WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Стимулювання студентів до українськомовної стійкості - Реферат

Стимулювання студентів до українськомовної стійкості - Реферат

Реферат на тему:

Стимулювання студентів до українськомовної стійкості

Однією з передумов існування народу, нації є відповідне свідоме ставлення громадян певної спільноти до надбань попередніх поколінь, збереження цих надбань та їх примноження, а не руйнації.

Найціннішим здобутком нашого народу є його мова — основа існування, провідник інформації між поколіннями сотень тисяч мікросвітів. Усе, що бачить людина, може осягнути, зріти, вона втілює у мові, прагне висловитися, донести ставлення та відчуття, сприйняття світу до оточення (довкілля).

Нині в Україні Конституцією даний шанс щодо поширення функціонування української мови. Узагалі набуває позитивних обертів увесь процес навчання молодого покоління. Розроблена Програма "Освіта: XXI сторіччя", в якій кардинально переглядаються позиції держави щодо розвитку української мовної особистості — людини, що досконало знає мову, вміє користуватися всіма її засобами на різних рівнях, ураховуючи ситуацію спілкування.

Це, звичайно, позитив, оскільки ще І. Кант наполягав на постійному вдосконаленні системи навчання і виховання підростаючих поколінь, яке безмежне, тому що кожна епоха повинна мати відповідну їй систему освіти [1]. У той же час, на думку І. Канта, мистецтво виховання повинно "розвивати людську природу так, щоб вона досягла свого призначення" [2]. Тож виховання та навчання повинні сприяти формуванню такої людини, на яку є замовлення суспільства, отже, дітей потрібно виховувати не для теперішнього, а для майбутнього, тобто, згідно з ідеєю розвитку людства, на кожному новому етапі.

Таким чином, на етнопсихологічному, внутрішньоособистісному рівні кожен має виховати в собі відповідне ставлення до надбань свого народу (і надто мови) та виявляти повсякчас за будь-яких ситуацій спілкування українськомовну стійкість.

Що таке мовна стійкість? Це мовознавчий чи лінгводидактичний термін, ознака чи якість людини?

Стійкий (про людину) — 1. Той, що не піддається сторонньому, переважно негативному впливу. 2. Який виявляє наполегливість, твердість у намірах, поглядах, вчинках, діях і т. ін.; вірний своїм переконанням; незламний, твердий [3].

Мовна стійкість — це, на нашу думку, якість, намір, психологічний орієнтир індивіда непохитно користуватися у щоденному спілкуванні певною мовою, мовними засобами, які є для людини природовідповідними та близькими з погляду її виховання та освіти. Зміст словосполучення "українськомовна стійкість" виводиться із самої назви — використовувати українську мову повсякчас, незважаючи на мовлення співрозмовника. Хоча це, звичайно, не повинно виключати всебічний мовний розвиток особистості студента та вільне володіння (або володіння на розмовному рівні) мовами різних народів та націй.

Вирішення проблеми набуття студентами українськомовної стійкості — справа не одного року. Щоб привчити молодь постійно в межах приватного та ділового спілкування говорити українською мовою, педагогічний колектив певного ВНЗ і насамперед викладачі-мовці повинні ураховувати декілька основних внутрішніх факторів, що впливають на формування визначеної якості:

1. Мотивація.

Насамперед потрібно знати, яке значення для студента має досягнення поставленої мети і як він оцінює свої шанси з точки зору практичного застосування набутих якостей чи здібностей. Звичайно, первинною основою мотивації будь-якої діяльності є потреби, які усвідомлюються і переживаються індивідом, у результаті чого в особистості виникає спонукання до дій. Людина діє, працює, творить з метою одержати певний результат, який задовольнить її потреби на певному етапі. У своїх працях Л. Йовайша визначає і включає до складу мотиваційної сфери такий компонент, як соціальна установка на певну сферу трудової діяльності, потреби в оволодінні необхідними знаннями й навичками, що і сприяє підвищенню активності особистості [4]. І така соціальна установка в нашому суспільстві починає спрацьовувати, тобто соціальне замовлення на людину-фахівця, що повсякчас спілкується українською мовою, знає її письмові закони, вже є, адже темп сучасного науково-технічного прогресу та й відповідно відродження України ставить перед системою освіти принципово нове завдання: сформувати особистість спеціаліста, який характеризувався б високим рівнем інтелектуального розвитку, й міг свій інтелект представити за допомогою слова, реалізувати думку засобами мови.

2. Рівень національної самосвідомості студентів.

Звісно, що українськомовна стійкість не може проявлятися повсякчас, якщо студент не сформувався як свідомий громадянин певного суспільства, якщо його рівень національної свідомості недостатній.

Учені визначають декілька рівнів національної свідомості. Так, дослідниця І. Кресіна виділяє:

а) буденний (побутовий) рівень національної свідомості;

б) державно-політичний;

в) теоретичний рівень сформованості національної свідомості особистості [5].

На буденному рівні — це поєднання свідомих, ментальних елементів свідомості. Одні з них є основою, фундаментом національного характеру, менталітету, історичної пам'яті.

На державно-політичному рівні формуються національні інтереси, політичні вимоги, державна політика. На цьому рівні зосереджені такі ідеї, програми, вчення, що віддзеркалюють політичні, правові, державні інтереси.

Теоретичний рівень національної свідомості — це науково обґрунтовані, чи мистецьки осмислені ідеї, концепції, програми, світоглядні орієнтації, що характеризують інтелектуальний потенціал нації, її здатність до рефлексії, самоопанування й самоствердження.

Отже, українськомовна стійкість повною мірою виявлятиметься за умови, якщо мовець досягне й осягне теоретичний рівень національної свідомості, здатен буде всіма засобами наблизитися до реалізації замовлення держави на людину — патріота своєї країни.

