WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Спостереження над мовою як метод навчання - Реферат

Спостереження над мовою як метод навчання - Реферат

Вивчається, наприклад, подвоєння букв, що позначають приголосні при збігу їх. З початкової школи діти знають: якщо корінь слова закінчується, а суфікс починається таким самим приголосним, то приголосні (на письмі — букви) подвоюються: стіна — стінний, осінь — осінній. Поряд з цими прикладами вчитель дає для розбору і такі слова, як зелений, синій, юний, де подвоєння немає. Чому? Як розв'язати цю проблему? Запитання зацікавлює учнів, ніхто не залишається байдужим до пояснення вчителя. Справді, чому в наведених словах нне подвоюється? (У них немає суфікса. Ці прикметники не утворилися від іменників, а, навпаки, іменники зелень, синь, юнь походять від них).

Візьмемо тему "Дієслова І та ІІ дієвідміни". Учні вже вміють визначати дієвідміну за наголошеним закінченням 3-ї особи множини. Але ось їм пропонують слова хотіти, бачити, і вони замислюються: хотять чи хочуть, бачуть чи бачать? Отже, попередніх знань недостатньо, щоб розв'язати проблему. За допомогою навідних запитань учителя вдається знайти правильний вихід, визначаючи дієвідміни за характерним голосним у закінченнях 2-ї і 3-ї особи однини та 1-ї і 2-ї особи множини: пишемо хочуть, бачать, бо хотіти — дієслово І дієвідміни (голосний — [е]: хочеш, хоче і т. д.), бачити — ІІ дієвідміни (голосний — [и]: бачиш, бачить...).

Замість того, щоб пропонувати учням, які ще не вивчали дієприкметника, порівняти слова червоний, червоніти, почервонілий, учитель дає їм для розбору уривок, у якому йдеться про те, як діти принесли з лісу суниці, разом з мамою стали перебирати їх. Серед ягід попадалися не зовсім спілі.

— Ось ця ягода червона, клади її на тарілку, а цю не треба, вона кисла, — сказала мама.

— Але ж вона трохи почервоніла! — заперечив хтось із дітей.

Трохи почервонілі не треба! Давай червоні. Найкращі! — каже мама.

З а в д а н н я. Із слів, що означають колір, виділіть нову для вас форму. Чим вона відрізняється від відомих вам форм?

Учні повинні: 1. Знайти в тексті слова, що означають колір. 2. Пояснити значення цих слів і граматичні ознаки їх. 3. Серед них, застосовуючи відомі правила, виділити слова, які не підлягають цим правилам. 4. З'ясувати їх значення і граматичні ознаки. 5. Сказати, чим відрізняються нові за значенням і граматичними ознаками слова від уже відомих форм.

Діти встановлюють специфіку дієприкметника, вказуючи на відмінність його значення і граматичних ознак від дієслів і прикметників. Отже, завдяки пошуковій діяльності учні доходять висновку, що таке дієприкметник, яка його роль у мові.

Під час вивчення творення дієприкметників ставимо перед учнями пізнавальне завдання: з'ясувати, яких дієприкметників в українській мові більше — активних чи пасивних. Правильну відповідь допомагає знайти аналіз спеціально дібраного тексту з різними дієприкметниками. Або можна дати текст для перекладу з російської мови, щоб показати, що порівняно з російською в українській мові активні дієприкметники вживаються значно рідше. Це дасть змогу запобігти граматичним помилкам типу "виконуючий вправу", "пишучий пером", "читаючий у класі" за аналогією до російської мови — замість який виконує, пише, читає і т. ін.

Щоб виробити в учнів уміння встановлювати синтаксичні зв'язки у реченні, під час вивчення питання про заміну підрядних означальних речень дієприкметниковим зворотом, можна запропонувати пізнавальне завдання. Серед прикладів, у яких учні без особових труднощів замінюють підрядні означальні речення дієприкметниковими зворотами, пропонуються такі, де заміна неможлива.

Текст вправи

1. Ростуть міста, яких не бачив світ (М. Рильський).

