WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Стан сучасної української мови в незалежній українській державі - Реферат

Стан сучасної української мови в незалежній українській державі - Реферат

У зв'язку з тим М. Жулинський підкреслював, що необхідно „якнайшвидше припинити „різнописання" у сучасній видавничій практиці в Україні та за її межами, а це можна зробити, якщо Уряд України прийме нову редакцію „Українського правопису" і затвердить її як нормативний акт, як своєрідний „мовний закон". [Жулинський;69].

Ще на І Міжнародному конгресі україністів (27 серпня 3 вересня 1990) науковці наголошували на тому, що необхідно створити єдиний для всіх українців світу правопис. Протягом десяти років продовжувалась робота над реформою правопису, пов'язана з широкою дискусією на сторінках наукових журналів та щоденних газет. Остання пропозиція - це підготовлений колективом видатних вчених-мовознавців Український правопис (проєкт найновішої редакції), Київ 1999 (далі УПн-1999). Автори проєкту вважають слушною думку академіка Ю. Шевельова, що задача правопису „формулювати, як писати те, що є в мові, а не реформувати мову засобами правопису" [Шевельов‚ 1996; 28]. Однак, як пише В. Німчук, „цей принцип нині треба застосовувати обережно, бо інакше можна узаконити все, що з'явилося в ній унаслідок „суржикізації" мовлення значної частини населення України", бо ж мовознавці „мають право не тільки спрощувати й уточнювати правила орфографії, а й надати повнокровне життя тим елементам української мови, які в час тоталітаризму з політичних міркувань було несправедливо й примусово відтіснено на другий план чи на периферію спілкування або й зовсім заборонено" [ УПн-1999; 332].

Цей проект загалом прихильно сприйнято на IV Міжнародному конгресі україністів в Одесі (26-29 серпня 1999), високо оцінив його акад. Ю Шевельов. Члени робочої групи сподіваються, що „громадськість України та українці, які живуть поза її межами, з розумінням поставляться до запропонованих змін в орфографії /.../." [Німчук]. Думаємо, що невдовзі він буде затверджений, стане справді чинним „мовним законом"‚ обов'язковим для всіх друкованих текстів. Тут варто навести слова С. Головащука (правда, противника введення кардинальних змін в українсьому правописі), що „в багатьох мовних негараздах часто винен не так правопис, як та неувага до того, що вже виправлено в ньому" [Головащук].

Сьогодні ми є свідками усталювання норм української мови‚ адже‚ як вже було зазначено‚ реформа орфографії‚ в дійсності‚ зачіпає не лише суто правописні проблеми. І хоча однією з визначальних рис мовної норми як сукупності „загальновизнаних мовних засобів, що вважаються правильними на певному історичному етапі" є стабільність норми‚ то все ж таки, їй притаманна історична змінність, коли „на зміну застарілим мовним явищам приходять нові" [Пономарів‚ 1992; 20]. Сучасні мовознавці визнають правильним тезис Л. В. Щерби, що норма часто допускає два способи вираження, обидва вважаючи правильними [Щерба; 97], а тоді наявність двох варіантів доводиться вважати нормою.

Сучасна українська мова кінця ХХ ст. майже на всіх рівнях мовної системи зазнає змін, що пов'язане зі зміною суспільно-політичного та економічного ладу [КУМ-1996; 13]. Проте‚ зміни в характері норми відбуваються перш за все внаслідок існування в мові паралельних, варіантних засобів вираження однієї і тієї ж форми, одного й того ж значення. Треба однак пам'ятати‚ що поряд із нормативними варіантами існують також такі‚ які є мовними помилками‚ а варіанти‚ які допускаються нормою завжди є перехідною ланкою від старої норми до нової; вони дають змогу побачити співіснування старої і нової норми, допомагають звикнути до нової форми, роблять зміну норми менш відчутною і болісною. Саме останнє десятіліття відзначається стиранням різних варіантів (не тільки синтаксичних, напр. дієслівного і іменного керування, чи морфологічних), становленням, закріплюванням норм сучасної української мови.

