WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Психологічні чинники засвоєння виражальних засобів мови учнями середнього шкільного віку - Реферат

Психологічні чинники засвоєння виражальних засобів мови учнями середнього шкільного віку - Реферат

Реферат на тему:

Психологічні чинники засвоєння виражальних засобів мови учнями середнього шкільного віку

Вироблення мовленнєвих умінь і навичок, як і будь-який мовленнєвий процес, супроводжується цілим комплексом психічних процесів і дій. Під час навчання мови необхідно враховувати психологічні особливості та механізми мовлення, особливості формування творчого мислення школярів. Навчання мови можливе лише на основі розвитку образного мислення учнів, їхньої уваги, пам'яті, уміння бачити факти, порівнювати їх, синтезувати, узагальнювати, конкретизувати й абстрагувати — тобто на основі психічного відображення дійсності.

Визначення й розкриття психічних процесів і дій під саме час засвоєння виражальних засобів учнями середнього шкільного віку є метою нашої статті, оскільки формування творчого мислення та розвиток мовлення школярів передбачає обов'язкове засвоєння виражальних засобів мови.

Це в свою чергу зумовлює завдання нашого дослідження – визначити виражальні засоби, виразне й образне мовлення як психологічні категорії та висвітлити з цієї позиції формування мовленнєвої компетенції школярів.

Психолінгвісти (П. Гальперін, Л. Григоровська, О. Леонтьєв, О. Лурія, В. Москалець, А. Петровський, О. Потебня, С. Рубінштейн та ін.) розглядають мовлення саме через процеси психічного відображення, звідси й випливає необхідність з'ясування психологічної сутності цих процесів.

Б. Ломов визначає три основні рівні психічного відображення: сенсорно-перцептивний (відчуття, сприймання), рівень уявлень (образна пам'ять, уява) і мовленнєво-мисленнєвий (поняття, мовні знаки) [7; 65-72]. Ці ж рівні вважаємо за доцільне використовувати у формуванні мовленнєвої компетенції школярів за допомогою виражальних засобів мови, основним компонентом якого є розвиток виразного та образного мовлення. За цими рівнями й розглянемо психологічні чинники засвоєння виражальних засобів мови школярами.

На першому, сенсорно-перцептивному рівні, формується образне мовлення. Образи виникають унаслідок безпосереднього впливу предметів і явищ на органи чуття. Цей рівень розвитку мовлення проходять діти дошкільного віку та молодші школярі, тому й не виникає потреби в його аналізі. Однак його необхідно враховувати, оскільки він слугує підґрунтям для мисленнєво-мовленнєвих процесів наступних рівнів.

Другим є рівень уявлень, що властивий учням 5-7 класів, він охоплює образну пам'ять, уяву, послідовні ейдентичні образи тощо, характеризується схематизацією образу. Видозмінюється і структура самого образу: одні його ознаки ніби підкреслюються, а інші – репродукуються.

Ураховуючи, що категорії виразності та образності мовлення мають різну психологічну основу (основа виразності — емоції, образності — уява), то й вважаємо за необхідне звернути особливу увагу на розвиток у школярів саме цих психічних процесів.

Доцільно розпочати аналіз психічних процесів із мотивації та цілеспрямованості навчання мови, оскільки вони відіграють основну роль у структурі діяльності взагалі й мовленнєвої зокрема.

Інтерес є основним пізнавальним мотивом. Він позитивно впливає на всі психічні процеси й функції: сприймання, увагу, мислення, пам'ять, волю, тобто є "сплавом", що утворює особливий тонус діяльності, особливий стан особистості.

Визначаючи інтерес як головний чинник, психологи (О. Леонтьєв, Г. Костюк, Н. Менчинська, А. Маркова) вважають, що завдання педагога полягає в такій організації навчання, яка б збудила всі внутрішні сили, необхідні для подолання труднощів. Треба ще в початкових класах зацікавити учнів, спрямувати їх діяльність, а в 5-7 класах продовжувати розвивати їхній інтерес, викликати бажання розмовляти правильно, виразно, добирати для цього відповідні засоби. Школярі повинні зрозуміти: щоб бути цікавим співрозмовником, потрібно працювати над своїм мовленням, постійно його збагачувати й удосконалювати.

