WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Особливості вивчення теоретико-літературних понять на уроках української літератури в старших класах (на матеріалі поняття «пейзаж») - Реферат

Особливості вивчення теоретико-літературних понять на уроках української літератури в старших класах (на матеріалі поняття «пейзаж») - Реферат

Реферат на тему:

Особливості вивчення теоретико-літературних понять на уроках української літератури в старших класах (на матеріалі поняття "пейзаж")

Літературна освіта школярів передбачає не тільки залучення їх до читання різноманітних творів, активізацію читацької діяльності, а й проникнення у природу художнього твору, розуміння особливостей та функцій поетичного слова, його естетичного впливу. Керовані вчителем, школярі мають навчитися не лише усвідомлювати, подобається їм чи не подобається той чи інший твір, а й замислюватися над тим, що саме подобається їм у творі, як створюється художній образ, які прийоми застосовує письменник задля естетичного впливу на читача тощо. Отже, літературна освіта учнів включає в себе передусім осмислене читання, яке відрізняється від простого читання рівнем естетичного сприйняття. І цей рівень має постійно підвищуватись у процесі вивчення української літератури.

На формування рівня естетичного сприйняття твору учнями суттєво впливає володіння ними теоретико-літературними поняттями, які є своєрідними "ключами" до художнього твору і літературного процесу взагалі. З допомогою цих понять школярі зможуть краще зрозуміти, як створюється той чи інший літературний твір, як розвивалася література впродовж століть, яким законам підкоряється мистецтво слова.

У минулі роки, коли в процесі аналізу художнього твору акцентувалася виховна функція літератури, зосередженість на змісті художнього твору відповідала головній меті, поетиці творів приділялася недостатня увага, художня тканина твору залишалася поза увагою всіх учасників уроку, Найбільш недослідженими на сучасному етапі залишаються елементи художнього твору, зокрема й літературний пейзаж. М. Рибникова писала, що "почуття природи треба виховувати, культивувати, вирощувати". При цьому вона застерігала про двоякість мети, тобто учень повинен навчитися бачити красу самої природи й також художнього зображення її, інакше — "щоб він бачив і відчував поезію в природі й природу в поезії, тобто в мистецтві. Природа в дійсності — це одне, що доступніше й простіше, природа у віршах і на картині — це друге, — складніше й тонше" [1; 34] О. Никифорова досліджувала сприйняття художньої літератури учнями на прикладі "художніх описів природи — як відносно самостійних і невеличких за обсягом елементах літературного твору і в той час, напевне, найбільш складних для читачів" [2; 23].

У процесі опанування поняття "літературний пейзаж" на вчителя чекають дві проблеми. Перша — суто літературознавча.

Нині у літературознавстві відсутнє однозначне, чітке, всебічне його визначення. Більшість наукових джерел коментують його по-різному, що, на наш погляд, спричинює відсутність належної уваги до цього елементу художнього твору з боку вчителів-словесників під час аналізу художніх творів, а це у свою чергу породжує примітивне уявлення школярів про літературний пейзаж.

Простежимо, які подаються коментарі стосовно окресленого питання. "Пейзаж — у літературі це словесне зображення природи — поля, лісу, села, міста, гір, рік, моря, неба" [3; 152]; "Пейзаж — реальний вид якоїсь місцевості" [4; 310]; "Пейзаж в літературі — опис, зображення природи засобами слова" [5; 226]. Чи може "пейзаж" бути просто "словесним зображенням природи" або "картиною природи"? Чи має право письменник увести в тканину твору просто "реальний вид якоїсь місцевості", не підпорядкувавши його ідей-но-художньому задуму? П.К Суздалєв зазначав, що від побутового сприймання краси почуття митця відрізняються певною направленістю, програмою чи свідомо-філософським ставленням до природи. Художник, "відображаючи той чи інший момент життя, змальовує те, що до нього ніхто інший не бачив, не осмислив чи не відчув, як він. Але для того, щоб виразити своє ставлення, свої думки і почуття, він повинен підпорядкувати зображення своєму задуму, виділити, підсилити, підкреслити на полотні ті зримі сторони натури, які в першу чергу несуть у собі потрібну виразність, і в той же час опустити, відкинути чи видозмінити все те, що заважає зображенню, відволікає і розсіює увагу глядача" [6; 16]. Таким чином, робота письменника, як і художника носить вибірковий характер. Можна стверджувати, що митець не просто описує якийсь "реальний вид місцевості", а творить його так само, як скажімо, образ людини.

У старших класах, подаючи поняття "художній образ", радимо вчителям звернутися до сучасних літературознавчих джерел, які до системи образів художнього твору відносять: "образ творця... найдоречніше називати образом автора; образ природного оточення прийнято називати пейзажем; образ речового оточення прийнято називати інтер'єром" [7; 142].

Визначення поняття "пейзаж", подане у 5 класі, не відображає вповні окреслене поняття. Вважаємо, у старших класах необхідно його поглибити.