Нижче описуються окремі мовні явища‚ окремі процеси у сучасній українькій мові‚ які сьогодні спостерігаємо як у лексиці‚ так і у фонетиці‚ морфології та синтаксисі.

ЛЕКСИКА

Лексична система як найбільш відкрита зі всіх мовних підсистем значною мірою зазнала русифікації, врешті-решт найлегше піддавалася всіляким русифікаційним заходам. Певна частина лексики, „що є мовними знаками української національної культури, історії виявилася на периферії мови, перейшла в пасивний словник." [Мацько; 15]. Тому в лексичній системі української мови перш за все спостерігається повернення багатьох слів до активного життя, себто активізація слів‚ зокрема‚ з таких сфер суспільного життя, які або були заборонені‚ або при тоталітарній системі не могли розвиватися, напр. із економіки, політики, релігії, християнських звичаїв та традицій [Стишов; 15]. Це напр. такі слова‚ як оренда, акція, самостійність, національне відродження, Різдво, Свят-вечір, звертання: Слава Ісусу Христу!, Щасти Вам Боже! Ідіть з Богом!

Велике значення для розвитку української літературної мови має і той факт, що, як підкреслює Л. Мацько, останнє десятиріччя ХХ ст. „повернуло в національну мову мовотворчість репресованих, заборонених, емігрованих і забутих письменників, політиків, вчених, діячів культури і релігії." [Мацько; 16].

В рамках русифікації за наявності синонімів одні слова вважалися пріоритетними, інші за допомогою ремарок „застаріле", "діалектне", "обласне" відсувалися на задній план. Так напр. перевага надавалася сполучникові щоб, тому що він був фонетично ближчим до російського чтобы, а український сполучник аби „усувався до сфери функціональної периферії" [Раздієвска; 451]‚ до пасивнопго словника. Саме тому зміни в лексичній системі української мови здебільшого полягають у дерусифікації мови та поверненні до активного словника слів, властивих українській мові, які дотепер як стилістично марковані витіснялися варіантами, максимально схожими на російський відповідник. Пор.: фон тло, поїзд потяг, процент відсоток, принцип засада. З другого боку‚ ці дерусифікаційні процеси не завжди знаходять віддзеркалення у словниках. В сучасній українській мові надалі є „багато лексичних та фонетико-морфологічних дублетів, тобто слів, які не мають жодної значеннєвої відмінності" [Пономарів‚ 1999]. Проте, у перевиданому орфографічному словнику (Орф-1994, друге вид. Орф-1999) не тільки не вилучено зайвих дублетів, але й збережено слова російські, лише написані по-українському, такі, як датчанин, утюг (замість українських данський, праска) [Пономарів, 1999].

У зв'язку з розвитком економіки, техніки, зокрема комп'ютерної, яка стала буденним явищем для багатьох сучасних людей, у лескиці української мови‚ крім "відновлення"‚ повернення старих слів "із небуття"‚ відбувається збагачування численними запозиченнями, головним чином із англійської мови: комп'ютер, офіс, принтер, дизайн, файл, компакт тощо. З другого боку, швидкий темп життя, тенденція до економії засобів вираження спричинили значне збільшення кількості абревіатур, дуже поширених в український мові, напр.: ЗМІ (засоби масовой інформації), ВАСУ (Вищий арбітражний суд), ВО (виробниче об'єднання), АПК (агропромисловий комплекс), УТН (Українські телевізійні новини), іномарка (автомобіль іноземної марки), наркобизнес (наркотиковий бизнес). Високочастотні абревіатури входять до словотворчої системи, стаючи твірними основами для нових дериватів, напр. СБ (Служба безпеки) есбист НАТО (запозичена абревіатура).

Loading...

 
 

Цікаве