3. Етнічна самоідентифікація студентства.

Слід підкреслити, що національна, етнічна самоідентифікація певною мірою залежить і від значення рідної мови для особистості, від частоти її функціонування під час спілкування. Мова за своєю природою є соціальним явищем, нею можна оволодіти лише у процесі соціальної взаємодії з іншими людьми. У мові відображуються сукупні знання народу про суспільство і людину. І оскільки для кожної окремої спільноти ці знання є специфічно своїми, поширення їх засобами і можливостями рідної мови сприяє етнонаціональній консолідації та ідентифікації. На соціально-психічному рівні національна самоідентифікація особистості означає формування вивірених досвідом багатьох генерацій психологічних засад людського єства, освоєння універсуму загальнонаціональних значень, базових категорій та способів мислення і почувань. Вони фіксуються у національній мові і стають ціннісно-смисловим підґрунтям духовного світу особистості [6].

Зважаючи на зазначене вище, підсумуємо, що саме національна самоідентицікація особистості, тобто особистісно обґрунтована приналежність людини до певної спільноти в результаті притягує молоду людину до свого рідного, до українського, а отже, є вагомим фактором для набуття сталої українськомовної стійкості.

Чи можна сьогодні стимулювати студентство до українськомовної стійкості?

Нині система державної освіти і виховання як у середніх навчальних загальноосвітніх закладах, так і у вищій школі створює всі умови для найповнішого урахування природних задатків людини, формування національного складу психіки, способу мислення тощо, тобто йдеться про систематичне і цілеспрямоване виховання національної свідомості й самосвідомості.

Викладач-мовник у вищому навчальному закладі покликаний доносити до студентства ідеї, концепції, що пов'язані з поширенням функціонування нашої мови в суспільстві. Спецкурси, практикуми та семінарські заняття мають плекати не тільки лінгвістичну грамотність, а й привчати до елементарної культури мовлення, до спілкування протягом занять у межах університетської аудиторії державною мовою.

Можна відверто сказати, що сьогодні навчання мови у вищій школі спирається на нову філософію освіти і виховання, на нові моделі навчання мови, які орієнтовані на розвиток мовної особистості студента, на формування національного типу індивіда, що відзначається українськомовною стійкістю за будь-яких умов спілкування.

Сталі, визначені прийоми стимуляції студентства до українськомовної стійкості не існують, проте сама методика викладання мови у ВНЗ держави та творчий підхід викладача до роботи може спонукати молодь до цього. Наприклад, під час занять з "Ділового (професійного) українського мовлення" на кожному факультеті бажано залучати підлітків до цілеспрямованих дискусій українською мовою на визначену тему: "Українська мова серед молоді", "Українськомовні канали державного телебачення", "Рідна мова у повсякденному спілкуванні", "Престиж рідної мови у колах студентів", "Я відповідальний за майбутнє своєї мови" тощо. Досвід свідчить, що спілкування за певними темами (хоча в окремих випадках можна запропонувати й письмові завдання (написати міні-твір чи переказ на визначену тематику) дає певний поштовх до розвитку національної свідомості, пробудження думки, до збагненості етнічної ідентичності, врештірешт сприяє розвиткові усного мовлення студентів, яке у більшості своїй далеке від досконалого, й це є, дійсно, проблемою номер один з метою мовного розвитку сучасної молоді. Студенти не залишаються байдужими до думок своїх однолітків, до ідей, переконань та принципів викладача, оскільки все ж спрацьовує ідентифікація себе як українця, громадянина саме держави Україна.

Ефективним прийомом на заняттях з метою залучення студентства до спілкування українською мовою є й акцентація уваги на обговоренні протягом 10-20 хвилин під час практичного заняття певної комунікативної теми, тобто поряд із лінгвістичною можна запропонувати тему з розвитку зв'язного мовлення. Студенти з відповідальністю та належним завзяттям готуються до викладу в аудиторії культурологічної теми. Такий вид роботи, окрім того, що залучає до спілкування, стимулює до викладу інформації правильно, логічно, відповідно до норм української мови на всіх рівнях.

Таким чином, а) формування українськомовної стійкості серед студентства залежить великою мірою від урахування декількох внітрішніх факторів: мотивації, що підкріплюється з боку держави, соціуму, рівня сформованості національної свідомості та національної самоідентифікації кожного індивіда; б) проблема українськомовної стійкості не може бути вирішена тільки викладачем-мовником за певний термін, надто за той, що відводиться на вивчення української мови у ВНЗ. Проте у функції викладачів-мовників закладаються принципово нові завдання — стимулювати студентство до українськомовної стійкості, доносити до молоді проблемні питання, що торкаються функціонування рідної мови, заохочувати до спілкування українською мовою: на заняттях — це має стати обов'язком кожного, у приватному спілкуванні — бажанням кожного.

Література:

1. Кант Й. Антропология с прагматической точки зрения // Соч. — Т. 6. — М., 1966. — С. 471.

2. Кант Й. Трактаты и письма. — М., 1980. — С. 451.

3. Новий тлумачний словник української мови в 4 т. / Укладачі: В. Яременко, О. Сліпушко. — К.: Аконіт, 1998. — Т. 4. — С. 399.

4. Йовайша Л.А. Проблеми профессиональной ориентации школьников — М.: Педагогика, 1983. — 128 с.

5. Кресіна І. Українська національна свідомість і суспільно-політичні процеси. — К.: Вища школа, 1998. — 392 с.

6. Давриченко Н.М. Національна самоідентифікація і соціологізація української молоді: педагогічний аспект. Теоретичні питання освіти та виховання // Збірник наукових праць. Випуск 11. — К.: КДЛУ, 2000. — С. 69.

Loading...

 
 

Цікаве