WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Питання духовності як філософська та методична проблема - Реферат

Питання духовності як філософська та методична проблема - Реферат

Ставлення до культури має бути бережним, пройнятим свідомістю, що надбане народом упродовж тисячоліть може бути втраченим всього лише декількома безвідповідальними поколіннями.

Відповідальне ставлення людини має стосуватися усіх сфер буття, що відбувається в межах ноогеобіосфери: збереження життя на планеті, різних його форм, у тому числі й життя людського роду, збереження і примноження культурних, цивілізаційних надбань свого та інших народів, націй, національностей, збереження історичних пам'яток та історичних форм досвіду, виявлятися у відчутті єдності зі своїм народом, родиною, у піклуванні про неї, в усвідомленні себе як її продовжувача тощо.

Аналогічним має бути ставлення до особистої духовності, основане на усвідомленні, що кожен з нас повсякчас ризикує втратити людяність, що не лише від великого до смішного — один крок, але й така ж відстань від людяного до тваринного і нижче тваринного рівня, що наша життєдіяльність — це рух по лезу бритви, постійне розв'язування проблем, які за нас ніхто не розв'яже, це постійний вибір між різними моделями життя, між різними моделями людини.

Онтологічними передумовами й рушіями людської активності, зокрема духовної, виступають потреби. В ієрархічній моделі мотивації А. Маслоу, котру він вважав уродженою та універсальною для людини, виділено п'ять основних рівнів потреб:

— фізіологічні;

— потреби в безпеці;

— потреби в любові, прихильності й належності до певної соціальної групи;

— потреби в повазі та визнанні;

— потреба в самоактуалізації, котра є вищим рівнем ієрархії мотивів.

На думку А. Маслоу, вищі рівні мотивів, пов'язані з духовним рівнем особистісного розвитку, можуть бути задоволені лише за умови задоволення потреб попередніх рівнів.

Досягнення чи недосягнення вищих рівнів потреб залежить від основоположного принципу, згідно з яким людина реалізує своє життя — принципу володіння чи буття. Споживацьке ставлення до світу є пануючим в індустріальному суспільстві. Уся увага людини-споживача скерована назовні, на предмети, якими вона прагне володіти і тому закономірно втрачає інтерес до внутрішнього світу, до вищих цінностей, що мали б визначати її людське обличчя, внаслідок чого вона деградує, не досягши в житті того рівня розвитку, який могла б реалізувати.

Зовсім іншою стає людина, яка дотримується принципу буття. Вона передусім прагне внутрішньо зростати, оновлюватися, любити, долати ізольованість свого "я", ділитися скарбами свого духу. Внутрішнє зростання насамперед пов'язане з етичним та естетичним вдосконаленням.

Епіцентром етичного ставлення до світу є, безумовно, почуття любові. Сердечне почуття до ближнього, терпиме, великодушне прощення його прогріхів, співстраждання та милосердя — це лики любовного ставлення до світу, які разом з вірою і надією, а також одухотвореними естетичними почуттями становлять основу життєвої компетентності.

Прекрасне стосується не лише творів мистецтва, але й природи, зовнішності, вчинків, думок, переживань особистості, результатів її життєтворчості тощо. Естетичні почуття повинні мати етичне забарвлення і навпаки, бо прекрасне є носієм добра, а добро прекрасне.

Одне з чільних місць серед духовних почуттів посідає совість, що є засобом самоконтролю, самокорекції, відповідального ставлення до життя. Саме з допомогою совісті, яка кличе до розширення обріїв людських можливостей і яка докоряє за допущені помилки набувається "мистецтво жити", а не пристосування до життєвих обставин, здійснюється процес духовного зростання, який завершується духовним народженням, або просвітленням, завдяки напруженій діяльності самовдосконалення.

Просвітлення означає внутрішнє переродження особистості, яке виявляється в усвідомленні згубності перебування в життєвій рутині, деструктивності жадоби власності, влади, слави, які замінюються творчою самовідданістю, народженням потреби в контакті з Істинною Реальністю. У цьому стані нею вже не рухають інстинкти, а притягують цінності і зникає загроза перестати бути людиною.

