WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Леонід Полтава. Незламаність духу вигнанця і патріота - Реферат

Леонід Полтава. Незламаність духу вигнанця і патріота - Реферат

Реферат на тему:

Леонід Полтава. Незламаність духу вигнанця і патріота

З-поміж таких видатних письменників Сумщини XX століття, як Микола Хвильовий, Іван Багряний, Зоя Когут, Михайло Осадчий, Микола Лукаш, Микола Данько слід назвати й ім'я Леоніда Полтави, поета, прозаїка, драматурга, публіциста, громадського діяча. Він довго залишався незнаним у рідному краї, хоча був відомий у багатьох країнах світу. Тому, розробляючи систему уроків по вивченню літератури рідного краю, учасники обласної науково-методичної лабораторії "Національні підстави вивчення української мови та літератури в школі" також повертають ці імена підростаючому поколінню. Леонід Полтава мені дорогий особливо. Він — мій дядько по матері. Тому й взялася за вивчення його життєвого й творчого шляху. Зібрала спогади рідних, відгуки знайомих, документи, твори, побувала у Вовківцях на близьких моєму серцю могилах матері та сестри Леоніда Полтави, осмислила все. Так і постав урок, який пропоную читачам часопису, насамперед, моїм колегам-землякам.

Тема. Леонід Полтава. Незламність духу вигнанця і патріота.

Мета: зробити огляд життя і творчості Леоніда Полтави, розкрити багатство його духовного світу, життєвих принципів та ідеалів, учити учнів складати конспект, аналізувати твори поета, виховувати почуття патріотизму.

Тип уроку: лекція з елементами бесіди та пошукової роботи.

Обладнання: портрет Леоніда Полтави, світлини родини письменника, виставка творів, фонозапис пісні "На Україну повернусь", запис спогадів про Леоніда Полтаву, листи, епіграф та план уроку, написані на дошці, ксерокопії творів письменника на партах.

Хід уроку

І. Мотивація навчання школярів.

1. Організаційний момент.

2. Оголошення теми та мети уроку.

II. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу.

На фоні пісні "На Україну повернусь" учитель читає епіграф уроку:

...І серед тих засніжених рівнин,

В коловороті і весни, і літа —

Народжувались сотні Україн, —

Але одна зродилася, щоб жити.

Вона — твоя. Моя. Із нами. В нас.

Прекрасна і страшна, мов хуртовина,

Та, що іде, долаючи сам час, —

Безсмертна і безмежна Україна.

Леонід Полтава.

Учитель пропонує учням записати в зошитах епіграф уроку і план.

План

1. З Україною в серці.

2. На шляхах і роздоріжжях драматичної долі.

3. Осмислення першовитоків національної духовності у збірці "За мурами Берліну" (1946).

4. Кристалізація духовного світу в житті та поетичній творчості наступних років.

5. Незалежна Україна — пам'ятник незламності духу Леоніда Полтави.

Далі за цим планом учитель проводить бесіду, для чого перед класом ставить такі завдання, відповіді на які учні занотовують до зошитів.

1. Як ви розумієте зміст рядків епіграфу? Учні висловлюють свої міркування, які підсумовує учитель.

2. Що значить "Народжувались сотні Україн"? — Учні відповідають, що це різні люди, різні періоди в історії України, різні ідеології. Це боротьба і поразки, але саме вони наближали народження однієї України — незалежної. І ця Україна — наша, вона твоя, моя, із нами, у нас.

3. Що значить "Україна в нас"? — В нас — це значить наш обов'язок перед минулим, теперішнім і майбутнім України, бо ж ми повинні зберегти і утвердити цю незалежність. На цьому шляху чекають нас випробування, і ми повинні їх винести з честю. Автор говорить: "Вона прекрасна і страшна, мов хуртовина, Та що іде, долаючи сам час, — Безсмертна і безмежна Україна." У цих рядках увесь духовний світ Леоніда Полтави, вигнанця і патріота, його життєві принципи та ідеали.

