WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Програма експериментального вивчення слова і фразеологізму в аспекті функційно-комунікативного вивчення мови - Реферат

Програма експериментального вивчення слова і фразеологізму в аспекті функційно-комунікативного вивчення мови - Реферат

Реферат на тему:

Програма експериментального вивчення слова і фразеологізму в аспекті функційно-комунікативного вивчення мови

Робота щодо розробки програм експериментального вивчення слова і фразеологізму в контексті функційно-комунікативного дослідження мови, що проводиться нами, є невід'ємною складовою методики викладання сучасної української літературної мови у вищих навчальних педагогічних закладах і якнайтісніше пов'язана з викладанням основних лінгвістичних дисциплін, а отже, й має безпосереднє практичне спрямування. Метою нашої публікації є подання програми експериментального вивчення слова і фразеологізму (пропонується дві окремі програми з огляду на те, що у вищій школі "Лексикологія" і "Фразеологія" розглядаються як окремі, хоча й дуже тісно пов'язані, розділи курсу сучасної української літературної мови) з обґрунтуванням необхідності її створення.

В українській методичній літературі, що вивчає проблеми викладання сучасної української літературної мови у вищій школі, спеціальні дослідження застосування функційно-комунікативного підходу до засвоєння лексико-фразеологічних одиниць у мовній освіті вчителів-словесників не проводилися. Хоча проблема функційно-комунікативного підходу до вивчення мови є актуальною в лінгводидактичних дослідженнях (В. Аврорін, М. Вашуленко, Н. Лаза-ренко, Л. Давидюк, Н. Гац, М. Львов, Л. Паламар,

B. Каліш та ін.), учених цікавлять різні аспекти цієї проблеми, про що свідчать результати їх досліджень, зокрема публікації останніх років у журналах "Українська мова і література в школі", "Дивослово", "Рідні джерела", "Початкова школа" тощо (О. Біляєв, М. Вашуленко, Л. Скуратівський, Г. Шелехова, О. Хорошковська, Т. Коршун,

C. Омельчук та ін.). Питання фахової підготовки майбутніх учителів-словесників останнім часом усе більше цікавлять лінгводидактів, але часто у дослідженнях вони торкаються проблем розвитку мовної особистості взагалі, формування культури мовлення майбутніх учителів-словесників і учителів початкових класів, їх мовленнєвої компетенції (Л. Паламар, О. Біляєв, В. Пасинюк, В. Каліш, К. Климова, Н. Остапенко, Т. Симоненко, В. Усатий та ін.); значно активізувалася робота й з розробки нових програм для вищих навчальних закладів, але передусім це торкається програм з методики викладання української мови (Т. Донченко, С. Караман, В. Мельничайко, М. Пентилюк, Т. Коршун та ін.).

Відсутність у сучасній лінгводидактиці досліджень, спрямованих на функційно-комунікативне вивчення лексикології та фразеології у фаховій підготовці майбутніх учителів-словесників, та актуальність проблеми у світлі сучасних вимог до фахової

підготовки вчителів-словесників і зумовили вибір теми публікації.

Формування активної духовно багатої особистості неможливе без формування навичок вільного володіння мовою, що починається ще зі школи. Вивчення рідної мови повинно сприяти формуванню світогляду, національного характеру, розкривати творчі здібності людини. Через мову людина пізнає світ, мова служить засобом передачі думок. Недаремно "Концепція мовної освіти 12-річної школи" головною проблемою вивчення мови визначає "відродження й подальший розвиток української мови на всьому терені України, формування мовної особистості як гаранта збереження і подальшого розвитку національної культури та державності" [1; 59]. Це й зумовлює мету навчання української мови, що "полягає у створенні умов для формування національно свідомої, духовно багатої мовної особистості, яка володіє виражальними засобами рідної мови, всіма її видами, типами, стилями і найважливішими жанрами, акумульованими в ній духовними скарбами, уміє орієнтуватися в потоці різноманітної, нерідко суперечливої інформації і спроможна вільно, у неповторній мовленнєвій формі виражати власну позицію патріота і громадянина щодо певних життєвих явищ, самостійно визначати цілі самонавчання, самовиховання й саморозвитку, добирати відповідні для досягнення мети засоби та способи навчання" [1; 60]. Серед основних завдань навчання української мови передусім варто виділити: "формування вмінь і навичок спілкування, вільного вираження думок і почуттів у різних сферах суспільного життя; оволодіння культурою мовлення; засвоєння основаних усних і письмових норм української літературної мови, її виражальних лексико-фразеологічних, граматичних, стилістичних засобів" [1; 60] тощо.

