WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Явище підтексту та засоби його вираження в художньому творі - Реферат

Явище підтексту та засоби його вираження в художньому творі - Реферат

Реферат на тему:

Явище підтексту та засоби його вираження в художньому творі

У сучасній лінгвістиці намітилася тенденція переходу від вивчення мови як абстрактної системи до дослідження її функціональних виявів. Орієнтація на діяльнісний аспект змусила науковців зосередити увагу на тексті як динамічній одиниці вищого рівня, за допомогою якої відбувається вербальна комунікація. Інтерес дослідників до тексту з'явився ще на початку ХХ століття (праці М. Бахтіна, В. Шкловського, В. Проппа, В. Томашевського, членів Празького лінгвістичного гуртка та ін.). Згодом у працях В. Дресслера, Х. Ізенберга, П. Хартманна, Ц. Тодорова, Н. Енквіста, Г. Золотової, І. Гальперина, Г. Солганика та ін. це явище стало об'єктом системного лінгвістичного дослідження, зокрема було поглиблено коло питань, пов'язаних з його параметрами, структурою, онтологією, граматикою, типологією. Вивчення тексту з метою пізнання специфіки буття мови, її закономірностей, які розкриваються лише в процесі функціонування мовних одиниць різних рівнів у відрізках, більших від речення, проводиться багатьма сучасними українськими вченими, серед них С. Єрмоленко, І. Кочан, Л. Мацько, В. Мельничайко, Т. Радзієвська, В. Різун та ін. У працях вітчизняних мовознавців аналізуються текстові категорії, специфіка їх мовного вираження і функціонування, вивчаються комунікативні властивості тексту, особливості структури текстів різних стилів тощо. Багато уваги приділяється вченими дослідженню текстів художніх творів, оскільки саме в цьому середовищі повною мірою виявляються творчі можливості загальномовної системи: тут найповніше реалізується виражальний потенціал усіх мовних засобів, відбувається взаємодія загальномовних і внутрішньотекстових чинників, яка породжує художньо-естетичний смисл усього твору. У зв'язку з цим особливої актуальності набуває і проблема підтексту. Як факультативна частина змісту мовлення, підтекст використовується в усіх функціональних різновидах літературної мови, проте найсприятливіші умови для його виникнення і реалізації існують тільки в текстах художніх творів.

Текст художнього твору являє собою складну багаторівневу цілісну структуру, створену із мовного матеріалу і наповнену таким обсягом різнотипної інформації, який, на думку вчених [8; 123], не може передати текст будь-якого іншого стилю. Це зумовлено, з одного боку, тим, що мовні одиниці всіх рівнів, перебуваючи у тісному зв'язку і взаємодії, творять детерміновану автором "внутрішню композиційно-смислову єдність" [2; 155], кожен елемент якої і вся система в цілому набувають особливого семантичного навантаження, а з іншого — властивістю самої мови породжувати "проективні" форми: "Мова ніби надбудовує над лінією мовлення додатковий багатовимірний простір, у постійному контакті з яким мовлення розширює свої дисменсійні потенції" [7; 186]. У процесі мовотворчості реалізується не тільки активний потенціал мовних одиниць, а й народжуються нові естетичні значення, тобто відбувається "образно-естетична трансформація засобів загальнонародної мови [2; 155] та створення надслівних змістових єдностей. Тому текст художнього твору може нести не тільки інформацію про факти, події, процеси об'єктивної реальності, факти і образи, створені уявою митця, не тільки передавати ставлення до них персонажів і автора, а й містити приховану інформацію, яка випливає з усього тексту і не має спеціального мовного вираження. Цю глибинну інформацію, що сприймається адресатом (читачем, слухачем) на основі співвіднесення вербально вираженого змісту з контекстом і мовленнєвою ситуацією, називають підтекстом.

