WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Подолання людиною простору і часу в міфічному аспекті втечі та митарства - Реферат

Подолання людиною простору і часу в міфічному аспекті втечі та митарства - Реферат

Реферат на тему:

Подолання людиною простору і часу в міфічному аспекті втечі та митарства

У світовому мистецтві всіх його проявів, у тому числі в літературі, малярстві, музиці та кіно, тема втечі, блукання, подорожі, тобто подолання насамперед простору, є однією з провідних. Більш розробленою від цієї теми є хіба що тема кохання та тема добра і зла. Міфічний аспект дороги як часового проміжку випробувань і просторового аспекту набуття нового досвіду та вражень прослідковується ще з часів античної літератури. Якщо для прикладу взяти навіть найбільш відому "Одіссею", то можна привідкрити дещо нові і водночас вічні параметри міфу в цьому творі. Одіссей стає мореплавцем не з власного бажання, а з волі богів, яких не встиг зрозуміти й умилосердити. Це зовсім не романтик і не шукач пригод, оскільки протягом довжелезної поеми і стількох років блукань герой є по-справжньому допитливим тільки двічі: коли хоче побачити циклопа і коли наважується послухати співи сирен. Водночас Одіссей — не егоцентрична особистість і навіть не типовий герой античного часу, який мріяв отримати з рук богів амброзію і нектар для продовження свого життя без кінця, оскільки його не зманила навіть перспектива стати безсмертним, що йому пропонувала самотня богиня Каліпсо. Уся подорож Одіссея вкладається в рамки набору різного роду випадковостей долі й абсолютної беззахисності перед дією невмолимого фатуму земної людини, яку в будь-яку хвилину метафізичне Щось може перетворити в пил, прах, ніщо. Проте уважно читаючи текст, натрапляємо на мимовільні підказки і переконуємося, що подорож Одіссея не така вже й безглузда, що він виявився сильнішим від значно потужнішого за його людське тіло й душу метафізичне Щось, адже з Нікого, яким став на початку своєї подорожі та яким сам назвав себе в кульмінаційний момент смертельної небезпеки, повернувшись, він знову стає Одіссеєм, царем Ітаки. А стати йому кимось, особою з іменем і статусом, виявляється, допомогло палке бажання залишитися земною людиною, тобто недосконалою істотою, вибір своєї смертності, а не безсмертя, бажання не забути дату свого повернення додому, тобто знайти нову точку відліку для продовження свого призначення у світі цивілізованому, упорядкованому, державному, адже перебування в хаосі, чим стала вся його морська подорож, — це не реалізація задумів і бажань, а звичайнісінька боротьба за життя і звичайнісіньке виживання в екстремальних умовах. Просте з-під тексту Гомерового твору просвічується й дещо інше тло, яке накладає метафізичну проекцію на описані події: "Поема про повернення, розгорнута в просторі, упирається в час. Ітака існує, і все ж вона більше не Ітака, не колишня Ітака. У простір поступово проникає час, який змінює все. Старий пес Аргус, упізнавши свого господаря, умирає... Одіссей плаче, коли у феакійців чує Демодока, який прославляє його у своїй пісні в третій особі, начебто він уже вмер. Він проходить через болючий досвід незгоди із собою" [3; 62]. Одіссей живий, але він уже інший, ніж був до подорожі, під час подорожі, в уяві людей, які його знали раніше і ще пам'ятають таким. Страшна мандрівка збагатила його чимось дуже важливим, що повністю не вкладається в поняття "багатство", "досвід", "нові враження". Це невловиме, що отримав Одіссей, наче відвойоване в того страшного метафізичного Щось, яке його переслідувало, своєрідна плата за нескореність і силу духу. Проте ціни цього невловимого здобутку Одіссей не знає, вартості його не розуміє, використати не може. Він утомлений не від життя, а втомлений життям, яке виявилося надто насиченим подіями й висмоктало з нього весь заряд людської сили, а до того ж дало йому спізнати все, що в його час було можливо спізнати. По суті, Одіссей, як і патріархи Старого Завіту, як селяни з глибини віків десь аж до століття сімнадцятого-вісімнадцятого, на схилі віку готовий до смерті й не боїться її насамперед тому, що все звідав і що для нього не залишилося загадок, які хотілося б розгадати. Саме з цієї причини йому не треба безсмертя, саме тому смерть для нього має зміст як органічний кінець. Проте для сучасної людини, яка включена у прогрес, ставлення до смерті інше: "Людина вмираюча не досягає вершини — ця вершина віддаляється в безконечність... Адже людина вловлює лише нікчемну частину того, що ще і ще народжує життя духовне, причому завжди тільки щось попереднє, незакінчене, тому для неї смерть — подія, що не має змісту" [3; 148]. З цього погляду те, що набув, але чому не зміг знайти застосування Одіссей, може розглядатися як короткочасно побачений новий горизонт, за яким можливе подолання досі існуючого бар'єра між свідомістю та підсвідомістю, торжество земної людини, що наблизилася до Бога, над тією своєю суттю, що тяжіє до тваринного. Згадаймо, у деяких казках герой б'є страховисько, відьму, перевертня доти, доки з того не спаде остання шкура чи останній образ. Метафізичне Щось в "Одіссеї" діє за таким же принципом, оголюючи в людях суть, відсіваючи зерно від полови, та це жорстоке випробування з великої команди витримує лише Одіссей. Усі інші якщо й не гинуть, то все одно не отримують з певних причин права на повернення додому. Подорож цього античного героя замкнута у просторі: він повернувся туди, звідки вирушив у дорогу. Початкова й кінцева точки збіглися. Потреба в так тяжко й такою дорогою ціною набутому невловимому знанні, відчутті чи переживанні виявилася зайвою. Проте сам Одіссей на багато віків стає символічним образом мандрівника, причому не просто фізичного мандрівника у просторі й часі: "Фігура Одіссея — образ душі, яка опинилася в почуттєвому світі. Роздумуючи над становищем вигнанця, Плутарх вважав, що всі живущі в певному змісті випадкові подорожні і скитальці" [1; 88].

