WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → «Титарівна» Тараса Шевченка й Марка Кропивницького - Реферат

«Титарівна» Тараса Шевченка й Марка Кропивницького - Реферат

Реферат на тему:

"Титарівна" Тараса Шевченка й Марка Кропивницького

У 80–90-х роках ХІХ ст. щойно створений український професійний театр дуже гостро відчував репертуарний голод. Обумовлено це було насамперед тим, що національне театральне мистецтво протягом багатьох десятиліть розвивалося в умовах постійних утисків та обмежень з боку російського царизму. Одним із таких обмежень була, зокрема, заборона перекладати українською мовою п'єси зарубіжних драматургів. Отож, цілком природно, що провідні діячі молодого українського театру, насамперед Марко Кропивницький і Михайло Старицький, у якійсь мірі знаходять вихід у тому, що пристосовують для потреб національної сцени кращі зразки української і світової літератури. Притому це були не тільки малосценічні драми й комедії, а також прозові і поетичні твори. Інколи за основу сюжету п'єси бралась навіть народна пісня (наприклад, "Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці", за якою спочатку В. Александров, а потім М. Старицький створили свої однойменні драми). Формально такі переробки не підлягали забороні і давали можливість поповнити небагатий національний репертуар, а отже, хоч якось зарадити тому тяжкому становищу, в якому опинилась у другій половині ХІХ ст. українська культура.

Вітчизняні дослідники неодноразово звертали увагу на те, що саме завдяки вдалому переосмисленню та переробці чимало цікавих творів європейських і вітчизняних письменників не тільки стали відомі масовому глядачеві, а й зажили неабиякої популярності. Характерним прикладом є комедія того ж Старицького "За двома зайцями" (за п'єсою Нечуя-Левицького "На Кожум'яках"), котра не сходить зі сцен українських театрів і в наші дні. За її сюжетом знято два високорейтингові кінофільми. Взагалі Старицький чи не найчастіше з усіх українських драматургів використовував у своїх п'єсах фабули творів інших авторів. У ті часи це було звичайною практикою.

Проте досить активно працює в цьому напрямку і Кропивницький. З-під пера письменника виходять драматичні твори за сюжетами Ж-Б. Мольєра, М. Гоголя, І. Котляревського, Є. Гребінки, О. Стороженка, І. Гушалевича. Не залишилася поза увагою митця й духовна спадщина його улюбленого поета Тараса Шевченка. Вперше до творчості Кобзаря Кропивницький звернувся ще 1872 року, коли написав за його поемою "Невольник" однойменну драму, яка протягом багатьох десятиліть користувалася великим успіхом у глядачів, особливо коли роль Коваля виконував автор, а Ярину грала Марія Заньковецька.

На початку 1890-х років Кропивницький створює ще одну п'єсу за шевченківським сюжетом. Цього разу він перероблює для сцени поему "Титарівна". На жаль, однойменний твір Кропивницького (друга назва — "Глум і помста") за життя автора в Наддніпрянській Україні побачив світ лише в понівеченому цензурою вигляді, що суттєво позначилося на його художніх якостях. Мабуть, саме тому вітчизняна критика й не приділила йому належної уваги. Хоча, на думку Олени Пчілки, і в цьому варіанті драматург досить вдало зумів намалювати "загальну "народну" сцену, як молодь гуляє, співає, жартує...". Більш високу оцінку одержала "Титарівна" на сторінках галицького часопису "Зоря", де 1892 року драма була опублікована в своєму первісному вигляді. "Своєю "Титарівною", — пише редактор згаданого журналу В. Лукич-Левицький, — знаменитий автор дуже збагатив як літературу нашу драматичну, так і репертуар театральний, в якім вона, на наш погляд, займе визначне місце". В цілому позитивно оцінювалась п'єса і за радянських часів, зокрема, в працях Й. Куриленка й І. Пільгука. Однак зазначений твір Кропивницького ще жодного разу не був об'єктом спеціального наукового дослідження. Отож, настав час заповнити цю прогалину.

За змістом перший варіант (основний) драми Кропивницького багато в чому нагадує Кобзареву "Титарівну". Хоча є у теми перш за все в морально-психологічній площині, то Кропивницький, не виключаючи ці важливі шевченківські аспекти, намагається зосередити увагу глядачів і читачів насамперед на патріотичному звучанні п'єси. Саме цим, напевно, й можна пояснити зміщення акцентів у висвітленні образу головного героя його п'єси.

Кобзар зображує Микиту вкрай негативним персонажем ("сатаною" в образі людини). Він тяжко помстився титарівні за її гордовитість, за те, що дівчина на людях посміялась над ним — віднеслась як до нерівні, хоча після й спокутувала свою провину палким коханням.

Зовсім інша річ титарівна. На відміну від Микити в центральної героїні поеми добре серце, якому притаманна ціла гама позитивних емоцій. Дівчині дуже прикро за той ганебний вчинок, який вона зопалу скоїла по відношенню до убогого байстрюка. Ось як автор передає її почуття:

Ти насміялась... Стало жаль

Тобі його... Нудьга, печаль

І сором душу оступила,

І ти заплакала! Чого?

