WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Про систему персонажів повісті В. Шевчука «Горбунка Зоя» (спроба пообразного аналізу) - Реферат

Про систему персонажів повісті В. Шевчука «Горбунка Зоя» (спроба пообразного аналізу) - Реферат

Реферат на тему:

Про систему персонажів повісті В. Шевчука "Горбунка Зоя" (спроба пообразного аналізу)

Українська література — один із найголовніших предметів у сучасній школі. У загальному річищі гуманізації національної освіти вона може виконувати інтегруючу роль, тому що відтворює духовний світ української людини, сприяє активному становленню особистості.

На відміну від інших шкільних предметів, література не лише навчає, а й більшою чи меншою мірою виховує, формує естетичний смак, визначає певний ідеал, збагачує художнім досвідом тощо.

На жаль, останнім часом потяг молоді до української книги різко слабне. Одна з основних причин цього — тенденційний добір творів для текстуального вивчення, естетична звуженість проблематики, жанру, персоналій, навіть літературних періодів розмаїтого світу літератури. Так, з вини укладачів програм із поля зору нинішнього школяра випадає масив літературних творів, йому близьких і психологізмом, і запитами, і тематикою, і типажем. Мається на увазі сучасний літературний процес. З огляду на це автори нової програми з літератури особливий наголос кладуть на літературу сьогодення.

Поміж авторів-сучасників чільне місце у програмі посіла творчість лауреата Державної премії ім. Т.Г. Шевченка та премії фундації Антоновичів Валерія Шевчука — то не випадково. Адже його творчість — багатогранна, глибоко вкорінена в національну культурну традицію і водночас відкрита до здобутків європейського модернізму. Красномовним підтвердженням сказаного є повість "Горбунка Зоя".

Чим може приваблювати старшокласника цей твір? Насамперед осмисленням проблем теперішньої молоді, ствердженням ідеї необхідності пошуку людиною істини на шляхах власного самовдосконалення, пошуку нею щастя як сенсу життя. Крім того, творчість захоплює і витонченим гумором, і мудрою іронією, ваговитістю художнього слова у відтворенні юначої фантазії і прози звичайного людського життя.

Молоде товариство та його головний інтерес — сюжетний стрижень твору

У центрі психологічної лабораторії повісті — світ мешканців околиці Житомира, точніше — звичайної вуличної компанії. Це Олег, Юрко, Геннадій і, звичайно, оповідач. Що їх всіх об'єднує? "Мали головний інтерес: дівчат, тобто відчували особливу спраглість до того племені і дурманилися через те, як березневі коти". Проте колишніх однокласників, таких різних за інтересами й уподобаннями, "з'єднувала в компанію не спільність інтересів, а спільність вікова, тобто насущна потреба в молодому товаристві". Сам оповідач про це зізнається так: "В нас прийнято оповідати один одному любасні історії, саме такі розмови нас найбільше і єднали". Чим же займалося молоде товариство? "Сходин, ігор у шахи і карти, балачок було замало, щоб підтримувати нашу компанію, були ми народ різноликий, тож часом влаштовували гулянки. Кожен мріяв про свою принцесу. Кидалися в найдурніші любовні пригоди. Всі вони виявлялися скороминущими і згоряли, як солома, а ми в них". Між тим, кожен із хлопців глибоко індивідуалізований, неповторний, із своїми психологічними якостями, світоглядними переконаннями.

Образи-суб'єкти повісті Оповідач. "Інтелігентного походження". Особа трохи романтична. Студент педагогічного інституту, шукав дівчину "із душею". Мав "сяку-таку" національну свідомість, цікавився українською літературою. Його вабили сильні особистості. Був неоголошеним лідером у компанії. Не бачив сенсу ні в чому: ні в навчанні, ні в майбутній роботі, ні в читанні книжок, ні в політиці, ні в самому акті екзистенції, тобто існування. Вважав, що в світі панує не Бог, а Смерть. Мав сковородинівський принцип: коли не можеш нести добра, то принаймні не нести зла. Мав щось од слідчого — любив розгадувати таємниці. Міг покористатися особою протилежної статі без моральних затрат та неприємних наслідків. Прихильник "лінивого кохання". Кидавсь у свої пригоди через страх перед нудьгою".

