WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Подолання людиною простору і часу в міфічному аспекті втечі та митарства - Реферат

Подолання людиною простору і часу в міфічному аспекті втечі та митарства - Реферат

Проте відчай стає для Максима рушійною силою і несподівано й він повторює Христові слова з усією жагою, докором і сподіванням, цим актом приймаючи синівство і сподіваючись на Господнє батьківство: "Боже, Боже! Чому ж ти мене покинув!?" А у відповідь з глибини свідомості несподівано звучить: "Аванті!" Це каже гнівний, з сльозами в горлі, упертий голос, шмагаючи словом "уперед" до крові, але через мить продовжує вже лагідніше: "Іди... Ходім... Я тебе виведу..." [2; 247]. На грані марення і прояснення свідомості Максим ще встигає побачити перед собою людину, хоч перевтомленим мозком ще не встигає осягнути, що це був Бог, який відгукнувся на його поклик і таки прийшов до нього: "А перед ним наче хтось стоїть, — якась людська велика постать. Але вона помалу безшумно віддаляється" [2; 247].

Дальші Максимові кола пекла на фронтовій землі, безумовно, страшні й жорстокі, але зневіра вже більше не появиться, натомість появляється навіть спроба втішити більш пригноблених подіями і підупалих духом зустрічних. Наприклад, старенькій матеріукраїнці, яка жде сина й чоловіка з проклятущої війни, Колот каже, що її рідні прийдуть, прийдуть, як-то вони дійсно "трижильні", і якщо вони не зупиняться, а йтимуть до останньої краплі волі до життя і останньої іскри свого духу.

На біблійний контекст накладається розділ "Пісня пісень". В агонії Максим бачить перед собою обличчя тих всіх людей, які в критичні хвилини їхнього власного життя не осоромили імені людини: "Його обступили роєм усі, хто запав йому в душі й жив у ній життям безсмертних. А між ними був і той "Янгол" з парабелюмом, і рябий солдат, і всі, що не дали йому загинути" [2; 285]. Він наче ще раз переживає те побачене, що стало повчальним і взірцевим, і черпає з цього переживання сили, щоб встати і йти далі. Фрагменти Нового Завіту, перепроектованого на Максимове життя, постають з певним підтекстом. У візії він помічає біля себе тюремного товариша Санька Печенізького, бандита-рецидивіста — "копію, а може, рідного брата того розбійника, що висів поруч з Христом": "Санько любовно гортає Біблію, якої ніколи не читав і досі навіть і в руках не тримав, бо був неписьменний. Він лише знав про неї і любив завжди слухати, як Максим читав з пам'яті "Пісню Пісень" [2; 286]. На біблійному контексті в кінці роману тримається уявне звинувачення Максима в низькому походженні вже згадуваним на початку твору доктором філософських наук Смірновим (радянським Соломоном й Іудою). Соломон, не признаючи як біблійні фарисеї Ісуса Месією з тієї причини, що він з Назарету і з сім'ї не богословів, а звичайних для них людей, Марії та Йосипа, не визнає Колота особистістю вже з тієї причини, що його батько був тесля.

Ще античні мудреці робили висновок, що людина — це завжди щось більше, ніж просто людина, інша річ, що часто вона цього просто сама не знає. Максим Колод, будучи напівобмороженим, добирається до рідної хати, виживає. Право на життя цій людині дають не фізичні можливості людського організму, а вибір на користь добра у найскладніший час і за тих екстремальних ситуацій, з яких героєві вдалося вийти з гідністю.

У романі Р. Іваничука "Орда" тема непоправного гріха, а внаслідок цього — спокути через митарства, втечі, біженства поставлена досить гостро. Головний герой твору — священик Єпіфаній — стає відрізаною від суспільства особистістю через зраду священицької місії і зраду національним ідеалам України. Проте чим нижче падіння, тим важчий підйом, а той, хто спонукає себе на рух вгору, має шанс воскреснути з небуття: "З позиції шляху обов'язку, хто прогнаний з суспільства, перетворюється в ніщо. Однак, з іншого погляду, таке вигнання є першим кроком до пошуків. Кожен несе в собі все, і тому все може шукати і знайти в собі" [6; 67]. Біда Єпіфанія в тому, що він, на відміну від Колота з попереднього твору, на відміну від полковника Чечеля, осавули Кенігсена, навіть рядових жителів гетьманської столиці, не зумів зробити особистісного вибору на користь добра: не додержувався тих моральних вимог, які ставляться церквою і народною мораллю, зневажив духовне, Боже в собі, надавши перевагу фізичному, тваринному. Якщо ж людина відмовляється від морального вибору, то автоматично стає жертвою тих ніби випадкових подій, які або зв'язують її і нищать доконечно, або дають шанс за шансом поволі спокутувати гріхи, очиститися страждаючи. Ще Екхарт визнавав: коли людина каже, що їй погано, тісні небо й земля, то це земне розп'яття духу, якому важко замкнути себе у форму [10; XXVI-II], a страждання — це завжди затримка діяльності якої-небудь сили [10; ХХХ]. Відомий теолог також зазначав, що людина на якомусь етапі свого життя обов'язково відчуває в собі предковічне начало, те, чим вона була і чим вона є для Бога, і, зрозумівши, судить своє життя у земному часі. А тоді настає катарсис — очищення [10; ХІХ].

На відміну від традиційно реалістичних творів О. Турянського та І. Багряного, "Орда" — химерний роман. Такий жанр, безперечно, має значно ширший простір для міфічних колізій і паралелей, але вимагає від митця надзвичайної зібраності й обережності, бо інакше химерний роман перетвориться на роман невиправданих жахів та неїстівно-нечитабельного вінегрету, застосування і призначення якого не зможе збагнути ні автор, ні критик, ні жоден з читачів. (Далі буде.)

Література:

1. Артог Ф. Возвращение Одиссея // Чужое: опыты преодоления. — М., 1999. — С. 62-94.

2. Багряний І. Людина біжить над прірвою. — К., 1992. — 320 с.

3. Вебер М. Наука как призвание и профессия // Самосознание культуры и искусства ХХ века. — М., 2000. — С. 143-168.

4. Гальцева Р. Западноевропейская культурофилософия между мифом и игрой: Очерки некоторых тем // Самосознание культуры и искусства ХХ века. — М., 2000. — С. 143-168.

5. Гвардини Р. Конец нового времени. Попытка найти свое место // Самосознание культуры и искусства ХХ века. — М., 2000. — С. 169-226.

6. Кэмпбелл Дж. Изменяющая облик // Психология религиозности и мистицизма. — М., 2001. — С. 63-74.

7. Моклиця М. Міф як альтернативна реальність в літературі ХХ ст. // Українська мова і література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. — 2001. — № 1.

8. Фромм. Душа человека. — М., 1992. — 430 с.

9. Шукуров Ш. Александр Македонский: метаистория образа // Чужое: опыты преодоления. — М., 1999. — С. 33-61.

10. Экхарт М. Духовные проповеди и рассуждения. — М., 1991. — 192 с.

Loading...

 
 

Цікаве