WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Морфологія художності і аналіз літературного твору - Реферат

Морфологія художності і аналіз літературного твору - Реферат

Реферат на тему:

Морфологія художності і аналіз літературного твору

Вивчення літератури як мистецтва слова передбачає осягнення твору красного письменства у його художній цілісності, у єдності форми і змісту.

Ці загальновідомі закономірності стосуються в однаковій мірі аналізу твору по образах, проблемно-тематичного чи за розвитком дії: незалежно від обраного шляху аналізу літературний твір має бути сприйнятий у своїй художньо-естетичній цілісності, в якій лише й можливий його духовно-збагачуючий мистецький вплив на думки і почуття учнів.

На це звертали увагу методисти і літературознавці минулого, автори багатьох сучасних досліджень — Г.О. Гуковський, Т.Ф. Бугайко і Ф.Ф. Бугайко, Т.Ф. Курдюмова, Є.А. Пасічник, М.К. Гей, В.В. Виноградов, Т.Г. Браже та інші [5; 6; 7].

І це зрозуміло: твір мистецтва слова є явищем художнім, у якому проявляє себе зверхсумарність цілого — воно більше від суми елементів, з яких складається [1; 444].

Виникнення у цілого якостей, відсутніх у його частин, що носить назву емерджентності, стосовно мистецтва взагалі і, зокрема, літератури розуміють як художність, що проявляється у цілісності літературного твору [2; 124].

Отже, цілісність твору — це та морфологічна єдність, яка забезпечує існування його зверхсумарного художнього змісту. А тому вивчати твір як явище мистецтва слова можна лише в тій цілісності, в якій проявляється його художність. В іншому випадку перед нами буде не художній твір літератури, а його імітація.

Саме в феномені художності — таємниця тієї духовної сили, заради якої кожне суспільство використовує можливості мистецтва і літератури для виховання і духовного збагачення своїх громадян, бо ця сила здатна впливати на розум і почуття, розвивати уяву і формувати моральний світ людини. І це закономірно: відкриття зверхсумарного смислу твору виступає як усвідомлення того, що не названо словами, а сам акт такого відкриття є творчим актом читача. Так у співтворчості з письменником формується творчий духовний потенціал учня.

У зв'язку з цим набуває значення розуміння суті художньої цілісності, взаємозв'язку тексту і художнього твору, бо "текст не охоплює твір у його повноті" [3; 8].

Відомо, що носієм художнього смислу може виступати текст, що складається всього з одного речення. І таке речення ми сприймаємо як художню цілісність.

"Куди не кинь, всюди клин", — кажуть про ситуацію, коли людину звідусіль переслідують якісь біди.

І ту узагальнюючу суть, яку виражає назване прислів'я, кожен сприймає, виходячи із своїх життєвих проблем і свого досвіду. А значить, міркує, мислить, слова прислів'я викликають його духовну реакцію.

Отже, прислів'я — це дійсно цілісність художня. І хоч вона складається всього з одного речення, але саме це речення незвичайне. Якщо проаналізувати зміст слів, що входять до його складу, то в сумі їх змістів немає нічого особливого — йдеться про якийсь клин, який всюди, куди не кинь оком. А в зверхсумарності слів втілено особливий, глибокий підтекст, що виражає духовний людський досвід.

Так само можна сказати про будь-яке інше прислів'я: чужими руками жар загрібати; не знаючи броду, не лізь у воду; за дурною головою й ногам горе і т. д.

Кожне з них має зверхсумарний зміст, що виражає смисл прислів'я. А текст, наділений якостями зверхсумарності, є текстом художнім. Зміст наведених тут прислів'їв виражається не одним яким-небудь словом, а всією структурою тексту. Як бачимо, художність зумовлює таку текстову цілісність, яка є умовою буття в ній особливого духовного змісту.

Порушення цілісності прислів'я, заміна окремих слів приводить до втрати виразності, узагальнюючого змісту, художності.

— Якщо не знаєш, яка тут глибина, будь обережний і в воду не лізь...

Замість афористичної мудрості перед нами появилось банальне побутове твердження.

