WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Лінгвонародознавчий аспект роботи над українською лексикою у школах національних меншин - Реферат

Лінгвонародознавчий аспект роботи над українською лексикою у школах національних меншин - Реферат

У свою чергу словареалії мають внутрішнє розшарування на власне слова-реалії, означальні слова-реалії та гіпонімічні слова-реалії. Розглянемо ці слова-реалії на прикладах української лексики.

Так, до власне слів-реалій належать лексеми, які вказують на характеристику історичного життя, дають етноспецифічне пояснення й усвідомлення світу, називають конкретні предмети матеріальної та духовної культури соціуму. Наприклад, запаска (чотирьохкутний шмат грубої вовняної тканини з зав'язками на верхніх кутах); пшонина (одна зернина пшона); конюшинище (поле, що було під конюшиною або засіяне нею); вівсянка (вівсяна солома); дерга (товсте і шорстке сукно, ткане з овечої вовни та пофарбоване у чорний або червоний колір).

Лексичні одиниці, які містять у собі характеристику етнічно важливого стану, дії або ознаки самих реалій дослідники виділяють як означальні слова-реалії. Наприклад, знедолений, настовбурчений, напільний,

сірячковий, чумацький; скубти, кортіти, квилити, бентежити, вовтузитися, вщухати, глузувати та ін. Згадані власне слова-реалії та означальні слова-реалії можуть вступати між собою у гіпонімічні відносини. У зв'язку з цим виділяються ще й гіпонімічні слова-реалії, тобто лексеми, у значенні яких родове поняття розшаровується на ряд видових. Наприклад:

Як бачимо, без знання слів безеквівалентної лексики у їхньому не лише власне мовному, а й народознавчому змісті важко до кінця зрозуміти носіїв будь-якої мови.

Розглянемо це на прикладі художніх текстів українських класиків, які вивчаються за шкільною програмою. Наприклад, у Г. Квітки-Основ'яненка: "Настя стала роздавати із скрині усе добро, яке було: ...чи плахточку, чи запасочку, чи сорочку, чи хусточку, чи що-небудь, роздавала вбогим дівчатам та сиротам...". У Панаса Мирного: "Ось підвелася одна молодиця у чорній дерзі, підперезана червоною крайкою...". Подібними специфічними словами насичені численні приказки та прислів'я: "Скочила з пенька плахта рябенька", "Кожух та свита — та й душа сита", "Гуляй, душа, без кунтуша".

Отож, безеквівалентність лексем, як підкреслює Кісь Р. [17], пов'язана не тільки з етнолокальною унікальністю реалій на денотативному рівні, але й також із особливим способом "включеності" цих реалій у процеси повсякденної життєдіяльності й у відповідне соціокультурне середовище. Безеквівалентна лексика є скарбницею для здобуття знань про країну, культуру і побут народу, мова якого вивчається. Тому, на нашу думку, у навчанні мови необхідно враховувати те, що слова "відображають і передають спосіб життя та спосіб мислення, характерні для певного суспільства (чи мовної спільноти) і являють собою безцінні ключі до розуміння культури" [1; 4; 7].

Якщо слова-реалії відображають предметний світ етносу, то фонові лексичні одиниці фіксують своєрідність віддзеркалення об'єктивної дійсності на лексичному рівні.

Фоновими називаються такі лексичні одиниці, які мають різні конотації (оцінні й емоційні відтінки), а також різні асоціативні зв'язки і зрідка ці відмінності зумовлені в самих реаліях [9; 22]. Наприклад, укр. хата (гладенько обмазані глиною білі стіни, солом'яний дах, що опускається на всі чотири сторони, всередині — побілені стіни, розмальована орнаментами піч, на стінах над образами рушники, між піччю і стіною — підлога), рос. изба (чорні стіни, складені з ялинових або соснових колод, над дахом, що опускається лише з двох сторін, вирізаний півник або різьблене з дерева кільце з мачульною стрічкою, дах оздоблений причелиною, яка називається у народі рушником, усередині стіни також чорні, під стелею полаті.) і болг. къща (сірі стіни, складені з каменю, дах вкритий плоскими кам'яними брилами, часто къща ніби підпирає гору і має два поверхи, оздоблення із дерева, всередині стіни обмазані глиною). Іноді спостерігається розбіжність у символічних значеннях. Так, зокрема, укр. лебідь і рос. лебедь символізують дівчину, однак укр. лебідь символізує ще жінку, молодицю, а інколи й чоловіка; укр. зозуля і рос. кукушка — це вісниця, провідниця, однак укр. зозуля — ще й символ безпритульності, самітності, а також дружини, сестри, матері; укр. калина — символ краси, здоров'я, дівчини, дівоцтва, любові, України, рос. калина символізує розлуку і невдале заміжжя.

