WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Лінгвонародознавчий аспект роботи над українською лексикою у школах національних меншин - Реферат

Лінгвонародознавчий аспект роботи над українською лексикою у школах національних меншин - Реферат

— за бровами — брова (віл з чорними бровами);

— за формою шиї — пригористий (з добре виділеною шиєю, на яку легко накидається ярмо);

— за ногами — кодій (віл з товстими ногами);

— за чистотою хутра — мерха (брудний віл);

— за ходою — блиндарь (віл з кривими ногами), швейнога (віл, у якого задні ноги у колінах чіпляються одна за одну), шмалко (назва вола з швидкою ходою);

— за поведінкою — бадя (лінивий віл); віник (віл, який часто махає хвостом), каплун (хитрий віл) та інші.

Таким чином, родове поняття української мови віл, яке у російській та болгарській мовах відповідає слову вол, допускає досить роздріблену сегментацію на ряд видових понять. А це, є свідченням того, що використання вола у господарській діяльності українців визначило появу значної кількості диференційованих найменувань. Отже, для українського етносу було важливим за тих чи інших обставин дати характеристику волові на основі зовнішніх ознак.

Навіть сама людина в українській етнокультурі може характеризуватися за своїм ставленням або схожістю до волів, наприклад, волопас (той, хто пасе волів), забильняк (1. зайвий віл у чумаків, 2. зайва людина), пропий-воли (чумак, який пропив воли), волистий (подібний до вола), волоокий (людина, яка має випуклі очі).

Отже, велика кількість лексичних одиниць, за допомогою яких мовний код фіксує різні оцінні характеристики, вказує на можливість його присутності в житті етносу й одночасно визначає своєрідність української лексичної системи.

Повертаючись до поняття безеквівалентної лексики, мусимо погодитися з думкою вчених [17; 24], які зазначають, що в еткультурознавчому контексті денотатами можуть бути не тільки специфічні виокремлені й вербалізовані словареалії та фонові лексичні одиниці, але й специфічні уявлення (ідеологеми, мітологеми, етноейдеми), етнокультурні ситуації (діяльнісно-трудові, обрядові, звичаєві, статусно-рольові, етикетні тощо), ідіоетнічні дії і способи орудування речами.

З цього приводу хочемо детальніше зупинитися на етнокультурному наповненні лексичних одиниць у семантичному прошарку української лексики, що пов'язана з розмаїтими специфічними уявленнями, етнокультурними ситуаціями, ідіоетнічними діями та способами орудування речами.

У цьому плані такі українські лексеми, як дівичвечір, гільце тощо утворюють лексико-семантичне поле і будуть семантично "порожніми" для носіїв іншої культури саме до того часу, поки вони не спробують зануритися в саму атмосферу українських звичаїв та обрядів, поки не стануть утаємниченими в їхній релігійний, символічний сенс, у внутрішню семіотичність і, зрештою, у сам їхній етнос. Проаналізуємо це на прикладах двох культур — української та російської.

Так, наприклад, дівичвечір у домі нареченої відзначався особливою ліричністю. Дівчата-подруги завивали гільце, тобто оздоблювали вишневе деревце або гілку сосни барвінком, стрічками та букетиками колосків, виготовленими під час барвінкових свят. Гільце символізувало незайманість, красу та молодість. Разом із завиттям гільця виготовляли маленьку квітку або вінки для молодого і молодої як символ наречених. У росіян теж є подібний обряд, але він дещо відрізняється і насамперед відмінність полягає у лексико-семантичному полі, яке містить такі лексичні одиниці, як зорю окликать, красота. Дівчата разом із нареченою ходили вулицями з красотой у руках — невеличкою гілкою ялинки, яка була оздоблена стрічками, бантами. Коли сяде сонце, а потім рано-вранці вони йшли зорю окликать, тобто голосно голосити, звертаючись до небесних світил та до природних сил і прощаючись з ними. Красота символізувала молодість, недоторканість нареченої, а голосіння — прощання з місцями, де пройшло її дитинство. З наведених для прикладу лексико-семантичних полів можна зробити висновок, що вони мають різну етносемантичну наповненість і це певною мірою, пояснюється відмінними реаліями.

Попри пласт безеквіалентної лексики, українська мова має значний лексичний пласт, який умовно вчені [17; 24] називають частково безеквівалентним. Ідеться про те, що такий клас лексем може мати орієнтовні відповідники у мовах інших, наприклад, слов'янських народів. Проте цей пласт менше семантично сконкретизований і менше здиференційований.

