WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → На городі бузина, а в Києві дядько, або чим Шевченко не догодив критиці (до 190-річчя від дня народження Великого Кобзаря) - Реферат

На городі бузина, а в Києві дядько, або чим Шевченко не догодив критиці (до 190-річчя від дня народження Великого Кобзаря) - Реферат

І все ж, не дивлячись на явну абсурдність представників "відкритої літератури", у них прихована певна небезпека. На незрілий юнацький смак, який останнім часом формується на фоні безроздільного панування заокеанської культури, подібна розважальна белетристика може справити певний ефект, оскільки для своїх маніпуляцій новітні авантюристи від "кривого" літературознавства досить уміло використовують той догматичний образ Шевченка, який настирливо нав'язувався кільком поколінням українців як більшовицька ідеологема.

Що ж до означених тенденцій неокритичного переосмислення життєписів національних класиків, а тепер, як виявляється, і нових підходів до методів зображення таким "новаторам" добре відповів Іван Драч. Наслідуючи Ігоря Муратова, він сказав: "Скиньте з Шевченка шапку, та ще й кожуха, та одкрийте в нім академіка та ще й одчайдуха, та нагадайте усім, що йому перед смертю було сорок сім". Як бачимо, і Муратов, і Драч не проти скинути з Шевченка кожуха, щоб показати, за що загинув Кобзар, а прихильникам міфічного шевченкознавства, як бачимо, кортить скинути ще й штани. Ба, вони не збагнули, що на безлюдному острові, не маючи змоги малювати натурщиків, невільний митець в умовах заслання був змушений через дзеркало малювати свій торс.

Закономірно постає питання, як бути словеснику середнього навчального закладу, який не може вибирати, бо прив'язаний до програми. А на сьогодні маємо реальний факт, що, окрім Т. Шевченка, хай і не так відверті інсинуації можна знайти й на інших національних класиків. Марка Вовчка виводять, як блудну панянку, котра лише й переймається чоловіками, аби скористатись цим для літературної слави; І. Франку й М. Коцюбинському інкримінують малозрозумілі зв'язки з жінками, які ніби й звели митців у могилу, а Лесю Українку й О. Кобилянську показують як жінок нетрадиційної орієнтації.

Щодо психологічних аспектів появи таких опусів, на наш погляд, точно сказала завідувачка кафедри історії літератури й шевченкознавства Національного університету імені Тараса Шевченка Людмила Задорожна. Якось у бесіді з репортером на запитання щодо причини появи "відкритої літератури" вона відповіла: "Складається враження, що автори деяких "відкриттів-пліток", перш, аніж узятися до цієї справи, поквапилися не тільки зі своєю совістю, а і з глуздом" [11].

Кілька слів щодо методичного боку шкільного літературознавства цієї одіозної справи. На наш погляд, інформацію про подібні викривлення, якими б вони неприємними не були, вчителям і викладачам-україністам треба знати і не лише тому, що за шкільною програмою ці класики вивчаються. Уже треба знати тому, щоб уміти вести себе в пікантних ситуаціях, коли їх можуть порушити учні. Зрозуміло, поспішати виводити учнівську аудиторію на екзальтоване сприйняття фактів щодо інтимних деталей життя письменника не треба.

Значно правильнішим буде зосередити увагу вихованців на кращих рисах характеру митців, а зокрема на їхніх художніх творах. Адже літературні герої мають набагато вагоміший виховний потенціал, аніж біографії авторів. Це аксіома. Якщо ж доведеться зустрітися з пікантним фактом чи пересіктися з позапрограмовим "шедевром", радимо не ухилятись від відповіді, а тактовно, не ображаючи пам'яті письменника, роз'яснити все, що треба. Хто ж, як не ми, словесники, маємо стояти на оберегах рідної літератури? Щоб прищепити стійкий імунітет у наших учнів проти усіляких бузинячих недугів, необхідно систематично на конкретному навчальному матеріалі формувати інтелект нових поколінь, національну самосвідомість, а для цього треба, щоб учитель сам був патріотом з яскраво вираженими ознаками такого інтелекту. Враховуючи сьогоднішню ситуацію в Україні, є важливішим не скільки вільне виголошення своїх міркувань щодо зібраної з сумнівних джерел біографії класика, стільки усвідомлене прагнення утвердити його авторитет, як виразника прагнень, інтересів, смаків, традицій, уподобань своєї нації, свого народу, заради забезпечення достатку й миру в Україні. Тож мимохіть на пам'ять приходять слова великого Шевченка з його "Молитви":

А всім нам вкупі на землі

Єдиномисліє подай

І братолюбіє пошли.

