WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Психологічні чинники засвоєння виражальних засобів мови учнями середнього шкільного віку - Реферат

Психологічні чинники засвоєння виражальних засобів мови учнями середнього шкільного віку - Реферат

Однак для успішного формування мовленнєвої компетенції школярів особливо необхідно активізувати психологічні механізми породження мовлення, у процесі якого й формуватимуться вміння відбору виражальних засобів мови для висловлення певної думки.

Проаналізувавши моделі породження мовлення, створені Л. Виготським, Т. Ахутіною, А. Лурія, С. Кацнельсоном, можна виділити такі етапи породження висловлювання: 1 — мотив; 2 — думка (мовленнєва інтенція); 3 — внутрішнє слово (внутрішнє програмування, семантичний запис); 4 — лексичне розгортання, граматичне конструювання, смислова структура, глибинні синтаксичні структури; 5 — поверхневі синтаксичні структури; 6 — зовнішнє мовлення [10; 42].

Зовнішнє мовлення (говоріння) — внутрішньо мотивований, суворо організований, активний процес. Предметом говоріння є думка (як відображення в свідомості людини зв'язків і відношень явищ реального світу). Цей ідеальний предмет зумовлює специфічний характер говоріння та його мету, а саме — вираження думки [5; 73]. Якщо предметом говоріння як виду мовленнєвої діяльності є думка, то засобом існування, формування та вираження цієї думки є мова й мовна система, у складі якої й виражальні засоби. Мовлення — це спосіб формування та формулювання думки за допомогою виражальних засобів мови в самому процесі мовленнєвої діяльності, безпосередньо — говоріння.

Не менш важливим елементом психологічного змісту говоріння є продукт — мовленнєве висловлювання (текст), мовленнєве повідомлення [5; 75]. Саме в продукті реалізується й об'єктивна мета, предмет, спосіб та виражальні засоби цього виду мовленнєвої діяльності.

Одиницею діяльності говоріння є мовленнєва дія, яка входить до структури говоріння. Якщо продуктом говоріння є ціле висловлювання (текст) з системою органічно поєднаних і підпорядкованих темі повідомлення виражальних засобів мови, то мовленнєвими діями, що створюють цей процес, є фрази як відносно закінчені комунікативні смислові утворення. Якщо діяльність говоріння втілюється в цілому тематичному висловлюванні, то кожна реалізуюча його фраза — це комунікативна, смислова мовленнєва одиниця. Фраза виражає судження [3; 76]. І тому говоріння може бути також представлено певною ієрархією одиниць, серед яких за ступенем узагальнення відображених у ній зв'язків предметної дійсності можуть бути виділені такі рівні: логіко-синтаксичні структури; лексичні "функції" (або семантичні зв'язки слів); граматичні структури (або моделі); лексичні одиниці — значущі слова. Саме ці рівні й зумовили поділ виражальних засобів мови на синтаксичні, лексичні, лексико-семантичні, морфологічні, фонетичні.

Найскладніше поєднання всіх видів виражальних засобів властиве писемному мовленню — самостійній цілісній цілеспрямованій мовленнєвій структурі, що забезпечує спілкування за допомогою тексту. Під текстом розуміємо письмове "висловлювання, яке складається з кількох речень, має певну змістову і структурну форму" [9; 18].

Психологічні дослідження текстотворення (М. Бахтін, М. Жинкін, О. Леонтьєв, Т. Зимня, Т. Ушакова) містять розробку характеристик тих чи інших психічних власти-востей людини на основі її текстової продукції. Лінгвістичний підхід (І. Гальперін, Б. Головін, В. Мельни-чайко) зорієнтований на виявлення характеристик, що належать до внутрішньотекстових, оскільки вони описують способи внутрішньої організації структури тексту. Означені характеристики стосуються передусім так званих надфразних єдностей, що включають послідовність речень, а також загальновизнаних ознак (цілісність, зв'язність, структурна організація, завершеність) і виражальних засобів мови (фонетичні, лексичні, морфологічні, стилістичні тощо).