Досягнення поставленої мети й виконання основаних навчальних завдань вимагає передусім нових підходів до мовної підготовки учнів загальноосвітніх шкіл, а відповідно до цього зростають вимоги до фахової підготовки майбутнього вчителя-словесника, а отже, це і зумовлює необхідність проведення відповідної роботи із вдосконалення системи викладання лінгвістичних дисциплін у вищій школі, зокрема курсу сучасної української літературної мови. У сучасній лінгводидактиці варто відзначити тенденцію переорієнтації традиційної методики вивчення мови, яка спирається на системно-описовий підхід і сьогодні вже не відповідає вимогам до мовної і мовленнєво-методичної підготовки вчителя-словесника, на нову, яка спирається на функційно-комунікативний підхід до вивчення мовних явищ. Але ми не можемо розмежовувати ці дві тенденції у вивченні мови: сукупність теоретичних знань про мовні одиниці, а також умінь і навичок вільного володіння ними повинні знайти втілення у практичному використанні їх у процесі мовленнєвої діяльності. Отже, розглядаючи проблему функційно-комунікативного підходу до вивчення української мови, ми враховуватимемо і особливості системного опису лексичних і фразеологічних одиниць, бо, як свідчить попередній досвід, кожна нова система доповнює попередньо існуючу, зокрема функційно-комунікативний підхід служить для доповнення системно-описового.

Завдання вищої школи полягає у підготовці вчителя до викладання мови, але не лише на рівні засвоєння певних теоретичних відомостей, адже процес викладання української мови в загальноосвітній школі повинен бути спрямований не тільки на запам'ятовування учнями системи мовних засобів, а й на розуміння закономірностей їх функціонування та на формування комунікативних умінь і навичок.

Основний напрямок у навчанні мови визначається саме специфікою комунікативної функції мови і сприяє ознайомленню учнів з різними типами і формами мовленнєвої комунікації, що й зумовлено комунікативною змістовою лінією. Цій меті необхідно підпорядкувати весь процес навчання мови, а тому вивчення всіх рівнів мови повинно мати функційно-комунікативну спрямованість, що сприятиме оволодінню мовою як засобом спілкування, а це можливе лише в єдності мовної освіти і мовленнєвого розвитку школярів.

Знання лексики і фразеології рідної мови сприяє формуванню активної духовно багатої особистості, яка повинна не лише знати теоретичні відомості про лексико-фразеологічні одиниці рідної мови, а й уміти правильно, доречно й точно використовувати їх у власному мовленні. Учитель-словесник повинен навчити учнів бездоганно володіти всіма багатствами рідної мови, у першу чергу — лексичними та фразеологічними. А для цього він сам повинен знати усі мовні засоби, володіти ними не лише на уроках української мови, а й у процесі повсякденного спілкування, особливо з учнями в позаурочний час, бо мова вивчається передусім на уроках української мови, а мовлення, крім того, розвивається і вдосконалюється ще й у процесі повсякденного спілкування.

Робота з формування мовленнєвих здібностей учнів, спрямована на досягнення комунікативної мети, проводиться під час вивчення всіх розділів шкільного курсу мови, але особливе значення у цьому процесі, на нашу думку, має відігравати вивчення лексики і фразеології української мови. Адже слово і фразеологізм, які самі по собі виконують номінативну функцію, у процесі ж мовленнєвої комунікації служать для забезпечення потреб спілкування — без знання цих одиниць спілкування неможливе. Слово і фразеологізм варто розглядати в тексті, який виступає основною одиницею мовлення; саме текст допомагає зрозуміти роль лексичних та фразеологічних засобів; у тексті, зокрема в реченні, слово і фразеологізм розкривають свої функціональні властивості. Проведення такої роботи з лексичними і фразеологічними одиницями вимагає, як уже зазначалося, поєднання системно-описового і функційно-комунікативного підходів. Адже саме розуміння теоретичних аспектів слова і фразеологізму сприяє формуванню мовленнєвих, лексикологічних і фразеологічних умінь, створює передумови для роботи над збагаченням словникового запасу учнів, оволодіння лексикостилістичними нормами. Застосування функційно-ко-мунікативного підходу до вивчення мовних явищ взагалі і лексики та фразеології зокрема сприяє об'єднанню в єдине ціле мовного і мовленнєвого змісту курсу.

Loading...

 
 

Цікаве