WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → На порозі особистісно-зорієнтованого навчання - Реферат

На порозі особистісно-зорієнтованого навчання - Реферат

Самостійність. В умовах ОЗОН учень стає суб'єктом діяльності, тобто активним її учасником на всіх етапах: цілепокладання, планування, організації, реалізації, аналізу та оцінки результатів. Відтак повнота умінь учня самостійно визначати цілі, планувати й організовувати роботу, реалізовувати намічені цілі, а в підсумку аналізувати й оцінювати свою діяльність є критерієм рівня самостійності і, знову ж таки, ефективності особистісно-зорієнтованого навчання.

Рефлексії у цьому процесі відводиться важлива роль. Її мета: "згадати, виявити й усвідомити основні компоненти діяльності — ...смисл, типи, способи, проблеми, шляхи їх вирішення, отримані результати і т.п. Без розуміння способів свого учіння, механізмів пізнання й миследіяльності учні не зможуть присвоїти тих знань, які вони здобули" [5; 287]. Окрім того, рефлексивна діяльність є засобом самопізнання й самооцінки, співвідношення отриманого й планованого результатів. Можна стверджувати, що без оволодіння уміннями й навичками рефлексії учень не зможе стати повноправним і повноцінним суб'єктом навчальної діяльності.

Й нарешті, Я-концепція, яка є сукупністю всіх уявлень людини про себе, а також їх оцінки й потенційної поведінки.

Кожен із складників, у свою чергу, також має власну структуру. Як результат діяльності самосвідомості осмислюється своя тотожність як особистості: хто я? який я? (цікаво, що сприйняття рис "Який я?" випереджає усвідомлення своєї сутності "Хто я?"), як члена національної спільноти (я українець? росіянин? поляк?) тощо.

Я свідоме включає в себе також Я минуле, Я теперішнє, Я майбутнє, Я ідеальне, Я дзеркальне (Я очима інших людей) та інші образи.

Я емоційне є не тільки самооцінкою, а й самоставленням (самоповага, самолюбство, самовпевненість). У ньому присутнє й зіставлення самооцінки й оцінки оточуючих (оцінка оцінки).

Структура Я емоційного має такий вигляд:

• Я подобаюсь (почуття успіху, впевненості в суспільному визнанні, імпонуванні іншим людям);

• Я здатний (упевненість у здібностях до тієї чи іншої діяльності);

• Я значу (почуття значимості, захищеності в своєму колі спілкування, самоповага) [6; 113].

Ставлення до себе може бути позитивним (позитивна Я-концепція: я подобаюсь, здібний, значу) або негативним (негативна Я-концепція: я не подобаюсь, не здібний, не значу). Як і ставлення (сприйняття чи не сприйняття) норм, цінностей оточуючих, воно впливає на формування мотивів діяльності, ціннісних орієнтацій, характеру особистості.

Я діюче — це дія, а заразом і "усвідомлення себе через дію" (Г. Селевко), це самоорганізація, саморегуляція, самореалізація.

Важливим у педагогічній діяльності є врахування підсвідомого прагнення особистості до створення позитивної Я-концепції, адже це — самоповага, відчуття самоцінності, прийняття себе. Навіть якщо така Я-концепція побудована на неадекватній оцінці особистістю своїх якостей, похитнути впевненість буває досить важко. Саме тому так важливо забезпечити учневі ситуацію успіху, аби він відчув: я здатний, можу, значу, допомогти скласти об'єктивну оцінку своїх можливостей і відкоригувати, за потреби, рівень домагань.

Негативна Я-концепція породжує почуття невпевненості, низький рівень домагань, обумовлює зниження інтересу до навчання, неуспішність, провокує антисоціальну поведінку Прикметно, що 98 % невстигаючих, за даними З. Калмикової, мали негативну Я-концепцію [6; 113].

Не можна забувати й про те, що так само підсвідомим є прагнення людини до внутрішньої гармонії. Якщо негативна думка оточуючих вступає в протиріччя із сформованим позитивним образом Я, вона може відкидатися. Позитивна Я-концепція (Я — чесний, порядний) "змусить" особистість дійсно бути такою. Але якщо в "Я" особистості "записані" як позитив жорстокість, нещадність, то діяти вона, швидше за все, також буде відповідно. Як і негативне "Я не здатний, не вмію" обумовить невпевнену поведінку й кінцевий (програмований?) неуспіх.

Щодо рівня психолого-педагогічних знань та науко-во-методичного й інформаційного забезпечення школи, то на часі широке обговорення проблеми саме в методичній пресі. Бібліографічні покажчики безсторонньо свідчать, що у вузькоспеціалізованих газетах і журналах поки що з'явилися лише поодинокі матеріали. А з огляду на те, що сучасний учитель має змогу передплачувати в кращому разі один журнал, потрібність і важливість такого своєрідного "всеобучу" ще більше зростає.