А.В. Волошина фоновими лексичними одиницями називає ті одиниці, в яких на лінгвістичному рівні відбивається етнічно визначений кут зору на об'єктивну дійсність при спільності міжетнічних понятійних систем і додає те, що у фоновій лексиці віддзеркалюються гіперогіпонімічні відносини на міжмовному рівні. Під впливом закону лінгвальної економії ті ж самі явища або стани об'єктів навколишнього світу (матеріального та ідеального), поняття про яких містяться майже у всіх етнокультурах, в одній із них фіксуються лексичними одиницями детальніше, аніж в інших [9]. Наприклад, родове поняття ліс, зокрема хвойний ліс, яке відоме всім слов'янським культурам, набуває у них різного видового членування. В українській мові це поняття передається такими лексичними одиницями, як бір, хвойник. Якщо взяти поняття березовий ліс, то можна побачити також видове членування: березовий гай, березнячок.

Отже, фонова лексика являє собою існування безеквівалентності на рівні лінгвістичного коду. Предметний та понятійний світ залишаються одним і тим самим, варіативна лише його лінгвальна характеристика.

На позначення фонової лексики термінологія перебуває у стані формування, проте вже визначилися деякі терміни:

• "самобутні слова" — самодостатні, своєрідні та специфіковані лексичні одиниці, що вказують на особливі тенденції у розвитку мови. Наприклад, укр. вітряк передається лексиколізованим словосполученням російської мови ветряная мельница, а лексема дармувати співвідноситься з описовим словосполученням ничего не делать. Самобутні слова виступають "типом лексичних одиниць, які альтернативних паралелей не знаходять, бо спрямовують цілу мовну побудову, змінюють, утверджують і специфікують побудовані мовні основи" [5];

• "універби" — слова, які співвідносяться в порівнюваній мові зі словосполученням. Аналітичні номінативні одиниці виступають як єдино важливі або у складі синонімічних рядів поруч із універбами. Наприклад: лівиця, ліва рука — левая рука; правиця, права рука — правая рука; хмаритися — покрываться тучами; провесінь — начало весны; напровесні — в начале весны, ранней весной [3].

Критеріями виділення таких слів лінгвісти [3; 5; 9] вважають:

1) детальнішу сегментацію однією лексичною одиницею у порівнянні з лексичною одиницею іншої мови, об'єктивної дійсності:

а) лексичну характеристику людини за її професією, родом занять, притаманну не тільки українському соціуму Однак саме для української етнокультури характерне визначення сімейно родових взаємин безпосередньо через рід занять або походження старшого чоловіка у сім'ї (діда, батька). Наприклад, війтенко (син війтів), золотаренко (син золотаря-майстра), бондарівна (донька бондаря), бондаренчиха (дружина сина бондаря);

б) лексичну характеристику сімейно-родових стосунків, які складаються у людському суспільстві, переносяться етнічною свідомістю українців на світ живої та неживої природи. Наприклад, ятлиня (дитя дятла), громовеня (маленький грім або дитя грому), сішненко (лютий — син січня).

Відбиття у лексичній системі особливостей етнічної психічної будови, тобто наявність у мові великої кількості лексичних одиниць із емоційним, експресивним додатком до основного значення. Наприклад, пика — личко, кінь — шкапа, черевички — шкарбани.

Фонові лексичні одиниці виділяються із загального лексичного складу під час зіставлення з лексичною системою іншої мови. Той факт, що в іншій мові існує лексичний еквівалент якого-небудь слова, зовсім не означає однозначності взятих для зіставлення слів. Найважливішими в таких словах виявляються позалінгвістичні плани, які можна зіставити. Наприклад, українське слово колиска, російське слово люлька і болгарське слово люлка мають спільне лексичне значення. Проте навколо кожного з цих слів є свій ореол ознак, пов'язаних з предметом, названим цим словом. Схематично це можна зобразити так:

Термін "фонова лексика" характеризує відношення, котрі утворюються між одноплановими лексичними одиницями різних мов. Гіпонімія при контрастивному аналізі — це констатація відношень семантичного включення лексем.

Межі фонової лексики характеризуються аморфністю. Чисельність та склад гіпонімів варіюється залежно від того, з якою мовою порівнюється базовий мовний код. Саме тому фонові лексичні одиниці складають периферійну підсистему безеквівалентної лексики.

Яскравими прикладами фонової лексики можуть послужити лексичні одиниці української мови, які характеризують вола за різними ознаками:

— за кольором — барна (темно-сірий віл), бокшій (чорний або сірий з білими боками), диман (темно-ко-ричневий), залізняк (темно-червоної масті), кешель (рябий), ляшок (пісочного кольору);

— за формою ріг — герун (з короткими і тупими рогами), кешуля (із загнутими назад рогами), козій (роги розходяться у різні сторони ще й закручені), козирьок (роги розходяться майже горизонтально), шуляк (віл з опущеними рогами);

— за розмірами — гостяк (худий віл, якого важко відгодувати);

Loading...

 
 

Цікаве