Зокрема, часто спостерігається розбіжність у символічних значеннях, коли культурний компонент у лексичній одиниці можна визначити за умови знання особливостей соціальної семантики, скажімо, предмета, означуваного певним словом, ураховуючи при цьому конотацію [39]. Наприклад, слово називає відомий і поширений у кількох мовах денотат, проте національна ознака криється в особливому символічному значенні. Так, зокрема, верба має суперечливе (часто протилежне) символічне значення. Для українського народу верба — це символ Космічного океану; Прадерева життя; надзвичайної працездатності; запліднюючої, родючої сили; пробудження природи, весни; засмученої жінки; вдівства; України, батьківщини. У російського народу верба — символ швидкого росту, здоров'я, життєвої сили, родючості. Для болгар върба (особливо стара) — це прокляте, демонічне дерево, оскільки не давало плодів та затінку, але іноді верба (особливо у переддень "Връбници") символізувала "Христовото Възкресение", її ставили перед іконами і сподівалися на захист від різних захворювань тощо.

Символічна семантика слова — лише відбиття символізації самого предмета, його концепта, образу [39]. Скажімо, предметна реалія "береза — рослина", що дістала наймення береза, у свідомості українця переростає у символізовану реалію (береза — дерево-тотем, береза — мати козака, білокора береза, то дівчина-красуня, яка була неслухняною і через це втопилася, "береза" — старший ватаги колядників).

У свідомості російського народу береза символізує інше і має певні кваліфікативні ознаки: "берёза — священное дерево, берёзовый дух, высаживание берёзы в час рождения ребёнка, крепкая берёза — крепкий малыш". Для болгарського народу береза не має символічної семантики, оскільки це дерево дуже рідко зустрічається на території Болгарії, а тому в свідомості болгар не переростає у символізовану реалію.

Як бачимо, особлива культурна конотація того чи іншого слова виникає на основі важливої соціальної ролі предмета чи явища, які позначені цим словом у межах окремої національної культури. Важливо, що соціальна значущість референта розуміється не в суб'єктивному аспекті, а в соціально-типізованому як певна реакція носіїв мови на ті чи інші предмети і явища позамовної дійсності. Таку значущість референта закріплює фольклор, а літературні традиції зберегли її. У зв'язку з цим В.В. Жайворонок наголошує: "Речовинний світ, як відомо, сприймається через його розуміння етносом і через відтворення його у рідному слові, тому ім'я речі часто свідчить про її постання або призначення. Сприймаючи річ передусім як щось фізичне, людина одухотворює її, а через одухотворення речей одухотворює і себе" [15].

Найбільші розбіжності слова-відповідники різних мов мають у семантичних асоціа

Література:

1. Арутюнова Н.Д. Язык и мир человека. — 2-е изд. — М., 1999. — I-XV. — 896 с.

2. Бартминский Е. (Bartminski J. Stereotyp jako przedmiot lingwistyki (1) || Z problemow frazeologii polskiej i slowianskiej. Warszawa, 1985. T. III.

3. Бублейник Л.В. Типологічні співвідношення в лексиці української та російської мов: Навчальний посібник. — К.: ІЗМК, 1996. — 84 с.

4. Булыгина Т.В., Шмелёв А.Д. Языковая концептуализация мира. — М., 1997. — С. 33.

5. Ващенко В.С., Поповський А.М. Самобутні тенденції у розвитку мови: Навч. посібник. — Дніпропетровськ: Видво ДДУ, 1995. — 44 с.

6. Вежбицкая А. Понимание культуры через посредство ключевых слов // Пер. с англ. А.Д. Шмелёва. — М.: Языки славянской культуры, 2001. — 288 с.

7. Вежбицька А. Язык, культура, познание. — М., 1996. — 416 с.

8. Верещагин Е.М., Костомаров В.Г. Язык и культура: Лингвострановедение в преподавании русского языка как иностранного. — М.: Рус. яз., 1976. — 248 с.

9. Волошина А.В. Безеквівалентна і фонова лексика у східнослов'янських мовах: Дис. канд. пед. наук: 10.02.17., Кіровоград — 2001. — 195 с.

10. Воробьёв В.В. О статусе лингвокультурологии // Материалы IX Симпозиума МАПРЯЛ Братислава, 1999. Доклады и сообщения российских учёных. — М., 1999. — С. 96-117.

11. Влахов С., Флорин С. Непереводимое в переводе // Под ред. Вл. Россельса. — М.: Межнародные отношения, 1980. — 352 с.

12. Гудков Д.Б. Прецедентное имя и проблемы прецедентности. — М., 1999. — 248 с.

13. Гумбольдт В. фон. О различии строения человеческих языков и его влиянии на духовное развитие человеческого рода // Звегинцев В.А. История языкознания XIX и XX веков в очерках и извлечениях. — М., 1960. — Ч. 1. 322 с.

14. Грищенко А.П. Лексикологія. Фразеологія // Сучасна українська літературна мова. Навчальне видання — К.: Вища школа, 1997. — С. 98-237.

15. Жайворонок В.В. Українська етнолінгвістика: деякі аспекти досліджень // Мовознавство. — 2001. — № 5. — С. 48-63.

Loading...

 
 

Цікаве