WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Особливості української еміграційної прози в системі вивчення літератури українського зарубіжжя в загальноосвітній школі - Реферат

Особливості української еміграційної прози в системі вивчення літератури українського зарубіжжя в загальноосвітній школі - Реферат

Реферат на тему:

Особливості української еміграційної прози в системі вивчення літератури українського зарубіжжя в загальноосвітній школі

Шкільний курс літератури, зокрема вивчення теми "Українська еміграційна література", відіграє винятково важливу роль у соціалізації учнів, у вихованні національної самосвідомості, патріотизму. Однак слід зауважити, що потужний вплив художнього твору на свідомість школяра можливий тільки за умови глибоко осягнення оригінальності й неповторності мистецького явища. Тому, міркуючи про шляхи ефективної організації роботи щодо вивчення літератури українського зарубіжжя, гадаємо, варто зосередитися передусім на особливостях еміграційної прози, які мають враховуватися під час розгляду художнього твору.

Так, під час вивчення прози українського зарубіжжя важливо не обійти увагою етнопсихологічні чинники, а також фактори, пов'язані з впливом іншого культурного середовища на творчий процес письменників-емігрантів.

Науковці вважають (П. Гнатенко, Л. Вострюкова [2]), що емігрант не може адаптуватися до нових соціальних умов, орієнтуючись лише на культурні традиції свого народу. Вивчаючи мову іншого етносу, спілкуючись з її носіями, він всотує, не завжди навіть цілком усвідомлюючи це, елементи іншої культури, іншого світосприйняття і поступово асимілюється в культурне середовище іншої нації, не забуваючи при цьому рідні корені. Адже кожна етнічна спільнота має певний, характерний тільки для неї стиль життя, систему цінностей, поглядів, рис характеру, норм поведінки, свій "специфічний спосіб сприйняття і роз'яснення нацією свого внутрішнього світу й зовнішніх обставин залежно від етногенетичної пам'яті, культури, історії" [17; 6], тобто свою ментальність. Таким чином, у свідомості емігранта відбувається процес інтерференції ментальностей двох народів, певних особливостей, що є властивими різним культурам.

Саме в цьому полягає принципова відмінність еміграційної літератури від літератури материкової України і від зарубіжної: вона являє собою проміжний варіант художнього відтворення дійсності, адже письменник, що є носієм української ментальності, описує дійсність чужої країни чи життя своєї Батьківщини, яку він за певних обставин вимушений був залишити, з позицій світогляду, на формування якого значний вплив мало нове культурне середовище тієї країни, де він опинився, її етнічні особливості, поширені там напрями філософської думки. Але при тому цей письменник за своєю ментальністю, психологічними особливостями, своїм світоглядом є українцем. Отже, він, так би мовити, українськими очима споглядає широкий світ. Тому можна говорити про панорамність світосприйняття письменника-емігранта.

Явище культурної інтерференції великою мірою спричинило наявність у художніх творах українського зарубіжжя певних особливостей, які необхідно враховувати під час розробки системи вивчення еміграційної прози в старших класах. Окрім цього, на такий цікавий аспект слід звертати увагу у процесі пошуку найбільш доцільних методів, прийомів вивчення творів письменників-емігрантів, адже сприйняття мистецького явища не може бути глибоким і різноплановим, якщо відсутнє уявлення про психологічні умови, у яких відбувався творчий процес.

Система вивчення еміграційної прози вимагає виявлення і врахування тих психологічних чинників, що допомагали б старшим школярам усвідомити значення та особливості еміграційної літератури, яка могла порушувати заборонені тоталітарним режимом більшовицької України питання, у контексті всієї національної культури. З огляду на це доцільно звернути увагу на той факт, що будь-який емігрант вимушений перебувати ніби на "стику" двох культур — рідної, носієм якої він є, а також культури тієї країни, де він оселився.

На психологічному аспекті взаємодії або "переплетення" культур, що відбувається внаслідок експансії, акцентує увагу В. Роменець [14; 27]. Феномен еміграційної української культури і, зокрема, літератури, звісно, має інше підґрунтя, проте, досліджуючи особливості світосприйняття митців-емігрантів, враховуємо істотний вплив нового середовища, у якому вони волею долі опинилися. З одного боку, життя поза межами рідного етносу певною мірою послаблювало духовний зв'язок з власним народом, проте з другого — засвоєння культурних надбань Заходу, різних філософських концепцій, що мали великий вплив на розвиток світового мистецтва, літератури і були забороненими та практично невідомими на материковій Україні, давало можливість глибше осягнути сутність соціальних, моральних проблем через психологічно містке зображення героїв художніх творів. На думку В. Роменця, міжкультурна взаємодія психологічно "означає те ж саме, що й спілкування між окремими людьми. Через інше я пізнаю своє. Через своєрідності інших людей я знаходжу в самому собі властивості, яких не помічав раніше. В іншому ніби об'єктивовано мої здібності й здатності, і я можу їх пізнати як об'єкт" [14; 27].

