WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → На порозі особистісно-зорієнтованого навчання - Реферат

На порозі особистісно-зорієнтованого навчання - Реферат

Реферат на тему:

На порозі особистісно-зорієнтованого навчання

Особистісно-зорієнтоване навчання як нова парадигма освіти стає реальністю. Покликане до життя пошуками виходу з кризи, в якій опинилася українська (як, урешті, й світова) школа, воно знаходить усе більше прихильників й ентузіастів. Маємо на сьогодні (нехай і "не зведену до єдиного знаменника") теорію ОЗОН та досвід її впровадження. Список праць із цієї проблеми налічує не одну сотню назв, серед яких усе частіше починають з'являтися й статті з методики (біології, мови, географії, історії, літератури). Пропонований увазі читачів матеріал має за мету окреслити коло проблем, які чекають на розв'язання і з якими неминуче зіткнеться кожен, хто візьметься за цю потрібну, благородну й украй важку справу: впровадження особистісно-зорієнтованого навчання на уроках української літератури.

Однак насамперед кілька слів узагалі про ОЗОН як нову філософію освіти.

Відчуття кризи, яке охоплювало кожного з нас від сумних реалій української школи, врешті знайшло своє оформлення в словах Концепції загальної середньої освіти: "Слабким місцем нашої школи є несформованість у її випускників... достатньої життєвої компетентності... Недоліком... залишаються недостатні вміння учнів вільно використовувати здобуті знання для розв'язання практичних завдань, аналізу нестандартних ситуацій... Зміст шкільної освіти переобтяжений надмірним фактологічним матеріалом... його склад і структура недостатньо враховують необхідність диференціації навчання залежно від нахилів, здібностей, життєвих планів школярів..." (Концепція загальної середньої освіти (12-річна школа) [1; 3].

Отже, (ще раз вчитуємося в рядки Концепції), головними недоліками сучасної школи є:

— несформованість в учнів достатньої життєвої компетентності;

— недостатні вміння використовувати набуті знання для розв'язання практичних завдань, аналізу нестандартних ситуацій;

— неврахування під час формування змісту освіти індивідуальних особливостей школяра, його життєвих планів.

Чи справді це так важливо: життєва компетентність? Думається, кожен без вагань відповість: так! Чому ж школа наша продовжує дбати про знання, уміння й навички, які не вчить аналізувати нестандартні ситуації і розв'язувати практичні завдання? Та й не тільки наша. Ще в 1967 році на Міжнародній конференції Дж. Перкінс говорив про невідповідність системи навчання сподіванням і вимогам конкретної особистості як одну з головних причин світової кризи освіти. Цю ж тезу повторив у 1970 році директор Міжнародного інституту планування освіти Ф. Кумбс. "Нація в небезпеці: необхідність реформи школи" — так називалася доповідь американського уряду, в якій аналізувалися проблеми освітньої галузі. Майже півстоліття, що минули з того часу, засвідчили, що з проведеного аналізу були зроблені висновки. Які є вкрай актуальними нині і для нас з вами.

1. Причиною кризи освіти є перехід суспільства з індустріальної в постіндустріальну фазу.

Якщо цінністю першої (щодо освітніх вимог) було набуття знань і вироблення вмінь застосовувати їх, то для другої — насамперед знаходити, фільтрувати, систематизувати знання. Аби досягти позитивного результату в житті, особистість повинна навчитися застосовувати знання творчо, перебуваючи в ситуації постійного пошуку, вибору, що вимагає дисциплінованості, вміння працювати в колективі, комунікабельності, широти, глибини, креативності мислення.

2. Сформувати таку людину можна, тільки розвинувши в ній відповідні компетентності:

— соціальні (розуміння й пошанування загальнолюдських і національних цінностей, іншої особистості, її права на власну думку, власне світобачення);

— полікультурні (знання, розуміння, поважання власної та інших культур, орієнтація в світовому культурному просторі);

— комунікативні (вміння спілкуватися, співпрацювати в колективі, прислухатися і враховувати чужу думку);

— ділові (ініціативність, активність, критичність та креативність мислення, готовність відстоювати свою думку, працювати в умовах жорсткої конкуренції);

— інформаційні (вміння здобувати й переробляти інформацію);

— самоорганізації (готовність до постійного підвищення загальноосвітнього й професійного рівня, самоосвіти й самонавчання, самореалізації).

3. Відповідно весь навчальний процес повинен будуватися, маючи на меті, як кінцевий результат, вироблення саме цих компетенцій. З обов'язковим урахуванням психофізіологічних особливостей школярів, їхніх ціннісних орієнтацій, максимальним наближенням до життєвих реалій.

Розв'язати означені проблеми покликане особистісно-зорієнтоване навчання. Чому саме воно? Тому, що "особистісно-зорієнтоване навчання надає кожному учневі, опираючись на його здібності, нахили, інтереси, особистісні цінності і суб'єктний досвід, можливість реалізувати себе в пізнавальній та інших видах діяльності..." (С. Подмазін) [2; 165].

