WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Явище підтексту та засоби його вираження в художньому творі - Реферат

Явище підтексту та засоби його вираження в художньому творі - Реферат

Підтекст художнього твору хоч і характеризується невизначеністю, але він, як правило, передбачений автором. Письменник, оперуючи значеннями мовних одиниць, використовуючи прийоми, які породжують переосмислення цих значень, провокують різночитання, творить багатоплановість тексту, засновану часто на власних індивідуальних асоціаціях. Процес декодування значення тексту, сприйняття глибинного змісту пов'язаний з мовленнєво-мисленнєвою діяльністю читача, яка залежить не тільки від його загального рівня розвитку, а й інтуїції, уяви, асоціативного мислення, мовного чуття. Отже, підтекст не випливає із суми значень використаних в тексті слів, словосполучень, речень, складних синтаксичних цілих — його розумінню передує складний процес. Російська дослідниця Н.С. Валгіна виділяє у цьому процесі такі стадії: "1) вибір в словах контекстуально актуалізованих значень, 2) вияв поверхневого змісту на базі цих значень, 3) осягнення внутрішнього змісту з урахуванням контекстуальної мотивації" [1; 247]. Наприклад, вербально виражений зміст поезії Л. Костенко "В маєтку гетьмана Івана Сулими" можна узагальнено передати словами "В маєтку гетьмана Івана Сулими, (...), до кінських грив припадені грудьми, промчали хлопці". Інтонаційні й синтаксичні засоби, ужиті в цьому творі, зокрема багаторазово використана в другій та третій строфах фігура умовчання, провокують семантичне розщеплення слів, що створює паралельний зображальний план: стрімкість руху "підлітків на конях" викликає калейдоскоп історичних асоціацій:

і тільки гриви... курява... і свист...

лунких копит оддаленілий цокіт...

і ми... і степ... і жовтий падолист...

і цих дворів передвечірній клопіт...

І як за сонцем повертає сонях,

так довго вслід чомусь дивились ми.

А що такого? Підлітки на конях...

В маєтку гетьмана... Івана Сулими... Письменник і читач можуть паралельно створювати різні, комунікативно реальні підтексти. Пояснюється це тим, що світорозуміння, комунікативні настанови автора тексту і читача не збігаються, до того ж невербалізована сфера висловлювання, як вказують дослідники, містить у собі індивідуалізовані емоційні конотації [1; 247], тому ймовірність появи одного чітко визначеного підтексту досить низька, особливо в літературі ХХ століття, яка характеризується переосмисленням, часто іронічним, минулого й сучасного. Неоднозначність, різноплановість асоціацій властива, наприклад, мові багатьох творів Є. Маланюка: "Обабіч шляху із Варяг у Греки // Ще й досі живуть ні варяги, ні греки, // А так собі, еманація, гра — // Дрижить протоплазмою без ядра" ("Історіософічне"), "Знаю — медом сонця, ой Ладо, // В твоїм древнім тілі — весна. // О моя степова Елладо, // Ти й тепер антично-ясна" ("Знаю — медом сонця, ой Ладо...") та ін. Підтексти цих рядків пов'язані з специфікою індивідуально-авторського бачення світу, емоційно-естетичним сприйняттям сучасного й минулого життя нашого народу — тим болем за Україну й українців, який переповнював душу митця і викливав у нього амбівалентні почуття любові й ненависті до рідної землі. В містких культурософських образах Є. Маланюка закодовані думки автора про долю рідної землі, яка йому уявлялася то ідеальною країною античності, то чорною Елладою, то Антимарією, то звабливою зрадницею Кармен, то покриткою, повією ханів і царів. "Так немилосердно карати Україну міг лише той, хто був готовий за неї віддати своє життя. Той, для кого вона "у кров і мускули вросла" — зауважує М. Неврлий [11; 11]. Різноплановість прочитання породжують майстерно використані алюзії та ремінісценції (наприклад: "...Даремно, вороже, радій — Не паралітик і не лірник // Народ мій — в ураган подій // Жбурне тобою ще, невірний!" ("Уривок з поеми"), метафори ("Правкраїнське радіо степу // Не дає ні вітру, ні хвилі" ("Не стомилась лежати шляхом"), порівняння ("Знов захід буряний. Недобрий. // Знов пророкує кров'ю літер, // Що ми загинем, яко обри, // Що буде степ, руїна й вітер..." ("Зловісне"), а також графічне членування віршового рядка на окремі ритмічно-інтонаційні й експресивно-смислові фрагменти (поезії "Із "сучасників", "Провесна", "Діва-Обида" та ін.) та вживання великої / малої літери ("Історіософічне"). Застосування цих засобів та прийомів слововживання дає змогу Є. Маланюкові не нав'язувати, а лише підказати читачеві велику кількість тлумачень. Майстерно виконана текстова в'язь слів активізує уяву читача, виводить його на інший рівень світовідчуття, розуміння буття, дає змогу свідомо виробити свою позицію.

Отже, із розмаїття намірів, норм, ідеалів автора і читачів формується поліструктурний текст, зміст і значення елементів якого коригують розрізнені цінності. Специфічне використання мовних засобів призводить до втрати текстом рис одномірності: в ньому взаємодіють вербально виражений зміст й імпліцитний, а також актуалізовані зв'язки із сучасними і попередніми культурними контекстами. Проникнути в цю багаторівневу структуру, розкрити те, що завуальовано лінійною організацією тексту — це означає побачити різноманітний, барвистий, мінливий світ, почути відголоски минулого й підсвідомого. Такі поліструктурні тексти не тільки збуджують уяву читача, а й розвивають його мислення, вчать пізнавати сутність речей.

Українську літературу рубежа ХХ–ХХІ віків характеризує іронічне переосмислення минулого й сучасного життя, поєднання "низького" й "високого", масового й елітарного. Пов'язано це не тільки з процесами, що відбулися в нашому суспільстві в кінці ХХ століття, а й з особливостями розвитку світової культури. Ще у 1950-60-х роках виразниками цих тенденцій стали М. Маклюен, С. Зонтаґ, Л. Фидлер, І. Хассан, Р. Раушенберг, Д. Сэелінджер. Нова модель сприйняття оточуючого світу, яку визначає інтерпретативний тип мислення, спричинила плюралізм стилів, методів, мов у межах одного тексту твору і стимулювала розвиток нелінійного, багаторівневого письма. Так, наприклад, іронічність, стильова розмаїтість, мовна гра, інтертекстуальність характеризують твори Ю. Андруховича. Численні алюзії (наприклад, закладені в окремих прізвищах героїв "Рекреацій": Мацапура (І. Котляревський "Енеїда"; Ю. Андрухович "Павло Мацапура, злочинець"), Немирич (історична постать Самійло Немирич; герой двох віршів та одного прозового твору Ю. Андруховича) й цитатні вкраплення з творів Т. Шевченка, М. Гоголя, П. Тичини та багатьох інших письменників є елементами своєрідної інтелектуальної гри автора з читачем. Часто подані в іронічно-сатиричному забарвленні, ці посилання відкривають шлях широкому тлумаченню тексту, показують рух, гру змісту, а отже викликають появу низки комунікативно реальних підтекстів. Це робить читача співтворцем, дає йому змогу звільнитися від "ідеалівідолів", позбутися мономислення, що перешкоджає вільному самовияву особистості.

Loading...

 
 

Цікаве