Для успішного акту того чи іншого виду мовленнєвої діяльності учень повинен володіти певними знаннями: для сприйняття мовлення (слухання, читання) необхідними є знання, що допомагають пізнавати мовні форми та співвідносити їх з позамовною діяльністю; для породження мовлення (говоріння, письмо) необхідно володіти тими знаннями, які допомагають відбирати потрібні одиниці мови і використовувати їх з урахуванням змісту мовлення, ситуації спілкування. Це означає, що під час сприйняття мовлення учні повинні розпізнавати виражальні засоби мови, а під час його породження — раціонально ними користуватися для побудови висловлювання (тексту).

Мовні знання взагалі формуються паралельно й у взаємному зв'язку з уміннями й навичками користуватися виражальними засобами під час мовленнєвої діяльності. Мовленнєві вміння у всіх видах діяльності мовлення пов'язані з емоціями, уявленнями, мисленням. У рецептивному мовленні, коли пізнаються форми мови та їх значення, потрібно співвідносити ці форми з позамовною дійсністю, глибоко вникати у підтекст мовлення. А під час породження мовлення треба орієнтуватися в позамовній дійсності, в умовах спілкування і вміло добирати засоби мови (в тому числі й виражальні) для побудови мовлення кожного разу по-новому, тобто відчувати, уявляти, мислити.

Отже, формування мовленнєвих умінь і навичок школярів під час опрацювання виражальних засобів мови — складний багаторівневий процес, що охоплює різні рівні психічного відображення фактів, явищ, предметів навколишньої дійсності (сенсорно-перцептивний, уявлень, мовленнєво-мисленнєвий) і характеризується розвитком комплексу психічних процесів (увага, пам'ять, уява), мовленнєво-мисленнєвих операцій (порівняння, аналіз, синтез, узагальнення) і механізмів (сприйняття, запам'ятовування, породження мовлення). Успішним цей процес буде лише за умови розвитку виразного та образного мовлення учнів, оскільки ці динамічні індивідуальні процеси передбачають свідоме користування виражальними засобами мови для передачі думки та відбивають рівень сформованості мовленнєвих умінь і навичок, що виявляється в мовленнєвій діяльності особистості і є одним із чинників загальної культури людини.

Процес засвоєння виражальних засобів мови своєю чергою тісно пов'язаний із формуванням мовленнєвої компетенції, яка характеризується свідомим ставленням до мови, глибоким знанням її, розвиненим мовленням, а отже, і мисленням, інтелектом, емоційною сферою, емоційно-естетичним сприйняттям мови й мовлення, що передбачає чутливість до слова, здатність відчувати й розуміти всі відтінки його значення, відчувати красу рідної мови, її багатство, виразність, образність.

Література:

1. Божович Л.И. Избранные психологические труды / Под ред. Д.И. Фельдштейна. — М., 1995. — 53 с.

2. Выготский Л.С. Педагогическая психология. — М.: Работник просвещения, 1926. — 287 с.

3. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. — М.: Наука, 1981. — 139 с.

4. Жинкин Н.И. Речь как проводник информации. — М.: Наука, 1982. — 159 с.

5. Зимняя И.А. Лингвопсихология речевой деятельности. — Москва — Воронеж, 2001. — 430 с.

6. Кочкина З.А. Аудирование: что это такое? // Ин. яз. в высшей школе. — 1964. — № 5. — С.14-18.

7. Ломов Б.Ф. Вопросы общей, педагогической и инженерной психологии. — М.: Педагогика, 1991. — 296 с.

8. Методика навчання рідної мови в середніх навчальних закладах. Підручник для студентів вищих закладів освіти / За ред. Пентилюк М.І. — К.: Ленвіт, 2000. — 262 с.

9. Психологія / за ред. Г.С. Костюка. — К.: Радянська школа, 1968. — 568 с.

10. Человеческий фактор в языке: Язык и порождение речи. — М.: Наука, 1991. — 240 с.

Loading...

 
 

Цікаве