Того, що тяжко полюбила

Микиту бідного того! Отож, "нудьга, печаль і сором" поступово переростають у кохання. Але це не звичайне кохання, а справжня хвороба. Дівчина, що зросла в заможній родині, "тяжко полюбила" чи не найбіднішого парубка, до того ж ще й байстрюка. З точки зору тогочасної моралі, така поведінка героїні була викликом суспільству, яке в цілому з осудом ставилось до незаконнонароджених. Батько й мати що тільки не робили, щоб зарадити лиху. Возили вони доньку і в Київ "на прощу", і "святими травами поїли" — ніщо не допомогло.

Проте Микита не вартий такого великого й щирого почуття. Всі його зусилля націлені тільки на те, щоб помститися титарівні. Його жага до помсти немає меж і не вгамовується навіть після того, як дівчина на глум людям стає покриткою. У фіналі Микита "неначе щеня те" кидає у криницю власного сина, а сам звинувачує у злочині його матір. Лиходійство головного героя заслуговує, звичайно ж, найсуворішого покарання. Адже воно з тих, що виходять за будь-які межі людської моралі. Однак ще більш жахливою, не зрозумілою для людини зі здоровим глуздом є його подальша поведінка. Дуже переконливо поет показує це всього одним штрихом. Скоївши злочин, Микита

...пішов, співаючи,

Соцькому сказати,

Та щоб ішов з громадою

Дитину шукати!

Громада засуджує титарівну до страти. За давнім звичаєм її

...живую положили

В домовину!.. й сина з нею!

Та й засипали землею!

Стовп високий муровали,

Щоб про неї люде знали,

Дітей своїх научали,

Щоб навчалися дівчата,

Коли не вчить батько, мати. Образ Шевченкової титарівни має, без сумніву, тісний зв'язок з фольклором. Як зауважує Іван Франко в своїй науковій праці "Жіноча неволя в руських піснях народних", усна поетична творчість є свідченням того, що народ завжди суворо засуджував "тих дівчат, котрі дали волю нерозважливій любові; їх ждала ганьба перед цілою громадою, декуди на зарінку за церквою або коло корчми били їх прилюдно шнурами від дзвонів, котрі перед тим на кілька день намочені були в соляній ропі". Проте ще тяжчою була доля тих нещасних, "котрі з боязні перед ганьбою вбивали своїх дітей". Сумна доля героїні Шевченка співзвучна з долею Ганнусі з народної пісні, наведеної Каменярем у згаданій вище праці:

Ой у місті Гусятині сталася причина — Ковалева Ганнусенька породила сина. Зродила го, повила го, пустила го в воду: Плини, плини, біле дитя, та до свого роду! Відповідним є й фінал пісні: Там на ринку дівчатонька мед-горілку п'ють, Ковалеву Ганнусеньку перед коршмов б'ють. Збили її, взяли її та й кинули в воду: От то маєш, Ганнусенько, та за свою вроду6. Однак повернемося до Шевченкової поеми. Бог бачить все. Від нього не можна приховати те, що вдалося скрити від людського ока. За порушення головних християнських постулатів Всевишній карає Микиту відповідно до його тяжкого злочину. Але, зауважує Кобзар,

Не смертію! — він буде жить,

І сатаною-чоловіком

Він буде по світу ходить

І вас, дівчаточка, дурить

Вовіки.

Кара ця, безперечно, страшніша за смерть. Навіть таку жахливу, котра випала на долю головної героїні Шевченкової поеми. Адже Микита на відміну від титарівни і в потойбічному світі позбавлений права на каяття і прощення.

Зовсім інший портрет головного героя свого однойменного твору малює Кропивницький. Його Микита є позитивним персонажем, борцем за народну волю. Це справжній лицар, який разом зі своїми товаришами-однодумцями хоче приступом взяти замок польського магната, щоб помститись за смерть свого батька та багатьох інших людей, котрих цей шляхтич замучив у своїх казематах. Благородство головного персонажа п'єси проявляється й по відношенню до Насті (Титарівни). Молодий запорожець навіть гадки не має якось насолити дівчині за те, що вона колись привселюдно насміялась над його бідністю. Навпаки, Микита будь-що намагається урятувати кохану від громадського суду за вбивство немовляти. "Панове громадо! — звертається він до козаків. — Я зараз іду до гетьмана, я припаду до ніг ясновельможного, я обіллю їх кривавими слізьми і виридаю життя моїй любій! За цей дарунок я скорю під ноги ясновельможного тридев'ять царств!" А коли нещасна жінка, не витримавши нервової напруги, вмирає, Микита також кінчає життя самогубством. Герой Кропивницького не може пробачити собі навіть того, в чому не був винним. Парубок насправді з'явився занадто пізно, щоб запобігти лиху. Але сталося це лише тому, що він не знав про народження дитини. Почуття цього шляхетного лицаря до Титарівни настільки сильне, що у відчаї він викрикує: "Це я, я її вбив! Люде добрі! Цурайтесь мене, жахайтесь! Перед вами не людина стоїть, а диявол! А дияволові не меж людьми місце, а в пеклі!"

Loading...

 
 

Цікаве