Ґрунтуючись на українській ментальності, Письменникемігрант багатогранно сприймає навколишній світ, тому й проблеми українського життя на материковій Батьківщини він сприймає більш панорамно, ніж письменник материкової України, адже він збагачений досвідом зарубіжної культури, його традиційна українська ментальність зазнає суттєвого впливу нового середовища, де він живе, він, інакше кажучи, описує українське життя, традиційні українські цінності, виходячи з того, що творчий процес відбувається в якісно інших умовах. На такі особливості літературної еміграції звертає увагу польський дослідник Едвард Касперскі. Він говорить про те, що письменник, опинившись в умовах "пограниччя культур", стає "більш чи менш активним спостерігачем і реципієнтом чужих мов, літератур і культур" [5; 50]. Е. Касперскі стверджує, що еміграційну літературу можна сприймати як певний варіант літератури мовного і культурного пограниччя. Він звертає увагу на такі її риси:

1) Письменник-емігрант нерідко буває (з огляду на подвійне перебування: духовне — "у вітчизні" і фактичне — на чужині) природним і компетентним посередником між різними літературами і культурами.

2) Його творчість зазвичай тяжіє чи то до синтезу елементів вітчизняної і чужих культур чи то до контрастного протиставлення цих елементів (нерідко, зрештою, опосередковано і не явно — як, наприклад, через гіперболізацію рідних коренів, чи через еліптичне ігнорування чужинських)" [5; 50].

Названі фактори спонукають письменника шукати компромісного поєднання обох позицій, специфіку якого "визначає сила ідентифікації письменника зі своїм національним загалом, а також — закоріненість у вітчизняній літературній традиції" [5; 50].

Отже, Письменник-емігрант може більш широко, панорамно охопити глибинну сутність навколишнього світу, з позицій іншого культурного, етнічного середовища показати власне сприйняття української дійсності, створити нові типи характерів, що не були властивими для літератури материкової України. Письменник-емігрант, перебуваючи в умовах пограниччя культур, має можливість з позицій людини, що є носієм української ментальності, але перебуває в неукраїнському культурному середовищі, багатогранно показати події, що відбуваються на його Батьківщині, подати більш глибокий психологічний портрет співвітчизника, що перебував під тиском влади тоталітарної системи.

Таким чином, вивчення юнаками та юнками еміграційної української літератури відкриває нові можливості для формування широкого світогляду громадянина України, який здатен сприймати дійсність під різними кутами зору.

Тому робота, спрямована на осягнення еміграційної прози, сприяє формуванню у юнаків та дівчат здатності глибоко розуміти сутність нових для них реалій життя, інакше кажучи, якщо старшокласник навчиться розуміти еміграційну прозу, то це значить, що він навчиться використовувати свій український менталітет для того, аби пізнавати, досліджувати будь-які принципово нові явища культурного життя інших країн. Ось це, власне, і є одна з найважливіших задач формування особистості — уміння побачити з позицій свого національного менталітету, сприйняти принципово нові реальності, які на сьогоднішній день належним чином ще не сприймаються. Тобто йдеться про розширення світогляду, розширення обсягу розуміння дійсності, залучення принципово нового досвіду в життя.

Саме еміграційна проза допомагає вирішувати цю проблему, адже вона є новим своєрідним каналом світосприйняття, світовідчуття, тому велику роль відіграє у формуванні світогляду особистості, у набутті нею нового життєвого досвіду.

Зупинимося також на інших особливостях української еміграційної літератури, що ставали предметом уваги літературознавців. Визначення цих особливостей дасть можливість глибше усвідомити своєрідність письменницької спадщини митців-емігрантів.

Для того щоб окреслити відповідні аспекти, які потребують акцентування уваги старшокласників, нам слід зробити огляд літературознавчих публікацій, де йдеться зокрема і про особливості, властиві творчості письменників-емігрантів, чия мистецька спадщина рекомендована програмами до вивчення в старших класах.

Наприклад, М. Сподарець у дослідженні "Іван Багряний — письменник і громадянин" говорить про вплив на творчість письменника драматичних перипетій його життєвого і творчого шляху, адже важливою рисою прозової спадщини письменника є її автобіографічність. Звертаючись до прозової творчості митця, автор зазначеного видання пише про те, що І. Багряний ставив перед собою завдання правдиво показати жахіття сталінської системи (письменники материкової України зробити це не мали аніякої можливості), акцентує увагу на особливості ідейно-філософської концепції письменника, що знаходить своє вираження у світогляді героїв, їхній долі та вчинках. "Саме такі персонажі об'єднують минуле і сучасне українського народу, через них письменник виявляє свій погляд на майбутнє України" [16; 61].

Loading...

 
 

Цікаве