— "Ласкаво просимо" спробували замінити на "ласкаво запрошуємо", і вираз втратив свою узагальнюючу суть, що ввібрала духовні традиції віків.

Узагальнюючий смисл, що виражає художня цілісність твору, як правило, розуміють практично всі носії мови, чуючи прислів'я чи приказку. Його легко відкрити у байці, але не всім вдається осмислити глибину, яку несе вірш, оповідання, повість чи роман. Зміст, виражений цілісністю художнього твору, може існувати тільки в тій формі, у якій його втілив автор. Недаремно ж став хрестоматійно відомим факт, коли на прохання коротко пояснити, що письменник хотів виразити в романі "Анна Кареніна", Л. Толстой відповів, що для цього йому довелося б ще раз сісти і написати роман "Анна Кареніна".

Отже, художність проявляється у певній текстовій структурі, має свою морфологію. В чому вона? Чи є якісь загальні закономірності художності? Якщо є, то в чому вони і як їх потрібно враховувати в шкільному розборі літературного твору?

В художньому творі завжди є відкриття певної життєвої правди, важливої для людини. Найменшим структурним елементом, здатним виразити таке відкриття, є метафора — молекула образності, коли зміст слова стає формою вираження відкритого автором смислу, для вираження якого відповідних слів не існує.

У свій час К. Симонов побачив, що війна поділила людей на живих і мертвих, коли живими були ті, хто боровся і помирав на полі бою, а мертвими — ті, що сиділи в тилу і не довіряли пораненим, голодним, змученим бійцям за те, що вони потрапили в оточення — і довго, з боями виходили з нього.

І стоять вони на плацу — одні перед одними — живі і мертві... Таку назву має і його твір, і смисл його — у протиставленні живих і мертвих.

А в вірші С. Єсеніна "Відгомоніла золота діброва" метафоричний образ, винесений у заголовок, спочатку говорить про осінь у природі, а в кінці вірша передає гіркий роздум поета над долею своєї поезії під вітром часу.

Як бачимо, тут образну, художню цілісність формує метафора, що відкриває здатність звичних предметів побуту виразити духовну сутність людського буття.

Розгорнутою метафорою став і твір К. Симонова, розкриваючи трагедію живих, в умовах, коли їх долю вирішували мертві. На це й має бути спрямованим аналіз, щоб розкрити цілісний художній смисл твору.

А образ Євшан-зілля в однойменному творі М. Вороного, залишаючись образом рослини, стає виразником того духу пам'яті і любові до рідної землі, який робить людину патріотом, вірним сином вітчизни.

У всіх наведених прикладах сприйняття художньої цілісності твору потребує осмислення зіставлень, про які сказано вище і які роблять зміст тексту формою вираження відкритої авторами правди життя. А отже, весь твір К. Симонова стає образом, як і згадані твори С. Єсеніна та М. Вороного. І в них смисл цілого більший від суми змістів частин, з яких складається твір. Так в цілісній структурі тексту втілюється художність твору. Але для того, щоб та можливість, яка втілена у відповідній побудові тексту, стала дійсністю художнього твору, необхідно, щоб текст був сприйнятий людиною, пробудив її таку уяву, таке бачення життя, такі почуття, на які розраховував автор, бо таємниця художньої сили мистецтва не тільки в особливостях форми і змісту твору, а і в людині, здатній сприйняти їх і відповісти думкою і почуттям на поклик мистецтва до правди і добра.

Отже, розуміння тієї структури, в якій проявляються особливості і художня своєрідність конкретного твору, допомагає вчителю і методисту знаходити шляхи його розгляду з учнями в школі, — такого розгляду, при якому твір розкриває для них все багатство свого художнього смислу.

І тоді у виході євреїв з рабства — учні побачать не тільки труднощі шляху, а й неможливість народженим у рабстві бути вільними: на Обіцяну землю вступили тільки ті, що народились у дорозі. Не вступив на неї і сам Мойсей.