Літературний пейзаж — це образ живої і неживої (створеної людськими руками) природи у творі, що є змістовим і композиційним елементом, виконує зображувально-виражальні та емоційно-естетичні функції і підпорядкований ідейно-художньому задуму твору.

Зупинимося коротко на кожному аспекті окресленого поняття.

1. Роль пейзажу в композиції художнього твору.

"Існує багато художньо-образних засобів організації матеріалу, підпорядкованих законам композиції: художня деталь, портрет, пейзаж, інтер'єр..." [8; 549]. Ще Арістотель і Платон уявляли композицію як гармонію співвідношення між цілим і його частішими. Гармонія, коментує сучасний дослідник, "немовби охоплювала і стягувала ціле своїми скрепами шляхом ритмічного, симетричного і т. д. поділу його на фрагменти, що відсилали один до другого, другий — до третього й у зворотному порядку" [9; 93]. Письменник так повинен організувати виклад підібраних для зображення подій, щоб викликати ілюзію безперервності. Часто саме з цією метою використовують пейзаж. Також він може виконувати роль декоративного тла, на якому розгортаються події ("Маруся" Г. Квітка-Основ'яненко). Картиною природи часто починається твір ("Кармелюк" Марка Вовчка), по суті, вона заміняє пролог. Іноді ж пейзаж –останній акорд твору (епілог) (М. Коцюбинський "Fata morgana"). Пейзаж може обрамлювати епізод.

В. Синенко стверджує: "Жоден прозовий твір не обходиться без описів. І вони не є випадковими або другорядними" [10; 70].

Часто прозаїки вдаються до пейзажу як засобу створення характеру дійових осіб. "Як відомо, пейзажі у художньому творі, передаючи глибоку любов письменника до рідної природи, розкриваючи її красу, служать в той же час композиційним засобом для найбільш виразного розкриття характерів і внутрішнього стану героїв через контраст або співзвучність їх з почуттями і думками персонажа" [11; 72].

Пейзаж у композиції художніх творів може відрізнятися як кількісно, так і якісно. "Насиченість художніх творів картинами природи залежить від тієї місцевості, в якій відбуваються події, від розуміння письменником змісту і характеру зображуваних явищ" [12; 11].

Підбиваючи підсумок, наведемо класифікацію композиційно-художніх функцій пейзажу, використану Ю. Кузнецовим під час аналізу творів М. Коцюбинського. 1) зображувальна — часткове (те, що потрапляє в поле зору героя) змалювання місця і часу подій; 2) виражальна — передача настрою, переживання героя, які позначаються на особливостях сприйняття ним природи [13; 91].

2. Зв'язок пейзажу із сюжетом твору.

Стосовно питання зв'язку пейзажу із сюжетобудуванням у літературознавстві зустрічаємо різні погляди. В.І. Сорокін, Л.І. Тимофєєв, Л.І. Калачаєв, М.Г. Леонтьєв, О.М. Бандура, В.М. Лесин та ін. відносять його до позасюжетних елементів. М.С. Кургінян, В.В. Виноградов, О.І. Іллінська, В.В. Кожинов та інші розглядають пейзаж як складову частину сюжету.

Ми вважаємо, пейзаж може бути як позасюжетним компонентом, так і елементом подієвої частини твору, тобто елементом сюжету. Позасюжетним елементом слід вважати пейзаж тоді, коли він представлений у творі поширено, детально (панорамний пейзаж), тобто як частина типових обставин (наприклад, образ Раставиці у повісті "Микола Джеря" І.С. Нечуя-Левицького). Частиною ж сюжету пейзаж буде тоді, коли він включається у розвиток подій у формі незначних вкраплень, прив'язаний до якогось епізоду чи ситуації твору і активно впливає на світосприйняття героїв, увиразнює певні риси характерів персонажів (ситуаційний пейзаж).

Аналіз прозових творів українських письменників показав, що пейзажні малюнки можуть бути в будь-якій частині твору. У повістях "Микола Джеря" та "Кайдашева сім'я" І.С. Нечуя-Левицького пейзаж розміщений на початку твору, доповнюючи й уточнюючи дані експозиції, вказує на час і місце подій. Відомі також твори, де пейзаж сприяє виникненню зав'язки. Так, у новелі М. Коцюбинського "Лялечка" літня гроза стала початком дружніх стосунків між героями. Картина природи може затримувати дію, коли письменник хоче підкреслити важливість того чи іншого епізоду, зосередити на ньому увагу читача ("Микола Джеря" І.С. Нечуя-Левицького, опис південного степу після розправи бурлаків із паном). Іноді пейзаж готує читача до сприйняття подій, які відбуватимуться далі (завірюха в поемі "Катерина" Т.Г. Шевченка). Зображення картин природи може підсилювати напругу, прискорити розгортання подій (вигляд річки змушує Гриця Летючого швидше втопити дітей ("Новина" В. Стефаника). А іноді пейзаж заміняє розв'язку, як от в оповіданні М. Коцюбинського "Дорогою ціною".

Loading...

 
 

Цікаве