Замаскований спосіб подачі думок з натяками, недомовками відомий з VІ-V ст. до н.е. і пов'язаний з ім'ям давньогрецького байкаря Езопа. Але системно окремі прийоми створення підтексту почали застосовуватися відносно недавно — у кінці ХVІІІ століття (Й.В. Ґете "Страждання молодого Вертера", Л. Стерн "Сентиментальна подорож Францією й Італією"). Згодом це поняття було теоретично осмислене у книзі бельгійського письменника М. Метерлінка "Скарб смиренних" (1896) та розроблене у практиці театру К. Станіславським і В. Немировичем-Данченком (постановка МХТ п'єс А. Чехова). До прийомів, що породжують прихований зміст, вдавалися в своїх творах Т. Шевченко, І. Франко, М. Коцюбинський, Леся Українка та ін. У літературі ХХ століття підтекст починає активно використовуватися символістами, постсимволістами, постмодерністами та представниками інших художніх концепцій. Він став важливою частиною творів Т. Манна, Е.М. Ремарка, С. Іонеско, С. Беккета, Ф. Кафки, Р. Баха, У. Еко, П. Коельо та багатьох інших зарубіжних письменників. В українській літературі до нього вдавалися М. Зеров, П. Тичина, В. Винниченко, Є. Плужник, Є. Маланюк, Остап Вишня, В. Симоненко, Л. Костенко та ін. Великим майстром підтексту в світовій літературі по праву вважають Е. Хемінгуея, який дав філософське обґрунтування цьому явищу і зробив його основним методом освоєння дійсності. Митець порівняв прозу з айсбергом: на поверхні видно лиш одну восьму загального обсягу, тоді як прихована частина містить решту змісту. Активне використання підтексту в літературі ХХ століття пояснюється поглибленням скепсису відносно природничо-наукових, логічних методів пізнання світу, адекватного відображення дійсності, переконливого витлумачення її. Письменники все частіше творять багатоплановість тексту, провокують велику кількість тлумачень. Текст сучасного художнього твору — це різнорівневе багатошарове утворення, в якому співіснують і взаємодіють різні світоглядні концепції. Він передбачає діалог автора й читача (читачів). Межі такого тексту значно ширші, ніж межі самого художнього твору.

Явище підтексту, що активно використовується в художніх творах, ще не дістало вичерпного й однозначного пояснення в сучасній лінгвістиці. Зумовлено це не тільки специфікою цього явища, а й складністю й багатогранністю самого тексту, який може бути охарактеризований як одиниця, що володіє синтактикою, семантикою, прагматикою. Тому в лінгвістичних дослідженнях підтекст розглядають і як явище семантичне (І. Гальперин), і семіологічне (В. Миркін), і синтаксичне (Т. Сильман), і прагматичне (В. Кухаренко).

Наприклад, у концепції Т. Сильман [14; 85], яка є однією з перших спроб лінгвістичного осмислення підтексту, це явище кваліфікується як дистантний повтор. І. Гальперин [3; 28], ототожнюючи категорії змісту й інформації, говорить про підтекст як про змістово-підтекстну інформацію, яка передається "завдяки властивості одиниць мови породжувати асоціативні і конотативні значення, а також завдяки властивості речень... прирощувати смисли". В. Звегінцев не розрізняє поняття "підтекст" і "пресуппозиція", і пояснює підтекст як умови правильного розуміння речення чи вислову [6; 221]. О. Горшков [4; 116] тлумачить підтекст як відношення автора до теми, а В. Одинцов [12; 52-79], не виділяючи окремо підтекст, розглядає предметно-логічний і емоційно-експресивний аспекти тексту.

Отже, незважаючи на розходження у визначенні цього явища, більшість вчених все ж сходиться на думці, що підтекст не має спеціального мовного вираження й існує як компонент вербально оформленого змісту. В його основі, на думку І. Гальперина, "лежить здатність людини до паралельного сприйняття дійсності відразу в кількох площинах..." [3; 40]. Підтекст не належить до текстових категорій, а є формою їх реалізації. Він виникає внаслідок використання багатозначних слів, тропів (метафори, порівняння, перифрази, іронії, алегорії та ін.), фігур (різні види повтору, умовчання, парцеляція, еліпс, інверсія та ін.), виводиться із структурних особливостей речень, своєрідності їх сполучуваності, символіки мовних фактів, графічних засобів (різних шрифтових виділень тексту, розділових знаків тощо), інтонації, з усієї текстової організації, з її композиційно-стилістичної фактури. Так, наприклад, вербально виражений зміст поезії Л. Костенко "Осінній день, осінній день, осінній!" — це картина погожого осіннього дня. Імпліцитний зміст цього твору асоціативний і розкривається тільки з урахуванням символічного значення образу осені як певного періоду людського життя. Глибокий підтекст філософського спрямування прочитується і в сонеті М. Зерова "Kosmos", зокрема в рядках: "А дні летять, як вітер, рвуть стерно // І топлять нас. І білий цвіт латаття // Вертають на мулке і чорне дно". Протиставлення символічних значень чорного й білого кольорів втілює ідею співмірності вічного й минущого, виражає особливість світосприймання поета, його розуміння світопорядку.

Loading...

 
 

Цікаве