4. А що ви знаєте про самого Леоніда Полтаву? Що знаєте про його духовний світ, життєві принципи та ідеали?

Учні на це питання дають скромні відповіді. Учитель підтримує їх, зазначає, що досі ми мало знали про цього письменника. Але в цьому немає нічого дивного. Адже навіть найближчі його рідні, які жили у підрадянській Україні, також мало знали про нього, однак вірили: він десь є. Тому завдання нашого уроку полягає в тому, щоб бодай оглядово ознайомитися з його життєвим і творчим шляхом, розкрити багатство його духовного світу, його життєвих принципів та ідеалів. Зовсім недавно ім'я Леоніда Полтави зазвучало на Україні знову. Письменник повертається на Батьківщину.

Леонід Пархомович (літературний псевдонім Леонід Полтава) народився 24 серпня 1921 року в с. Вовківцях Роменського району на Сумщині, тобто у день, про який мріяв усе життя — в день, який став Днем Незалежності України.

Батько майбутнього письменника працював лікарем, мати — вчителькою (класним керівником у Леоніда Пархомовича). Батько, Едуард Адамович, був чудовою, прекрасною, культурною і освіченою людиною. Мати, Любов Іванівна, — розумна і вольова жінка, мудра наставниця. Мав Льоня і красуню сестру Валю, яка навчалася у Роменському медичному училищі, потім працювала, а пізніше тяжко захворіла на тиф і померла. Про смерть сестри Леонід Пархомович уже не знав, бо був далеко від своєї Батьківщини.

Навчаючись у Вовківецькій школі, він приятелював із Йосипом Дудкою, згодом переслідуваним радянською владою поетом. Пізніше родина переїздить у Любеч на Чернігівщину, куди батько отримав призначення на роботу.

Про подальшу долю свого батька Леонід Полтава також нічого не знав. У 1938 р. Едуард Адамович був репресований, а в дорозі до Сибіру його розстріляли без суду і слідства. Леонід Полтава в цей час вступив до Ніжинського учительського інституту, тут же нещодавно навчався і його приятель Йосип Дудка.

— Подумайте, які риси характеру Леоніда Полтави виявились у самому факті його вступу до вузу і навчанні у ньому? — звертається до класу учитель.

Учні відповідають, що моральна і духовна травма, фінансові труднощі стали серйозними випробовуваннями на цьому шляху. Але він виявив вольовитість, цілеспрямованість, уміння самому долати труднощі, іти наперекір долі і досягати бажаного.

— Як ці риси характеру утверджувалися у його подальшому житті? Як же юнакові пощастило закінчити інститут? — продовжує вчитель. — Думається, що йому допоміг у цьому М. Рильський. Леонід Полтава підтримував з ним тісні стосунки, бував у нього, листувався. М. Рильський допоміг усвідомити Леонідові, що з лихом можна і потрібно боротися шляхом удосконалення свого духовного світу, життєвих принципів, ідеалів. Тому Леонід Полтава багато читає творів української і зарубіжної літератури, зіставляє відображене у них зі своїм життям, робить висновки.

Інститут закінчив у 1940 р. Де працював? Не відомо. Відомо, що Леонід Полтава діяв в українському підпіллі, зокрема в Ромнах. Доля розпорядилася так, що він перебував у багатьох концтаборах і щоразу під іншим прізвищем. У повоєнні роки у переселенських таборах Німеччини були тоді з ним Олекса Веретенченко, Михайло Ситник, Ганна Черінь, Олекса Запорізький та інші. Тут Леонід Полтава розшукував свого приятеля Йосипа Дудку. Разом з Михайлом Ситником Леонід Полтава у таборах влаштовував літературні вечори. Ці вечори згуртовували їх всіх, вселяли віру у правильність обраного шляху.

Більшість свого життя Леонід Полтава прожив під прізвищем Єнсен — прізвищем-оберегом від хижих полювальників на непокірних. Він вигадав з цією метою і легенду про свій шведський родовід. На це його наштовхнули шведські могили над Сулою, на які він бігав школярем, про які ще в цих місцях побутують легенди.

