WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Психологічні чинники засвоєння виражальних засобів мови учнями середнього шкільного віку - Реферат

Психологічні чинники засвоєння виражальних засобів мови учнями середнього шкільного віку - Реферат

Емоції завжди сигналізують нам про те, як задовольняються наші потреби та інтереси, а емоційні реакції, за словами Л. Виготського, "істотно впливають на всі форми нашої поведінки, на всі моменти навчально-виховного процесу" [2; 113]. Важливу роль у вираженні емоцій відіграють виражальні засоби мови, за допомогою яких досягається не тільки виразність висловлювання чи емоційність спілкування, а й може послаблюватися чи посилюватись ефективність мовлення (наприклад, за допомогою допоміжних виражальних засобів — міміки, жестів тощо).

Звідси виникає потреба у формуванні мовлення на новому, складнішому психічному рівні — мовленнєво-мисленнєвому. На цьому рівні учні будують образи виражальними засобами мови свідомо й цілеспрямовано.

Мовленнєва діяльність супроводжується певними мисленнєвими діями, що є основним видом розумових дій. Сучасні вчені розрізняють три типи мислення: чуттєво-образне, технічне та поняттєве. Тільки поняттєвий тип мислення протікає в мовних формах, воно розвивається одночасно з процесом оволодіння рідною мовою. Тому дитина, оволодіваючи мовленням, спочатку не спирається на мислення, тобто опановує мовлення інтуїтивно, імітативно. Вивчення мови в школі дозволяє спиратися на мислення. Ось чому методика вважає доцільним навчати дітей мови й розвивати мовлення на основі усвідомлення операцій з мовним матеріалом і з опорою на розумові операції.

Мисленнєва діяльність особистості здійснюється через психічні процеси, стани на уроках, з якими й пов'язані принципи індивідуального підходу до формування мовленнєвої компетенції. Під час навчання мови взагалі й формування мовленнєвої компетенції виражальними засобами зокрема важливу роль відіграють такі психічні процеси, як увага, сприйняття, породження мовлення.

Увага як форма психічної діяльності людини виявляється в її спрямованості й зосередженості на певних об'єктах при одночасному абстрагуванні від інших і є необхідною умовою ефективної діяльності людини, запорукою успішного пізнання. Вона характеризується надзвичайною рухливістю.

Спостереження свідчать, що в школярів 12-14 років спостерігається зростання в учнів обсягу уваги, її концентрації та стійкості. Виявляється увага не сама собою, а в зв'язку з іншими психічними процесами, "психофізичними діями організму людини, які спрямовуються на сприймання і розуміння мовлення або породження його в усній чи писемній формі" [5; 38]. Сукупність таких психофізичних дій людини становить її мовленнєву діяльність.

Слід пам'ятати, що ми навчаємо школяра не якоїсь розпливчасто-неоднорідної мовленнєвої діяльності як мовного явища, а формуємо його власну мовленнєву діяльність. Для цього йому необхідно оволодіти засобами та способами реалізації кожного з її видів та загальними й особистісними механізмами. Такими видами мовленнєвої діяльності є сприймання та породження мовлення.

Сприймання (рецептивне мовлення) — мовленнєва діяльність, характерна для того, хто слухає або читає, тобто сприймає й усвідомлює звукове мовлення (слухання) або сприймає та усвідомлює графічний текст (читання). Г. Костюк стверджує, що емоційне сприймання тексту включається в процеси слухання і читання як найважливіші його складові — без нього неможливе його розуміння і навіть подальше відтворення [9; 144]. Оскільки без емоційного сприймання мовлення неможливим є його подальше відтворення, то слід ураховувати, що сприймання характеризується індивідуальною своєрідністю, яка виявляється в різній його точності, емоційності образу та слова.

Аудіювання як вид мовленнєвої діяльності характеризується кількома фазами. Перша фаза — спонукально-мотиваційна — значно залежить від діяльності іншого учасника спілкування (у нашому випадку — вчителя), від його вміння донести мовленнєве повідомлення за допомогою раціонально дібраних виражальних засобів мови. Однак пасивного сприймання мовлення (хоча воно є взірцевим для школярів у плані послуговування виражальними засобами) недостатньо для повноцінного його відтворення. Тому друга — аналітико-синтетична — фаза діяльності передбачає обробку мовленнєвого повідомлення, що надходить, тобто результатом слухання є осмислення: розуміння або нерозуміння — це внутрішній результат; зовнішній передбачає відповідні висловлювання слухача й вираження свого ставлення на основі розуміння почутого. Необхідність розуміння слухачем мовленнєвого повідомлення з метою вираження власної думки припускає продуктивне осмислення мовленнєвого повідомлення, зіставлення всього його викладу. Це потребує миттєвої аналітико-синтетичної обробки всього матеріалу та утримання його результатів в оперативній пам'яті слухача. Необхідність виразити свою думку означає підключення до процесу слухання підготовчих фаз процесу говоріння і, безпосередньо, розуміння того, що і як говорити. Цей момент фіксує начебто "паралельність" слухання та початкових фаз, власного говоріння, які здійснюються у внутрішньому плані.

Вищий рівень розуміння характеризується розумінням слухачем не тільки того, про що, що і як сказано мовцем, а передусім умінням виявити основний зміст висловлювання, його основну думку, незалежно від того, сформована вона мовцем або подана в підтексті. Тому часто поряд із терміном "слухання" активно використовують термін "розуміння". Слухання й розуміння, за аналогією до зарубіжної методики, називають "аудіюванням". На думку З. Кочкіної [6; 14], цей термін є більш точним і ширшим, ніж "слухання", оскільки слухання передбачає тільки акустичне сприймання звукового потоку, а аудіювання включає в себе процеси сприймання та розуміння усного мовлення з наступним його відтворенням чи використанням сприйнятої інформації у власних висловлюваннях. Засобом передачі такої інформації (сприйнятої, а потім відтвореної) і є виражальні засоби рідної мови, причому під час слухання висловлювання вчителя відбувається мимовільне засвоєння учнями прийомів (або їх частини — від ситуації спілкування) послуговування ними, а розуміння передбачає їх свідоме (із наперед визначеною метою) сприйняття й подальше відтворення думки за зразком. А від емоційності й виразності сприйнятого мовлення залежить уміння мовця (у нашому випадку — учня) користуватися виражальними засобами мови для його породження (продуктивного мовлення), мовленнєвої діяльності того, хто говорить або пише, тобто для того, хто передає свої думки вголос (говоріння) або за допомогою графічних знаків мови (письмо).

Читання також відіграє неабияку роль у процесі засвоєння виражальних засобів мови: уміння швидко й свідомо читати є однією з найнеобхідніших умов формування мовленнєвої компетенції школярів. Окрім того, під час читання відбувається поповнення словникового запасу школярів, ознайомлення з виражальними засобами рідної мови (лексичними, морфологічними, стилістичними, фонетичними) безпосередньо у художніх текстах, що виконують роль взірцевих.

Отже, без вироблення навичок аудіювання та читання (види рецептивного мовлення) не відбувається подальшого відтворення мовлення, а без акценту на вживанні виражальних засобів мови в тексті неможливим є раціональне використання цих засобів у побудові висловлювання, а це, відповідно, призводить до низького рівня мовленнєвої компетенції школярів.

Loading...

 
 

Цікаве