Шевченка справедливо називають Поетом нації. Великим Кобзарем, українським Прометеєм, Кармелюком у літературі, основоположником української літератури, національним символом і цей порівняльний ряд можна продовжити. Ось уже понад 150 років як його твори перевидаються у різних країнах. Про нього створена велика науково-критична література, котра виділена в окрему літературознавчу галузь — шевченкознавство. Рівно 25 років як створено двотомний "Шевченківський словник", а з початку третього тисячоліття на філологічному факультеті Національного університету імені Тараса Шевченка відкрито спеціальну кафедру історії літератури й шевченкознавства. Здавалося б зроблено немало, але, на жаль, за зовнішнім благополуччям часто применшується, а то й зовсім губиться, нівелюється сам митець. Прикро, коли штампи, загальники, а то й белетристичні фантазії затінюють індивідуальність письменника, неповторність його душі, якій дано відчувати тонше й бачити далі за інших. Не дивлячись на всілякі перешкоди, навіть на спалення музею-хати Шевченка на Черкащині, час усе ставить на свої місця: пісок буденщини вимивається, а перлини навічно лишаються в історичній пам'яті народу. Так було, є і надалі буде.

А проте на душі тоскно й хочеться сказати: "Та грець з ними, щоб так ними перейматись, не заслуговують того". Що ж, можна й так, але ж вірус від цього не зникне, а буде розвиватися далі. На щедрій ниві національної літератури, як бачимо, з'явилася і вже рясно родить бузина, яка псує, забур'янює поле. Окрім того, літературна зустріч у Києві показала, що з'явився й керує нами заморський "дядько". Виходить, як у тій примовці: "На городі бузина, а в Києві дядько". Тільки й різниці, щоб назву бур'яну і дядька виділити великими буквами.

Відтак доходимо висновків: треба негайно вжити заходів щодо збиткування над українською літературою. Насамперед це має бути постійна навчально-виховна робота із зміцнення національної самосвідомості українців, зокрема учнівської молоді, покоління, яке готуємо для подальшої розбудови української незалежності. Хочеться згадати слова Ліни Костенко стан розвитку національної культури: "Українська література — це література заборонених і загиблих, розстріляних і зацькованих, вигнаних і забутих, через століття надрукованих". Сьогодні ж, додамо, й облитих брудом.

Проте не варто песимістично закривати тему. На наш погляд, останнім часом з'явилися цілком тверезі критичні дослідження з шевченкознавства. Згадаємо хоча б матеріали регіонального масштабу, приурочені 190-ї річниці від дня народження Шевченка: маємо на увазі збірник наукових розвідок викладачів філологічних факультетів Харківських університетів "Слово про Шевченка" [12] і нашу публікацію "Тарас Шевченко і харків'яни" [5]. Отже, харківські ентузіасти також зробили свій внесок до ювілейної шевченкіани. Зрозуміло, аспекти, яких торкнулися у цій статті, далеко не вичерпують порушених питань, хоча, як нам видається, істотно доповнюють розуміння тієї проблеми, яка вже півтора століття, а особливо останнє десятиріччя, гостро дискутується в літературознавстві. Додамо, яка особливо актуальна у дні відзначення ювілею Великого Кобзаря.

Література:

1. Боронь О. Нова книжка Григорія Грабовича: за і проти // Українська мова та література. — 2001. — Ч. 13.

2. Бузина О. Вурдалак Тарас Шевченко. — К., 2000.

3. Гомон П. Біогафія митця вчить жити // Професійна освіта: теорія і практика. Науково-методичний збірник. — К., 1998. — №№ 1, 2.

4. Гомон П. Не уникати проблем "відкритої літератури" // Українська мова і література в школі. — 2002. — № 4.

5. Гомон П. Тарас Шевченко і харків'яни. — Х.: Митець, 2003.

6. Гомон П. Чи зможемо перейти рубікон // Дивослово. — 2000. — № 10.

7. Грабович Г. Шевченко, якого ми не знаємо. — К., 1999.

8. Драгоманов М. Літературно-публіцистичні праці. — К.,1970. — Т. ІІІ.

9. Концепція літературної освіти в 12-річній загальноосвітній школі // Українська мова та література. — 2002. — Ч. 11, березень.

10. Маланюк Є. Книга спостережень. — K., 1995.

11. Масенко Л. "Слово брехнею підбите" // Слово і час. — 2001. — № 3. // Українська література в загальноосвітній школі. — 2001. — № 5.

12. Слово про Шевченка. — Х.: Основа, 1998.

13. Спогади про Шевченка.— К.: Дніпро, 1982.

14. Ульянов М. Откуда пошло самостийничество? — М., 1987.

Loading...

 
 

Цікаве