А ось як розповідають про нього двоюрідні сестри. У листі-спогаді двоюрідна сестра Леоніда Полтави Вікторія Павлівна Рибалка пише:

"Леоніда Пархомовича (Полтаву) я добре пам'ятаю в дитячі роки, бо я є 1925 року народження. Я була з ним у дружніх і добрих відносинах, його батько Едуард Адамович був моїм хрещеним батьком. Льоня був рухливим, жвавим, культурним хлопцем. На його пропозиції ми ходили купатись на річку Сулу. Це були

1934-1935 роки, коли Льоня проживав у Вовківцях, де він також навчався в середній школі. У молоді роки, період його навчання у Вовківецькій середній школі, він багато цікавився художньою літературою, особливо поезією М. Рильського.

Про перебування і навчання мого брата Леоніда Полтави на Чернігівщині мені нічого не відомо. Невідома мені також його доля після 1945 р., незважаючи на те, що я докладала всіх зусиль для його пошуку.

Сім'я Пархомовичів була дуже, культурна й освічена. Дядько Леоніда Пархомовича Сигізмунд Адамович також незаконно репресований, а потім реабілітований в 1959 році".

А ось як згадує про Леоніда Полтаву Лариса Павлівна Січковська: "Я добре пам'ятаю свого двоюрідного брата Льоню. Це був досить-таки розумний, освічений хлопець. Ми з ним навчалися у школі, а потім в інституті. Льоня любив багато читати художньої літератури, цікавився історією, у всьому вмів займати свою позицію.

Мені шкода мого двоюрідного брата Леоніда Полтаву, що він рано пішов із життя.

Прах матері письменника та його сестри Валі покоїться в с. Вовківцях. Це досить скромні могили.

Зараз двоюрідні сестри поета В.П. Рибалка, Л.П. Січковська і Е.О. Гаїк. проживають у місті Ромни Сумської області.

Смерть Леоніда Полтави наступила саме у розквіті його сил. Він помер у 1990 p., прах письменника покоїться на українському кладовищі Св. Андрія в С. Баундбруку (США). Його син Юрій з сім'єю проживає у Америці. Він відомий американський письменник.

Ім'я Леоніда Полтави знане в усьому світі. Його твори читали в Америці, Австралії, Франції, Німеччині, Мексиці та інших країнах. Ось свідчення із листа письменниці Лесі Вовк із Австралії: "Леонід Полтава і на еміграції рахується талановитим. Я його знала, коли він був молодим. Змінив прізвище і весь час змінював адреси, бо переховувався від комуністів."

Урок продовжує учениця, яка виступає із завчасно підготовленим повідомленням.

— Готуючись до цього уроку, ми познайомилися із біографією Леоніда Полтави, прочитали поезії, новели письменника. Так, дійсно Леонід Полтава — майстер різноманітних жанрів. Ще в ранній юності він дуже любив поезію, декламував напам'ять твори Олександра Олеся, пробував писати вірші. Але активнішу поетичну діяльність розгорнув уже по закінченні інституту, спілкуючись із В. Сосюрою та М. Рильським. Така духовна атмосфера спонукала його до активної творчості. Перші вірші були надруковані у 1939 році. У грізні часи війни молодий поет пише переважно сонети, у яких оспівує квітування квітів, мирну працю хлібороба, ніжні почуття людини.

Після закінчення війни, опинившись у переселенських таборах у Німеччині, як і багато інших молодих поетів, які перебували тут, зокрема, Олекса Веретенченко, Михайло Ситник, Ганна Черінь, Ольга Лубська, Леонід Лиман та інші, пише поетичні твори, а також п'єси для дітей. У 1946 році виходить його перша збірка "За мурами Берліну", до якої ввійшли поезії часів війни. "Це є справді збірка. Збірка об'єднана однією провідною думкою, виконана майже бездоганно щодо літературно-мистецької форми", — так згадує про неї Леонід Мосендз. У цій збірці звучить палка віра в право, свободу і майбутність людини.

Loading...

 
 

Цікаве