WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Психологічні чинники формування ділового мовлення майбутніх учителів-словесників - Реферат

Психологічні чинники формування ділового мовлення майбутніх учителів-словесників - Реферат

Реферат на тему:

Психологічні чинники формування ділового мовлення майбутніх учителів-словесників

Лінгводидактична підготовка майбутніх учителів української мови і літератури до роботи над формуванням ділового мовлення учнів основної школи має психологічні основи. До них відносяться процеси пізнання — відчуття, мислення, мовлення, увага, уява, пам'ять, а також їх фізіологічні механізми. Врахування цих засад у процесі засвоєння ділового мовлення допомагає виявити труднощі і мотивувати причини появи помилок, з'ясувати особливості засвоєння усного і писемного ділового мовлення, накреслити оптимальні шляхи підготовки майбутніх учителів-словесників до роботи над формуванням ділового мовлення учнів 5-9 класів.

Студентський вік або пізня юність (17-25 років) являє собою особливий період у житті людини, оскільки складає початковий етап у ланцюгу зрілості і кінцевий етап у ланцюгу періодів дитячого розвитку.

Заслуга постановки проблеми студентського віку як особливої соціальної та вікової категорії належить психологічній школі Б.Г. Ананьєва. У дослідженнях Л. Виготського, І. Зимньої, Г. Костюка, Н. Кузьміної, А. Реана, В. Сластеніна, В. Якуніна та інших накопичено великий емпіричний матеріал спостережень, подається результати експериментів і теоретичних узагальнень із цієї проблеми.

Студентство — це особлива соціальна категорія, специфічна спільність людей, організаційно об'єднаних інститутом вищої освіти. Студентство включає людей, які цілеспрямовано, систематично оволодівають знаннями і професійними вміннями. Як соціальна група, воно характеризується визначеністю у майбутній професії, сформованістю стійкого ставлення до обраного фаху. Рівень уявлень студента про професію безпосередньо співвідноситься з рівнем ставлення до навчання, і чим більше студент знає про професію, тим позитивнішим є його ставлення до навчання.

У соціально-психологічному аспекті студентство порівняно з іншими групами населення відрізняється найбільш високим рівнем пізнавальної мотивації. Студентство — спільність, яка характеризується найвищою соціальною активністю і досить гармонійним поєднанням інтелектуальної і соціальної зрілості. У руслі особистісно-діяльнісного підходу студент розглядається як активний суб'єкт педагогічної взаємодії, що самостійно організовує свою діяльність. Йому притаманна специфічна спрямованість пізнавальної і комунікативної активності на розв'язання конкретних професійно-зорієнтованих завдань.

Вирішальне значення в юності, на думку Б. Ананьєва, Л. Виготського, І. Зимньої, Г. Костюка, має перехід від залежності (економічної, правової, моральної) до незалежності від батьків, відхід від батьківського дому і до утворення власної сім'ї.

Порівняно з іншими віковими групами у юнацькому віці характерна найвища швидкість оперативної пам'яті і переключення уяви, вирішення вербально-логічних завдань і т. д. Таким чином, студентський вік характеризується досягненням найвищих, "пікових" результатів, що базуються на всіх попередніх процесах біологічного, психологічного, соціального розвитку. Якщо підійти до студента як до людини певного віку, то для нього будуть характерними найменші величини латентного періоду реакцій на прості, комбіновані та словесні сигнали, оптимум абсолютної та різноманітної чутливості аналізаторів, найбільша пластичність в утворенні складних психомоторних та інших навичок. Це період рекордів, початок художніх, технічних та наукових досягнень .

У студентському віці завершується оволодіння загальною будовою навчальної діяльності, способами переходу від одного виду діяльності до іншого (від орієнтованих навчальних дій до контрольно-оцінювальних), що є важливою основою самоорганізації навчальної діяльності.

Навчальні дії поєднуються в прийоми, методи, у великі блоки діяльності. Окремі дії переходять у розумовий план, що дозволяє швидше здійснювати навчальну діяльність.

У навчальній практиці студентство тісно переплітає події теперішнього, минулого та майбутнього, прагне будувати майбутнє, орієнтуючись на минулий досвід, роблячи розумні висновки. Теперішнє теж зіставляється з минулим і виправляються помилки.

Самопізнання у студентів в основному займають ділові характеристики і у першу чергу ті, які пов'язані зі здібностями, виявляються в особистому та діловому спілкуванні з людьми і викликають з їхнього боку певні реакції. Самооцінна проблема звучить так: "Який я є насправді і чому люди ставляться до мене саме так?".

В юнацькому віці істотно вдосконалюються вміння знаходити і порівнювати декілька способів розв'язання навчального матеріалу, що підносить навчальну діяльність на більш продуктивний рівень.

Відбуваються зміни і в мотивах навчання. Основними мотивами засвоєння ділового мовлення, пов'язаного з усвідомленням його основних проблем, є прагнення підготуватися до майбутньої діяльності та пізнання світу, інтерес до знань. Але поряд із цими основними виступають й інші другорядні мотиви, починаючи із прагнення випробувати свої сили і можливості: оскільки організація занять включає публічну перевірку знань в аудиторії, випробування — екзамени; засвоєння ділового мовлення також може виступити для студента і як особиста проблема. Крім того, досліджуваний процес засвоєння ділового мовлення в основному за своєю мотивацією зводиться до виконання своїх обов'язків перед викладачем та одногрупниками (однокурсниками), перед ВЗО, в якому навчається студент, перед державою, яка ставить вимогу в підготовці висококваліфікованих спеціалістів, і, нарешті, перед самим собою, як власне самовдосконалення.