Пізнавальний інтерес є показником загального розвитку школярів. Інтерес — це мотив, який діє відповідно до значущості та емоційної привабливості предмета. У психології розрізняють декілька стадій інтересу: цікавість, допитливість, пізнавальний і теоретичний інтерес. Цікавість — елементарна стадія орієнтування, пов'язана з новизною предмета. Так, в учнів 5-го класу відзначено високий рівень зацікавленості новими мовними явищами, вони намагаються знаходити нові мовні засоби у власних висловлюваннях, відшукують їх у текстах. Слід зазначити, що цікавість — це ситуативний інтерес, що швидко виникає і зникає. Тому перейдемо до наступного етапу: допитливість. Вона виражається у здивуванні, бажанні дізнатися нове, в інтелектуальному почутті радості пізнання, в пошуку. Ця стадія інтересу характеризується тим, що в школярів виникають не лише проблемні питання або пізнавальні ситуації, а й бажання самостійно їх вирішувати.

Важливим психологічним процесом є мотив (причина або сукупність причин, що спонукають людину до спілкування з певною людиною в певній ситуації). Потреба, що виникла, активізує свідомість мовця і служить її стартовим механізмом, поштовхом мовленнєво-породжувального процесу. Згідно з теорією Л. Божовича, мотив — це те, заради чого здійснюється діяльність, "в якості мотиву можуть виступати предмети зовнішнього світу, уявлення, ідеї, почуття та переживання. Отже, все те, у чому "знайшла своє втілення потреба" [1; 53]. Досліджуючи цю проблему, Г. Костюк зазначав: "Характерною рисою всякої свідомої діяльності людини є її спрямованість на досягнення певних цілей. Цілі діяльності людини пов'язані з її мотивами. Мета діяльності — це те, на що вона спрямована і що повинно складати її прямий результат" [9; 423].

Інтерес до навчання пов'язаний зі складними мотиваційними процесами, що супроводжуються здатністю до мовленнєвої діяльності школярів на основі уяви, яка сприяє кращому засвоєнню виражальних засобів і формуванню вмінь свідомо ними користуватися під час спілкування.

Розвиток уяви своєю чергою впливає на формування уявлень (зорових, слухових, мовних). Зорові уявлення відіграють важливу роль у засвоєнні учнями мовленнєвих знань. Зокрема читання, письмо, навички орфографії потребують передусім утворення в них зорових уявлень. Слухові ж уявлення, як стверджує Г. Костюк, відображають звукові властивості предметів і явищ об'єктивної діяльності, серед них важливе місце посідають мовні та музичні уявлення [9; 204]. Мовні уявлення відображають фонетичну сторону мови, тобто звуковий склад слів, а також тембр голосу й інтонацію розмови. Вони мають важливе значення для засвоєння рідної мови та навчання учнів виразного читання, що є складовою формування мовленнєвої компетенції у процесі засвоєння виражальних засобів української мови.

Також важливу роль у формуванні мовленнєвої компетенції відіграє і робота пам'яті — здатність людини утримувати в голові (у нейронних клітинах мозку) інформацію про світ і про себе самого, "записати" її в нервових закінченнях клітин, зберегти дещо з досвіду. Більше того: пам'ять виступає не тільки як сховище досвіду та знань, а й здатність людини оперувати ними, відтворювати їх за бажанням [10; 88].

Пам'ять школярів 5-7 класів характеризується наявністю суперечності: з одного боку, вони свідоміше використовують прийоми запам'ятовування, а з іншого — у них уповільнюється утворення нових зв'язків. Знижується здатність механічно запам'ятовувати й відтворювати матеріал. Але в той же час спостерігається ріст довільного запам'ятовування. Мимовільно записується в пам'яті яскраве, барвисте, те, що має зв'язок з емоціями.

Емоції стимулюють процеси запам'ятовування, оскільки є специфічною формою взаємодії людини з довколишнім світом, спрямованою на пізнання цього світу та свого місця в ньому через саму себе у формі переживань. Вони впливають на пам'ять, можуть міцно закріпити слід у пам'яті, захищаючи його від деформації та зникнення. На думку Г. Костюка, пережиті людиною та збережені в її пам'яті негативні почуття виступають як сигнали, що стримують її від дій щодо тих об'єктів, які викликали в минулому переживання. Відтворені позитивні почуття, навпаки, спонукають людину до діяльності [9; 180]. Звідси випливає увага до позитивних емоцій у формуванні мовленнєвої компетенції школярів: частіше й на довше учні запам'ятовуватимуть те, що схвилювало чи захопило їх, збудило їхню увагу, активізувало пам'ять, мислення й мовлення, і навпаки — охоплені гнівом або негативними емоціями, учні навряд чи спроможні хоча б концентрувати думку.

Loading...

 
 

Цікаве