(Про себе і про інших членів гурту оповідає він — оповідач). Найближчий його товариш — Юрко.

Юрко. "Робочий клас, але хлопець розвинений, інтелігентний. Мав сяку-таку національну свідомість, цікавився українською літературою, що потім йому вилізло боком. Пари собі для "лінивого кохання" не мав, та й до "гарячого" також. Найскромніший у товаристві і єдиний досі незайманець. Найперший відійшов від компанії. Мав якесь своє таємне товариство, що бавилось у політику й читання заборонених книжок. Він не був легковажним. До багатьох речей, які можна збути жартом та легкотравним забуттям, він ставився непомірне серйозно. Так само непомірно серйозно ставився до житейських вартостей: розуміння держави, рідної землі, любові, моралі, і про всі ці речі трактував зі строгою побожністю, тобто поважністю. Він був людиною, розділеною на "так" і "ні". Юрко відійшов од мене, а це значить, відрікся від легковажності і подався до тих, хто плекав таємниці, приховані думки і суспільне роздратування супроти царства Дурнів. Працюючи в друкарні, виготовив якийсь "самвидав", був заарештований КГБ і засланий у "глибину сибірських руд" на довгі роки. Відбувши свій строк, щасливо повернувся додому, одружився, має сина і на долю свою не нарікає".

Геннадій. "Говорив суржиком, оскільки був робочий клас. Ні розумом, ні манерами похвалитися не міг, простуватий хлопець. Закінчивши десять класів, примудрився не прочитати жодної книги. За кінські зуби та за іржання в товаристві прозвали Геннадія Конякою. Після "падіння" із Зоєю вийшов із компанії, одружився із Мартою".

Олег. "Навчався в автодорожньому технікумі. Говорив жаргоном, який він вважав російською мовою і чомусь через це відчував над товариством зверхність. Розумом та й манерами похвалитися не міг. Найбільший цинік серед компанії. Самовпевнений і трохи надутий. Бабник і фанфарон. Трохи дивак: носить на гарному обличчі машкару і переконує себе, що та машкара гарніша за його лице натуральне. Після дивовижного з'єднання із Зоєю цілковито втратив інтерес до жіночої статі. Одружившись із Лєною, почав нагально грубшати, і це відбувалося просто на очах. Тільки й мав клопоту, що розтуляти рота, аби йому туди вклали щось смачненьке. Неробою, правда, він не був: закінчивши автодорожній технікум, сидів у якійсь конторі, уранці завжди в один і той же самий час виходив за хвіртку, зупинявся, гомерично позіхав, при цьому його рот розширювався на півобличчя, не зовсім естетично клацав зубами, стуляючи пащеку, тоді сонно озирав заплилими товщем очками білий світ, підіймав руку до потилиці, чухмарив її, зітхав, здвигував тілом і рушав, дибаючи ошинкованими ногами, взутими у якусь дивну, майже чотирикутну взувачку, — ніби це була імітація ратиць у чорта, що вирішив покинути чортівське ремесло, аби зажити спокійним людським життям. Вуличні хлопчаки назвали його кабаном.

Для "лінивого коханця" хлопці мали подруг — Лєну, Марту, Оксану. Пізніше до них приєдналася фатальна горбунка Зоя.

Лєна. "З нею кожен із хлопчачого гурту перефліртував. Її інтереси далі вдягачки і фліртів не сягали. Давно порушила бородатий закон (втратила цноту). Найбільше тяглася до Олега, і, здається, його бажала скрутити, тобто з "лінивої любові" переключитись на чинну, активну, через що йому тільки й віддалася. Швидко й енергійно одружила на собі Олега. Залишилася худенькою, швидкою, турботливою. Вона коло нього стрибала як мала пташка біля зозуленяти в своєму гнізді.