Слід відзначити, що з трьох шляхів духовного становлення — релігійної орієнтації на абсолютні цінності, мотивації своєї життєдіяльності вірою в наявність Космічного Розуму і самовдосконалення через самопізнання і прилучення до цінностей культури — останній шлях найскладніший, найдовший, сповнений численних небезпек, які можуть вивести людину на манівці. Не випадково у східних традиціях учнями, які обрали шлях духовного просвітлення, обов'язково керує вчитель.

У світській школі, яка є наймасовішою, учитель також має виконувати аналогічну роль, аби за роки навчання учні встигли оволодіти мистецтвом життєдіяльності, що керується сумлінням, спонукається одухотвореною волею і почуттям любові, прагненням до творчості і свободи, підтримується вірою і надією, здатністю і потребою шукати, знаходити і насолоджуватися прекрасним в усіх проявах життя. Для цього передусім школа має поставити на найвищий п'єдестал модель людини духовної, культивувати в учнях потребу наближення до цього ідеалу, допомогти їм подолати захоплення масовою культурою, яка уніфікує людину, гранично її раціоналізує, позбавляє душі, заземлює, врешті зомбує; формувати потреби та навички самостійності у всіх формах життєдіяльності — у навчанні, праці, дозвіллі, життєвому плануванні, роздумах над життям і визначенням свого місця в ньому.

Саме плекання духовності має безпосередню дотичність до проблем підвищення грамотності, мовленнєвого розвитку особистості. Так, Е. Фромм, порівнюючи людей, що мають різну орієнтацію — на володіння і на буття, відзначав, що в сфері навчання той, хто має установку на володіння, прагнутиме формально оволодіти певною сумою знань: на лекції він намагатиметься занотувати все, що було ним почуте, у процесі читання — запам'ятати головні думки автора, щоб на екзамені їх відтворити. Той же, хто націлений на буття, сприймає інформацію активно і творчо, керуючись як пізнавальним інтересом, спонукою пізнати істину, так і роздумами над тим, як почуте чи прочитане допоможе розв'язати поставлені ним життєві проблеми різного рівня — від суто особистих до світових, до яких він відчуває свою причетність. Закономірний зв'язок між високоморальними установками, інтелектуальною активністю і творчістю був встановлений ще у вісімдесяті роки минулого століття радянськими вченими [8; 85–86].

Вироблення в учнів психологічних установок на самовдосконалення, націленість на вищі етичні й Естетичні цінності, відповідальне ставлення до життя сприяють формуванню і вищих потреб, які спонукають учнів багато читати, розмірковувати, робити самостійні висновки, діяти відповідно до переконань, сприяючи різнобічному особистісному розвиткові, що створює необхідні умови для вдосконалення чотирьох видів мовленнєвої діяльності, а також справляє позитивний вплив і на підвищення рівня грамотності.

Власне методичний аспект розв'язання проблеми формування духовної особистості як однієї з найважливіших умов мовленнєвого розвитку потребує розгляду в окремій статті.

Література:

1. Степаненко І. Метаморфози духовності в ландшафтах буття. — Харків: ОВС, 2002. — 256 с.

2. Плотин. Эннеады. — Киев: УЦИММ—ПРЕСС, 1995. — 392 с.

3. Новий Заповіт. — Київ: 1993. — 126 с.

4. Ницше Ф. Так говорил Заратустра / Ницше Ф. Собр. соч. в 2 т. — М.: Мысль, 1990. — Т. 1.

5. Кандыба В.М. Загадочные сверхвозможности человека. — СПб.: Лань, 2000. — 448 с.

6. Фромм Э. Иметь или быть. — М.: АСТ, 2000. — 448 с.

7. Франкл В. Человек в поисках смысла. — М.: Прогресс, 1990.

8. Фридман Л.М., Кулагина И.Ю. Психологический справочник учителя. — М.: Просвещение, 1991. — 288 с.

Loading...

 
 

Цікаве