І. Зимня на даному етапі виділяє два типи мотивів: мотив досягнення мети і пізнавальний мотив. Останній складає основу навчально-пізнавальної діяльності людини, відповідаючи самій природі мисленнєвої діяльності юнацького віку. Поряд із цим істотно посилюється мотив пошуку нових ділових контактів і співпраці з іншими людьми (одногрупниками, однокурсниками, викладачами). Студенти вчаться ставити гнучкі цілі, пов'язані з етапом соціального і професійного самовизначення, що наступив .

У зв'язку з цим відбуваються істотні зміни в мисленні студента.

Характеризуючи процес мислення, ми використали дослідження А. Цвєткової та визначали такі його фази:

Початкова фаза. Усвідомлення проблемної ситуації, тобто бачення проблеми там, де вона є (з якою метою ми звертаємося до ділового мовлення; навіщо навчити учнів писати різного роду ділові папери, для чого потрібно засвоювати правила красномовства тощо). Виникнення питань — це ознака роботи думки, що народжується. Тобто, мислення починається з проблеми чи питання, з подиву чи непорозуміння, з протиріччя. Цією проблемною ситуацією визначається "втягнення" особистості у мислительний процес, який завжди спрямований на розв'язання якогось завдання .

Народження гіпотези. Вирішення завдань, вперше виникаючи у розумі, зазвичай спочатку намічається в результаті обліку та зіставлення ряду умов, які є вихідними. Виникає питання: чи немає розбіжностей між рішеннями, які плануються, з іншими умовами? Коли перед думкою постає це питання, яке відтворює вихідну проблему на новому ґрунті, вирішення, що намітилось, усвідомлюється як гіпотеза. Тобто, від осмислення проблеми думка переходить до її розв'язання і потім до виникнення гіпотези. (Я зможу поспілкуватися з друзями, які живуть у Києві, якщо напишу листа і правильно заадресую конверт; якщо я грамотно зумію написати оголошення, вказавши, де і коли відбудеться захід, то повідомлю однокурсників про Різдвяний вечір; якщо я засвою курс "Українське ділове мовлення", то зможу навчити школярів оволодіти діловим мовленням в усній та письмовій формах).

Перевірка гіпотези. Усвідомлення рішення, що намітилося, потребує його перевірки та контролю (спробую написати листа, підготувати оголошення) і т. д. У процесі перевірки гіпотези у мислительний процес включаються наочні образи: а) у вигляді образних уявлень про речі та їх властивості; б) у вигляді схем, таблиць; в) у вигляді слів, якими оперується понятійне мислення, оскільки воно завжди є мисленням словесним.

Проте слід наголосити, що наочні образи не вичерпують наочно-чуттєвих компонентів мислення. Основне значення для мислення в поняттях має мовлення, слово. Звідси народжується судження.

Формування суджень. Після контролю мислительний процес переходить до останньої фази, що є одним з актів мислення. Судження пов'язане з роздумом, що закінчується висновком (умовиводом). Роздум включає ряд операцій, підпорядкованих єдиній меті. У даному випадку — удосконалити власне ділове мовлення і підготуватися до опрацювання певної проблеми з учнями основної школи. Вирішення завдань є природнім завершенням мислительного процесу. Будь-яке закінчення їх, поки мета не є досягнутою, буде сприйматися суб'єктом як поразка чи невдача. Весь процес мислення у цілому являє собою свідому регульовану операцію.

Як зазначають Б. Ананьєв, Д. Дубравська, І. Зимня, Г. Костюк та інші, для студентського віку характерне абстрактне й теоретичне мислення. Абстрактне мислення існує у вигляді абстрактних понять і суджень. Пройшовши відповідний шлях міркувань і умовисновків ще в школі, студенти вільніше оперують процесами індукції та дедукції, цілеспрямовано розгортають складну систему суджень, свідоміше аналізують основи своїх умовисновків. Цей вид мислення супроводжується мовленням, тому ще називається словесно-логічним. Теоретичне мислення — це вирішення проблеми на основі наявних знань у вигляді понять, суджень, логічних висновків, що відбувається за допомогою внутрішнього мовлення, подумки.

Поряд із мисленням удосконалюється мовлення студентів-філологів.

Уперше звернувся до наукового дослідження мовленнєвої діяльності людини на психічній основі В. фон Гумбольдт. Він розмежовував поняття мова і мовлення: мова — це творче знаряддя; творчий орган вираження мислення, формування думки. На мислетворчій функції мови наголошував і О. Потебня: "Мова є засобом не виражати готову думку, а створювати її... вона не відображає світогляд, який уже склався, а діяльність, що його складає".

Теорію мовленнєвої діяльності розробляли такі вчені: Л. Виготський, І. Гальперін, О. Гойхман, М. Жинкін, І. Зимня, О. Леонтьєв, А. Лурія, А. Маркова, І. Синиця, О. Шахнарович та інші. Ця теорія передбачає обов'язкове врахування ситуації, контексту, у яких реалізовано певну мовленнєву дію, а також її мотивацію. Безпосереднім завданням мовленнєвої діяльності є створення тексту, дискурсу .

У розробці лінгводидактичної підготовки студентів до формування ділового мовлення учнів основної школи ми спираємось на здобутки психолінгвістики, яка досліджує не тільки процеси породження, сприйняття висловлювань, а й психічні механізми відношень між витоками повідомлень (кодуванням) і його осмисленням (декодуванням).

Процес породження ділового мовлення — вид мовленнєвої діяльності, що складається з системи дій, які, в свою чергу, представлені певними операціями. Так, перш ніж висловити фразу свого виступу, промови тощо у студента-словесника виникає мотив до цієї дії, потім іде програмування, лексичне і синтаксичне його конструювання, внутрішнє проговорювання і лише потім звуко-мовленнєве вираження.


 
 

Цікаве

Загрузка...