Марта. "З нею кожен із хлопчачого гурту перефліртував. Була вона серед дівчачого гурту найпростіша, говорила суржиком. Через неї троє з компанії (крім Юрка) "перейшли", бо вона з того проблеми не робила. Була доступна, тільки торкни, й вона лягає. Належала до податливих дівчат. Після одруження з Геннадієм рішуче перестала бути доступною, трималася строго й міцно, як воша кожуха. Вона тепер виглядала, як натоптана бочечка, а лице мала кругле, мов тарілка, на якій закандзюбинкою стирчав кирпа-носик".

Оксана. "Була чудова тим, що сама говорила небагато, а вміла вислухати іншого. Розвитку була взагалі невисокого. Не лише вміла підтримувати розмову, а ніби її спонукала. Любила читати. З дівчат цноту утримувала тільки Оксана. Була з іншого тіста, до легкодоступних не належала. З нею можна гратися тільки до певної міри, можна її цілувати, чіпати сокровенні місця, обіймати, однак лише в межах флірту, а не любові. Оксана в таких справах була дивоглядно старомодна, і зрушити її в цьому було неможливо. Великого вогню вона не розпалювала. Не вміла палати сама, отже, не вміла запалювати коханця, тому своєю любов'ю вона несла вибранцеві мир, а не заколот, умиротворення, а не пристрасті, змагання та збурення. Мирна, порядна дівчина, котра іде на оці вибрики: компанії, флірти, самотні гуляння із хлопцями, цілунки та притискання лишень для того, щоб не залишитись у дівках, а хлопця собі за всяку ціну роздобути. Але в глибині душі їй усе це коли не осоружне, то нецікаве, а інтерес має лише один, цілеспрямований, простий, ясний: вийти заміж, мати родину, жити спокійним і гармонійним життям без збурень та штучних пристрастей, у житейських буденних клопотах та радощах. Тобто у цій дівчині не було ані на мак чортівського — сатана тут увіч поселення не мав та й не міг мати. Була вона ніби земля обітована. Була дівчина церемонна, точніше, схильна до ритуалів. Для неї був важливіший ритуал, а не кохання".

Зоя. "Дєвка, я вам скажу, — клас! Красивішої не бачив! Тільки що з горбом" (Геннадій). "Красіва, як сатана". "Штото у той дєвчонки єсть" (Олег). "Дівчина невисока, але з міцними, стрункими, бездоганними ногами, одягнена у простеньку спідничку і чорний піджак. Була вона й справді горбата, але не так, щоб дуже, — горб був біля шиї, близько до правого плеча. Обличчя в неї виявилося істинно прекрасне. Тонке, ніжне, якесь осяйне, з великими очима, з класичним невеличким носиком, з уміру повними губами. А йшла особливо: гінко, сміливо, при цьому вся постать її виточувала якусь енергію — не було в ній скованості, а якась виклична виказність, ніби спеціально виставлялася: дивіться, мовляв, я отака! — у ній з'єдналася краса і потворність. Зоя невимушене ввійшла в наше товариство. Мала одну ваду: сміх її був надмірно голосний і трохи неприємний, вискучий. Танцювала розкішно, темпераментно. "Да то вєдьма! Недарма вона на вінику літає" (Геннадій). "Такий собі янгол із горбом. Вона в стосунках з нами виступала на рівні кожного із нас. Це була артистка, причому непогана". "Її очі якісь чудні, ніби дві розпечені бляшки". "Очі горбунки Зої світилися не як палахкотливі бляшки, а як сонця". "Поводилась вона не як упосліджена почвара, а як богиня. Почувалася цілком повноправним товаришем". "Горбунка Зоя містичну енергію в собі справді несла, але навряд чи була фатальною істотою. Вона не тільки покористувалася нами, як племінними бугаями, щоб завагітніти, але по-своєму зненавиділа нас. У горбунці Зої був образ Смерті. Книжок вона прочитала багато, правда, хаотично і безсистемно, — що трапиться під руки, як бувало у дівчат із зачатками духовності, але без доброї освіти та культури. Мотиви поведінки горбунки Зої були прості, не суперсексуальні і не містичні — вона хотіла дитини, а не чоловіка: "Мети своєї вона досягла". "Зоя не раз пробувала "зробити" собі дитину, але чинила це лише з одним, і в неї нічого не виходило" (Оповідач).

Loading...

 
 

Цікаве