Украй потрібен він і для учителів-практиків, що проходять курсову перепідготовку. Відповідні курси мають бути включені також до програм педагогічних вузів (підручники з педагогіки, як російські, так і українські, потрібний матеріал містять, черга за розробкою методичних рекомендацій).

Нарешті, чекає узагальнення вже набутий досвід.

Зібрати разом розробників теорії особистісно-зорієнтованого навчання і практиків — завдання давно назріле. Зведення різних поглядів до одного знаменника дозволить виробити основу для створення дидактичної моделі, на яку зможе опертися методична наука щодо впровадження ОЗОН на рівні окремих предметів.

Очевидно, є необхідним виділення в Державних стандартах освіти рефлексивного компонента. Відповідно, він має бути відображений і в програмах. Хоча тут же знову виникають нові запитання: зміст рефлексивного компонента, його диференціація стосовно конкретного предмета, класу; інформаційна і діяльнісна складові тощо.

Великі зміни очікують на шкільні підручники, які мають стати "самовчителем", помічником школяра, допомогти йому в самоорганізації, саморозвитку й самореалізації.

Досягти цього можна через: кардинальне зменшення кількості інформаційних матеріалів; збільшення кількості запитань і завдань дослідницького й творчого характеру; добір матеріалів, які б не тільки давали змогу, а й спонукали школяра до діалогу (з автором, критиками, самим письменником тощо); забезпечення рефлексивної діяльності учня над прочитаним (Цікаво було б проаналізувати під цим кутом зору нині діючі підручники...).

Мають відбутися зміни в організації навчального процесу (індивідуальні навчальні програми, індивідуальна траєкторія розвитку та ін.).

Однак то справа майбутнього. І залежить вона значною мірою від участі в реалізації багатьох сторін, а також наявності керівної "складової". А що сьогодні? Відповідь проста й очевидна: опираючись на доступні публікації (і в газеті "Українська мова та література", і в методичних журналах), реалізувати власні здогади й знахідки. Спробувати розробити методичну модель особистісно-зорієнтованого навчання чи апробувати окремі його елементи, виходячи з таких обов'язкових ознак ОЗОН:

• Урок у системі особистісно-зорієнтованого навчання починається з повідомлення учням орієнтованих на конкретний результат цілей, у визначенні яких учитель виходить не тільки зі змісту навчального матеріалу, загальних цілей теми, а й суб'єктного досвіду школяра, для якого ця ціль має бути особистісно значущою.

• На уроці мають бути створені позитивний настрой, відповідна мотивація, ситуація успіху, взаємопідтримки, переважання діалогічної форми спілкування, індивідуальної, парної та групової роботи.

• Забезпечується участь школярів в організації навчальної діяльності через залучення до планування роботи, вибір рівня засвоєння виучуваного матеріалу та способів його фіксації, варіантів завдань, оцінювання результатів.

• Обов'язково повідомляються й запитання та завдання, за якими перевірятиметься рівень знань, умінь і навичок.

• Обов'язковим елементом є рефлексія учня над власною діяльністю: доцільність обраного шляху вирішення поставлених завдань, форм і методів роботи, досягнення чи не досягнення цілей тощо.

Оцінювання школяра проводиться в порівнянні з його попередніми успіхами й планованими цілями, через поцінування успіхів, способів навчальної діяльності, докладених зусиль.

Активна участь учителів-практиків у розв'язанні проблем особистісно-зорієнтованого навчання прискорить розробку методики вивчення конкретних тем з огляду на визначення цілей навчання та його оцінки, методів та форм організації навчальної діяльності, рефлексії над нею тощо. Тим більше, що досвід такий в Україні є.

Тоді ми не зупинимося на порозі, за яким — нова школа, новий учень і новий учитель, а, переступивши його, попрямуємо далі, радіючи успіхам і точно знаючи, навіщо учневі "ця література".

Література:

1. Концепція загальної середньої освіти (12-річна школа) // Початкова освіта. — 2002. — №1. — С.1-5.

2. Подмазин С.И. Личностно-ориентированное образование: Социально-философское исследование. — Запоріжжя: Просвіта, 2000. — 249 с.

3. Концепція літературної освіти в 12-річній школі (Проект) // Українська література в загальноосвітній школі. — 2002. — №1. — С. 2-13.

4. Подласый И.П. Педагогика: В 2-х кн. — М.: Владос, 1999. — Кн. 1. — 576 с.

5. Хуторской А.В. Современная дидактика: Учебник для вузов. — СПб: Питер, 2001. — 544 с.

6. Селевко Г.К. Личностный подход // Школьные технологии. — 1999. — №6. — С 108-135.

Loading...

 
 

Цікаве