2. Хліба, що їх змив дощ, яскраво зеленіли (О. Гончар).

3. Народ, що вільним став, ніхто не зломить (В. Сосюра). 4. Небо, яке засіяли зорі, чудово заблищало (І. Не-чуй-Левицький). 5. Як радію за ту я людину, що загублену радість знайшла (В. Сосюра). 6. Благославен рільник, що оре цілину в ясній надії (М. Рильський). 7. Каміння, що його вкрив товстий прогнилий шар листя, було м'яке, як подушка (О. Гончар).

Звертаючись до класу, вчитель запитує:

— Як робиться заміна? (Сполучне слово випускається, дієслово замінюється дієприкметником того самого часу і виду, дієприкметник узгоджується в роді, числі і відмінку із словом, до якого відноситься підрядне означальне речення.)

Учитель загадує учням відшукати серед наведених прикладів речення, що підлягають цьому правилу.

— Коли можлива така заміна? (Якщо сполучні слова який, що стоять у називному або знахідному відмінку без прийменника, і якщо від дієслова-присудка може бути утворений дієприкметник.)

— Зробіть потрібну заміну. (Зроблено правильно.)

— Назвіть речення, у яких підрядні означальні речення не можна замінити дієприкметниковим зворотом. (Пункти 3, 5, 6.) Спробуйте зробити подібну заміну. Не виходить. Чому?

Ефективними є завдання на визначення граматико-стилістичної ролі слів і конструкції. Виконання їх пов'язане з "відкриттям" елементів абстрактної за своєю природою граматичної теорії.

Кількість прикладів пізнавальних завдань можна було б збільшити. Проте визнано за доцільне відіслати читачів до посібника Л.В. Скуратівського "Пізнавальні завдання з української мови" (К.: Рад. школа, 1987), у якому містяться численні приклади цих завдань для середніх класів.

З огляду на сказане проблемні та пізнавальні завдання повинні органічно включатися в заняття української мови, в тому числі під час проведення мовних спостережень.

Як показує досвід, самостійний аналіз учнями матеріалу з мови і зроблені в процесі мовного спостереження (під керівництвом учителя) висновки, справді, є дуже ефективним методом свідомого й міцного засвоєння знань, формування вміння застосовувати їх у нестандартних ситуаціях, сприяє розумовому, мовному та мовленнєвому розвиткові учнів.

Наразі перед ученими-методистами та вчителями постає завдання подальшого вдосконалення означеного методу з поступовим упровадженням його в практику масової школи.

Література:

  1. Сухомлинський В.О. Сто порад учителеві // Вибрані твори в 5-ти томах. — К.: Рад. школа, 1976. — Т. 2. — С. 472.

  2. Текучов А.В. Методика русского языка в средней школе. Учебник для студентов. — Изд. 3-е, перераб. — М.: Просвещение, 1980. — С. 73.

  3. Пешковский А.М. Наш язык. Книга для учителя. — М. [1922]. — Ч. І. — С. 6.

  4. Там же. — С. 7.

  5. Булаховский Л.А. Грамматика в новой школе. — Шлях освіти, 1926, №№ 4, 5. — С. 131.

  6. Див.: Рожило Л.П., Шпортенко О.М. Метод спостережень на уроках мови. — Українська мова і література в школі. — 1973. — № 2. — С. 58-64.

  7. Теклюк В.Я. Спостереження над мовою у системі методів навчання української мови в V-VІІ класах // Кан-дидатська дисертація. — К.: Науково-дослідний інститут педагогіки України. — 1991.

  8. Рожило Л.П. Проблемні завдання на уроках мови // Українська мова і література в школі. — 1969. — № 4. — С. 54-58; Денисовець Г.Л. Проблемні завдання на уроках мови // Українська мова і література в школі. — 1970. — № 2. — С. 51-54.

  9. Див. нашу статтю: Проблемні ситуації і пізнавальні завдання на уроках мови // Українська мова і література в школі. — 1974. — № 4. — С. 58—65.

Loading...

 
 

Цікаве