Визначальним для такого підходу є інтегративний погляд на особистість, що передбачає розгляд її як складної системи, в якій нерозривно поєднане біологічне і соціальне, і яка, як і кожна складна система, здатна до саморозвитку й самовдосконалення. Тобто особистість стосовно себе є і об'єктом, і суб'єктом діяльності. "Матеріалом" виступають здобуті в процесі життєдіяльності знання й досвід. І процес цей досить складний і непрямолінійний. Кожне наступне засвоєння відбувається з урахуванням уже набутого. "Просіюючи" знання й досвід, щось засвоюючи, а щось відкидаючи, особистість починає керувати своїм розвитком. Тому найкраще не нав'язувати їй шляхів, а створити умови для реалізації внутрішніх потенцій.

Чому ж так важко торує шлях до "масового вчителя" особистісно-зорієнтоване навчання? Причини називаються різні:

• Недооцінка частиною учених, керівників шкіл, педагогів вимог сьогодення до особистості випускника школи.

• Консерватизм мислення, неготовність сприйняти ОЗОН як принципово нову парадигму освіти.

• Низький рівень психолого-педагогічних знань.

• Відсутність належного науково-методичного та інформаційного забезпечення школи.

• Невідпрацьованість концептуальних положень теорії особистісно-зорієнтованого навчання, технології її впровадження.

Ось це, власне, і є ті найбільші труднощі, які чекають на шляху реалізації принципів ОЗОН, у тому числі й на уроках української літератури.

Щодо "вимог сьогодення", то воно все настійніше "стукає в двері", запитання учнів "А навіщо мені ця література?" змушують шукати відповідь і неминуче приводять до особистісно-зорієнтованого навчання, оскільки всі раніше зроблені спроби перебудувати школу задовільних наслідків не дали. Та й Концепція літературної освіти орієнтує на це: "...основним шляхом модернізації української школи загалом і літературної освіти зокрема є її розвиток на принципах особистісно-зорієнтованого навчання" [3; 4].

"А хіба раніше не дбали про розвиток особистості? Не враховували її здібностей, нахилів, інтересів?" — ці запитання можна почути завжди, як тільки мова заходить про ОЗОН.

Дбали. Враховували. У певному сенсі особистісно-зорієнтованими були й усі існуючі до сьогодні методики, оскільки й декларували, і формували особистість. Принциповою відмінністю нового підходу є "початкова й кінцева точки руху": не абстрактний учень, який рухається до наперед заданого зразка (ідеалу), сформованого у відповідності з певною ідеологією, на вимогу держави тощо, а "я майбутній" конкретної особистості, в якому реалізуються її сьогоднішні потенції, нахили, здібності, зацікавлення.

Саме тому так важливо усвідомити, що ОЗОН є принципово новою освітньою системою, хоча окремі його елементи легко впізнавані, більше того, присутні в інших методиках. Впроваджуючи особистісно-зорієнтоване навчання, ми дбаємо насамперед про розвиток особистості. Знання, уміння й навички (про що ми найбільше дбаємо сьогодні) будуть, але як результат розвитку (реалізації особистістю свого потенціалу, підвищення зацікавленості предметом тощо), а не навпаки.

Що ж має змінитися? На що потрібно звертати увагу? Показниками, аналіз яких дозволяє не тільки адекватно описати особистість, а й зафіксувати зміни, що відбуваються в процесі навчальної діяльності, можуть бути: мотивація, самостійність, рефлексія і наявність позитивної Я-концепції.

Мотивація. "Педагогічні рекомендації 80-х років, — пише І. Подласий, — націлювали вчителя на підвищення шкільної мотивації шляхом роз'яснення учням суспільної значимості їх навчання. Вплив широких суспільних мотивів, які займали колись провідні позиції, сьогодні незначний, і з цим потрібно рахуватися. Без них вітчизняна педагогічна теорія виявилася ніби спорожнілою, вона важко вишукує нові мотиви в поки що старих цінностях. Без сумніву, шукати їх потрібно насамперед у задоволенні особистісних інтересів" [4; 363].

Експериментальні дані (1991 р.) підтверджують, що серед факторів, які впливають на продуктивність навчального процесу (засоби навчання, структура навчального матеріалу, форма його викладу, варіативність методів, особливості психічної діяльності та ін.) мотивація займає перше місце [4; 351].

Внутрішній мотив пов'язаний із потребою пізнання, у зовнішньому знання служать засобом досягнення іншої мети: прагненням отримати гарну оцінку, успішно скласти екзамен, задовольнити вимоги батьків тощо.

Якщо засвідчено стійке зростання поцінування знань, самого процесу навчання, прагнення до самовдосконалення через навчання, це є безпомильним свідченням задіяння внутрішніх механізмів, а значить, ефективності особистісно-зорієнтованого навчання.

Loading...

 
 

Цікаве