл Донеччини 612 шкіл мають україномовний статус, що складає 53,4% від загальної кількості шкіл в області; в них навчаються державною мовою 113750 учнів, тобто 26% від їх загальної кількості (444369);

- зі 117 професійно-технічних училищ області україномовні – 13, тобто 11%; 2,5% від загального контингенту учнів системи професійно-технічної підготовки навчаються державною мовою;

- на Донеччині працюють 112 вищих навчальних закладів всіх рівнів акредитації з них: І-ІІ рівнів – 82, ІІІ-ІV – 30, загальною кількістю студентів – 213,5 тис., з яких 68,6 тис. навчаються державною мовою, що дорівнює 32,1%.

І це все не рахуючи великої кількості конкурсів (починаючи від Міжнародного конкурсу української мови ім. Петра Яцика), мовно-літературних олімпіад, оглядів, виставок, фестивалів, інших імпрез тощо.

Як бачимо, Донбас – це далеко не Крим, де україномовний статус мають всього декілька шкіл на весь півострів. Але і далеко не Полтавщина, не кажу вже про Центр і Захід України. Існує оте "з іншого боку": попри такі втішні реляції у дійсності в дитячих садках, школах, вузах, на вулиці, в установах, у коридорах влади українську мову майже не зустрінеш. Чому? Де ж матеріалізація цих втішних відсотків, які наводять владці? Питання зависає у повітрі...

Реалія друга: "етнокультурне самовиживання"

Умови задоволення національних потреб у регіоні, де проживає ~52% етнічних українців почасти складніші і важчі, ніж у діаспорі. Куди не глянеш – всюди колосальна диспропорція навіть з оцими 52%.

Скажімо, бібліотечний фонд Донецької обласної універсальної бібліотеки тільки на 9,1% укомплектований книгами українською мовою. У 1991 році їх було ще менше – 6,1%. Якщо таким темпом фонд буде поповнюватися україн-сь-кою книгою і надалі, то 50х50% сягне десь років через 100. У місцевих бібліо-те-ках області, фонд яких майже повністю ще радянський, загальний обсяг літера-тури складає понад 17,0 млн. примірників, з яких українською мовою – 30,3%.

Станом на 01.01.2005 в області зареєстровано 990 періодичних видань, з яких тільки 18 видаються виключно українською мовою, у тому числі тільки одна обласна газета "Донеччина" з мізерним накладом у 20-25 тис. примірників на місяць, 69 газет і журналів видаються українською та російською, а решта 666 – практично російською.

В інформаційному просторі Донецької області працюють 136 телераді-оорганізацій. З них – 38 телерадіокомпаній і 18 радіоорганізацій ефірного мовлення, 67 – телерадіокомпанії кабельного мовлення і 13 – радіоор-ганізації дротового мовлення, що діють згідно з ліцензіями Національної Ради України з питань телебачення і радіомовлення. Телерадіоорганізації, використо-вують у своєму ефірі в середньому 45% державної мови і 55 % – російської, крім обласної державної телерадіокомпанії, яка веде програми у такому співвідно-шенні мов: українською – 65%, російською – 35%. Про тематичну наповненість передач місцевих телерадіокомпаній український глядач поінформований добре на прикладі ТРК "Україна", ОДТРК „Регіон", КРТ тощо. Назвати їх українсь-кими можна тільки з відомою часткою гумору.

Однак є і такі телепередачі: „Мови чарівний голос", „Україна - рідний край", „Чиста криниця", „Зірки та зіроньки", „Мій рідний край"; теленариси: „Родом з Донбасу", „Сусіди"; дитячі та пізнавальні програми „Сонячне зайченя" і „Загадковий майданчик". А у червні 2004 року в м. Миколаєві на ІХ Всеукраїн-ському фестивалі телевізійних і радіопрограм „Калинові острови-2004", присвя-ченому 13 річниці незалежності України, за високий професійний рівень журна-лістів і технічних працівників чотири роботи ОДТРК „Регіон" отримали дипломи лауреатів у номінаціях „Україна: від мови до нації", „Повернення із забуття", „Україна і світ: народна дипломатія", „Земля моїх батьків". Можемо ж! Хоча популярних молодіжних теле- і радіопрограм практично немає.

Громадський сектор культурологічних організацій на Донеччині вкрай бідний – із зареєстрованих 4053 громадських організацій (2003 р.) тільки біля двох десятків культурологічні та дотичні до них.

При цьому культурно-інтеґраційні процеси Донеччини на перетинах "Схід-Захід" хоча і відбуваються, але протікають вкрай повільно і очевидно за рахунок власних творчих ресурсів. Реального фінансового спонсорства у культурологічну сферу від Києва (Центр) і Заходу (Західна Україна і діаспора) немає. Дуже рідкісні і візити творчих колективів з Центру і Заходу – майже всі сцени на Донбасі заполонили російські варяги. Вражає індиферентність владного Києва, який попри всі "донецькі події" 2004-го пускає ситуацію на самоплив, займає позицію всепрощення (окрім буквально декількох осіб), не має ніякої стратегії культурної інтеґрації Східної України, зокрема Донбасу.

У сфері релігійного життя з 1324 юридично зареєстрованих на 1 січня 2005 року релігійних громад Донеччини україномовними можна вважати менше 10%. Та й то вражає позиція деяких авторитетних україномовних інституцій – скажімо у греко-католицькій церкві Донецька створена ікона із зображенням В.Януковича.

Отже, у духовній сфері українська більшість на Донеччині знаходиться на супербідному, голодному національно-мовному і національно-культурному пайку, існує в режимі етнокультурного самовиживання. І взагалі дивно, що в цих умовах ще й до сьогодні більшість населення Донбасу ідентифікує себе українцями.

Спроба прогнозу майбутнього:

Донбас – втрачений край, майбутній Український П'ємонт чи щось третє...?

Епітети, якими українські політики і громадські діячі іноді "нагороджують" Донбас, Донеччину часто звучать образливо, або з певним підтекстом: "чорна дірка" (є такий фізичний феномен – надвелике тіло, з якого навіть світло не витікає), "донецькі", "донбасяни" тощо. І дійсно, на останніх президентських виборах "ющенківці" свої преференції як правило не розголошували, а тих, хто "проколовся" чекала адміністративна обструкція – дорослих аж до звільнення з роботи (навіть науковців, кандидатів наук, доцентів), дітей у школах – приниження і цькування, молодь в інститутах і університетах – непевне майбутнє. У дещо прихованому вигляді цей стан триває і сьогодні. Людина ж, яка під час виборів на вулиці говорила українською могла з великою імовірністю наразитися на неприємності. Як правило, російськомовна більшість була на виборах більш агресивною.

То що ж, Донбас – втрачений край?

Хочеться вірити, що ні. Треба ретельно відділити "зерна від полови". Дійсно, в регіоні є агресивні сили, є керівники, які й до сьогодні впівголоса, але настирно говорять, що "до влади прийшли націоналісти", по деяких бібліотеках пропадають українські книги і журнали, а ті що є роками не каталогізуються. У школах замість власне лекції по предмету вчитель іноді проводить "політінформацію" в дусі синьо-білих. Те ж саме – і у вузах. Все це ще є. І мабуть буде деякий час.

Loading...

 
 

Цікаве