Але далеко не всі античні літературні мандрівки кільцеві. Якщо порівняти з Гомеровою "Одіссеєю" Вергілієву "Енеїду", то суттєвою відмінністю між цими двома поемами є те, що Еней не повертається назад, хоча в кінцевому результаті припливає до нової Трої — Риму. Провидіння спонукає Енея шукати і знаходити іншу землю, закладати інше місто. Цікаво, що з натяків богів Енеєві не завжди вдається правильно зрозуміти їхню волю. Спочатку він закладає місто Пергам на острові Кріт, вважаючи, що цим виконав вказівку зверху і тут почнеться нова сторінка історії. Та боги руйнують місто, наславши епідемію на все живе, а невблаганне Щось жене Енея далі, доки він не досягає передбаченого на небі кінцевого пункту. Новітня Троя, як не парадоксально, не інша Троя, а Троя, повернена туди, "де її ніколи не було, і одначе вона була там завжди і назавжди там залишиться" [1; 68], де знаходився дім богів-пенатів і де чекала троянців прабатьківщина предків. Щось, з яким неодноразово стикається Еней під час подорожі — основа основ, абсолютний початок (arche), який не визнає нікого й нічого, крім себе, і є не чим іншим, як метафізичним імпульсом, більш зрозумілим для сучасної людини в іпостасі "бича Божого". Уперше це визначення дає Біблія. Проте розуміти поняття "бич Божий" виключено в негативному значенні не є правильним. "Бич Божий" може проявлятися на різних рівнях: від фізичної до метафізичної дії, і далеко не завжди є "карою Божою". В епізоді боротьби Якова з Богом (Буття, XXXII), де перемоги не зазнала жодна сторона, на рівні фізичної сили Бог постає співрівним людині й за спробу помірятися силами не тільки не нищить смертю через те, що не піддалася, не знаючи, Кому чинить опір і з Ким веде поєдинок, а й благословляє і нагороджує.

Містичне Щось, яке чітко не вкладається в поняття Бога чи диявола, бо для людського розуміння не ясно, з якою метою воно так обдумано й виважено на перспективу й жорстоко в конкретний час воно діє, часто виринає у багатьох біблійних епізодах, у яких ідеться про мету великого переселення народу. Наприклад, Палестина обіцяна єврейському народові не тому, що це земля, яка сходить молоком і медом, а тому, що це їхня метафізична батьківщина. Їхньою вона вважалася ще з часів земних митарств Авраама, коли Господь обіцяв йому: "І дам тобі й нащадкам твоїм після тебе землю, по якій ти подорожуєш". Ця обіцянка була підтверджена, коли Бог з'являвся Ісааку і Якову. Проте самі обіцянки ніколи б не зрушили з місця іудеїв, які звикли до рабства у Єгипті. Карати їх фізичними муками з неба було б все одно, що дублювати земні випробування й заганяти і без того такий багатостраждальний народ у глухий кут, атакуючи і з неба (Божа кара), і з землі (утисками фараонської влади), що могло призвести до відчуття покинутості Господом, породити відчай і призвести до внутрішнього надлому, що передбачено як можливий результат в Апокаліпсісі: "І люди зневажали Бога за покарання, бо кара Його була дуже велика". "Божий бич" дає іудеям зрозуміти, що небесної опіки вони не позбавлені, і діє виключно через фараона, серце якого від жостокості стає ще жорстокішим, і замість того, щоб відпустити іудеїв добровільно (у такому випадку легко здобута воля не була б належно оцінена іудеями і не ставала б такою бажаною), тим більше, що після кожної штучної перепони з боку єгипетського царя зазнають великої біди насамперед єгиптяни, фараон посилює гніт і знущання над рабами. Та досить іудеям вдихнути повітря свободи й заспокоїтися у пустелі, як "Божий бич" посилає іудеям Авірона й Датана, підсуває ідею золотого тільця, провокує бунт проти Мойсея, іншими словами, випробовує й загартовує найжорстокішими методами, немилосердно караючи за кожен відступ від договору з Ним. Та сам Бог ніколи навіть не згадує про ці випробування, вважаючи їх незрівнянно легшими від єгипетського рабства. Єгипет стає символом тієї неволі, рецедив якої страшніший за смерть: "Пам'ятайте цей день, у який вийшли ви з Єгипту, із дому рабства, бо рукою міцною вивів вас Господь звідти". Це найважливіші слова з усіх тих, з якими Мойсей звертався до звільнених синів Ізраїля... Просторова схема проста: виходять з однієї держави, щоб увійти в іншу державу. Абсолютно очевидно, що вихід не передбачав повернення (воно стало б катастрофою), він постає спрямованим у майбутнє й відкритим для непередбачуваних випадковостей. Він не є звичайною подорожжю, яка передбачає повернення" [1; 69].

Loading...

 
 

Цікаве