Так виявляє себе у творі єдність його форми і змісту. А розуміння цієї єдності — шлях до сприйняття художньої цілісності, що здатна будити думку і почуття. Збагачені таким розумінням твору як художнього цілого, учні відкривають для себе спільні мотиви

— у казці І. Франка "Фарбований лис" і Е.Т. Гофмана "Малюк Цахес": "Неправдою світ пройдеш, а назад не вернешся";

— у п'єсі А. Шияна "Котигорошко" і в міфах про Геракла: прославлення сили, що стає на захист добра і правди;

— у творі Андр. Чайковського "В Острозькій школі" і Джеральда Даррела "Балакучі квіти": духовна краса людини, захопленої красою життя;

— у повісті Нечуя-Левицького "Микола Джеря" і Гаррієт Бічер-Стоу "Хатина дядька Тома": свобода — найвища цінність людського життя;

— у поемі Миколи Вороного "Євшан-зілля" і в повісті Антуана де Сент-Екзюпері "Маленький принц": найдорожче для людини те, що полюбив душею...

У ряді інших творів:

— В. Яворівський "Марія з полином у кінці століття" — і "Плаха" Ч. Айтматова;

— І. Багряний "Тигролови", "Сад Гетсиманський" і "Ми" Є. Замятіна, "1984" Джорджа Оруела, "Реквієм" А. Ахматової;

— І. Багряний "Тигролови" і Роберта Стівенсона "Вересковий мед" і т. д.

При цьому кожен художній твір навчатиме учнів радіти тому, чому радіє автор, і плакати тими сльозами, якими він плаче.

Для цього те, в чому проявляється художня зверхсумарність твору, учневі потрібно додумати, відкрити, усвідомити. А сам акт такого відкриття і усвідомлення є творчим актом читача, в сприйманні якого тільки й можливе буття твору.

Л.С. Виготський зазначав, що навчити творчому акту мистецтва неможливо, але це не значить, що не можна сприяти його виникненню [4; 247]. Для цього необхідна емоційно-психологічна атмосфера творчості, роздумів, співзвучних духовному змісту твору, спрямованість завдань, що вирішуються на уроці, на цілісне сприйняття твору.

Звідси самі питання, які ставить вчитель перед учнями, відіграють важливу роль у спрямуванні їх пізнавальних дій. Коли від них вимагається пояснити, які прийоми і засоби використовує письменник у творі, то цим самим вчитель спонукає до відриву форми від змісту, яка виступає по відношенню до нього як щось зовнішнє.

Відомо що зміст навіть одного й того ж слова, яке стало образом твору, у різних текстах несе різний смисл, що належить, проте, не слову, а тексту. Звідси бере витоки спроба при вивченні твору вияснити цілісність його сприйняття шляхом розкриття того, як розуміють учні смисл певних деталей чи подій, зображених у ньому. Це знайшло відображення, зокрема, у досвіді відомого педагога Є. Ільїна. А загального визначення набрала вимога так підбирати завдання з літератури, щоб у них відображався взаємозв'язок слова, образу і теми:

— Який смисл виражає образ польових васильків у однойменному вірші В. Сосюри?

— Чи можна у байці "Вовк та Ягня" замінити образ Вовка образом Кота або Собаки? Чи залишився б той самий смисл байки при такій заміні?

— Напишіть твір-есе на тему "Згорточок старого полотна" за віршем Д. Павличка "Два кольори".

Такі завдання необхідні, тому що сприйняти художній твір у його цілісності — значить сприйняти його в руслі задуму автора, бо й сама єдність твору, як зазначав Л. Толстой, формується єдністю авторської моральної позиції.

Література:

1. Гей Н.К. Художественность литературы. Поэтика. Стиль. — М., 1975.

2. Каган М.С. Человеческая деятельность. — М., 1974.

3. Гиршман М.М. Литературное произведение. Теория и практика анализа. — М., 1991.

4. Выготский Л.С. Психология искусства. — М., 1987.

5. Пасічник Є.А. Методика викладання української літератури в середніх навчальних закладах. — К., 2000.

6. Бугайко Т.Ф. Тенденції розвитку методики літератури на сучасному етапі // Українська мова і література в школі — 1970. — № 9.

7. Браже Т.Г. Целостное изучение эпического произведения. — М., 1964.

Loading...

 
 

Цікаве