WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Лінгвонародознавчий аспект роботи над українською лексикою у школах національних меншин - Реферат

Лінгвонародознавчий аспект роботи над українською лексикою у школах національних меншин - Реферат

Із часом, за поняттям прецедентного тексту вводиться поняття прецедентного висловлювання [21], прецедентного прагморефлекса [34], прецедентного імені [12], прецедентного феномена та прецедентної ситуації [23]. Прецедент у свою чергу (чи то Прецедентний текст, чи то прецедентна ситуація, або ж прецедентне ім'я) виступає як певний зразок характеристик або вчинків, які утворюють моделі поведінки, того, що необхідно або навпаки, небажано робити.

У свою чергу, А. Вежбицька виділяє лінгвоспецифічні одиниці, які мають найважливіше значення для певної культури і називає їх ключовими словами культури. Це слова з національно-культурним компонентом, які відображають свідомість людини певної національності, її ментальність. Різні культури можуть виділяти різні концепти, відрізняючись групами концептів, ключових слів і їх значень [5]. Адже неповторність, своєрідність і національний характер тієї чи іншої культури відбивається насамперед у лексичному значенні слова, яке виступає як історично закріплена у свідомості людей співвіднесеність слова з певним явищем дійсності. На думку А. Вежбицької, значення слів "відображають і передають спосіб життя та спосіб мислення, характерні для певного суспільства (чи мовної спільноти), вони являють собою безцінні ключі до розуміння культури" [5; 18].

Безумовно, у будь-якій мові важлива і цікава національно-культурна семантика мови, тобто ті мовні значення, які відображають, фіксують і передають особливості матеріальної культури, суспільних ритуалів та звичаїв, духовних цінностей та ідеалів. Адже загальновизнано, що звичаї впливають на комунікативну систему етносу, а культурні цінності й вірування частково створюють етномовну реальність, що складає національно-культурний компонент будь-якої мови [41; 232, 233]. З цього приводу А. Вежбицька виділяє дві основні групи ключових слів — духовна культура та матеріальна культура і відзначає: "дуже важливо, що те, що стосується матеріальної культури та суспільних ритуалів і установлень, торкається також і цінностей, ідеалів і установок людей та того, як вони думають про світ і про своє життя у цьому світі" [6; 15].

Ключові слова культури, у яких знайшли своє найповніше відображення особливості національного характеру і сприйняття світу, вже не раз ставали предметом етнолінгвістичного дослідження [1; 4; 6; 15; 20].

На основі аналізу таких лінгвокультурологічних одиниць дослідники вивчають мовну картину світу, яка виявляється у певній мові і яку можна порівняти з відповідною мовною картиною світу іншої мови [2; 38; 42].

Мовна картина світу, як сукупність уявлень людини про навколишній світ, закріплена в системі значень певної мови, у її лексико-семантичній підсистемі загальної семантичної системи, у структурі енциклопедичних, тлумачних словників, у незліченних мовленнєвих ситуаціях, текстах різних видів, типів, жанрів, нарешті, в індивідуальному спілкуванні.

Ідея розуміння культур за допомогою ключових слів є, безумовно, плідною для шкільного навчання мов, зокрема для наповнення лінгвонародознавчої лінії змісту мовних курсів. Передусім, виникає необхідність дібрати, проаналізувати та класифікувати так звані лінгвоспецифічні слова, які є в одній мові, але яких немає в іншій, або вони істотно відрізняються за значенням.

Ключові слова, які відображають духовну і матеріальну культуру певного народу, ми відбирали за такими критеріями:

— семантичний (за яким враховується основне і додаткове значення);

— граматичний (показовий насамперед щодо одиниць фольклорного, діалектного, розмовно-про-сторічного характеру, які мають певні формальні показники);

— функціонально-стилістичний (назви народознавчого плану можуть виконувати в тексті функції створення національного колориту, стилізації, інтимізації тощо);

— перекладний (частина культурологічної лексики відноситься до безеквівалентної, що не має відповідників в інших мовах, а тому транслітерується або транскрибується, калькується чи передається описово у відповідних контекстах);

— експериментальний (наприклад, під час проведення психолінгвістичного експерименту, описаного у словниках асоціативних норм Н.П. Бутенко, до поля слів-реакцій на певне слово-стимул потрапляє низка слів, що мають національно-культурні елементи значень).

Аналіз зібраного нами матеріалу дав змогу класифікувати українську лексику народознавчих реалій у зіставленні (у даному випадку з російською та болгарською мовами). Класифікація побудована за тематичним принципом, оскільки тематична група — найбільш розповсюджений спосіб об'єднання слів. У його основі лежать екстралінгвальні зв'язки між предметами і явищами дійсності, об'єднання слів відбувається на основі логіко-предикатної спільності.

Отже, культуру українського, російського та болгарського народів представляють такі групи номінацій:

— матеріальна культура (національні символи, традиційне житло, господарське начиння, знаряддя праці, їжа та напої, національне вбрання, осередки громадського спілкування);

— суспільні ритуали та звичаї (сімейні звичаї та обряди, календарні свята й обряди, трудові обряди й свята);

— організація суспільства (сім'я, сімейна община, господарська діяльність, ремесла й промисли);

— знання про світ і природу (астрономія, метеорологія, демонологія, флора, фауна);

— кількість і рахунок (математика, метрологія);

— здоров'я людини і тварини (народні цілителі, хвороби);

— етикет (вітання, побажання (віншування), стосунки тощо);

— абстрактні поняття (доля, недоля, горе, щастя, правда, брехня, добробут, бідність тощо).

Для виділення національно-культурного компонента із мови, як правило, у ролі індикатора потрібна інша мова. Бо хоч понятійний світ різних національних спільнот майже однаковий, але мовна система кожного етнічного об'єднання кодує одні й ті самі поняття по-своєму, на основі власного досвіду. А розбіжності між мовами найчастіше виявляються при їх зіставному вивченні. Відмінності мов, зумовлені своєрідністю культури, зводяться до відмінностей у лексиці й фразеології, у лексичних фонах слів з тотожним денотативним значенням [9; 43]; до типологічних особливостей літературних мов [30]; до своєрідності самого процесу спілкування в різних культурах [22; 36]. Дехто з мовознавців вважає, що діапазон впливу культури на мову є значно ширшим.

Так, зокрема, М.А. Кондрашов стверджує, що з культурним розвитком пов'язане "багатство функцій мови і сфер її використання, взаємовідношення між літературною мовою і діалектами, стилістичне розшарування мови, наявність великої кількості абстрактних та інтернаціональних слів, особливі структурні типи речень" [18].

В.О. Маслова у свою чергу, наголошує на тому, що предметом вивчення впливу культури на мову повинні стати і "взаємодія релігії та мови, обрядово-ритуальні форми культури, легенди, звичаї, закріплені у мові" [26].

У своїй статті ми беремо до уваги лише ті відмінності мов, зумовлені своєрідністю культури, які зводяться до відмінностей у лексиці, лексичних фонах слів з тотожним денотативним значенням і ті, які зводяться до своєрідності самого процесу спілкування в різних культурах.

У кожній мові наявна безеквівалентна лексика, до якої належать слова, що співвідносяться з реаліями (денотатами), специфічними тільки для окремої етнічної (чи етнолокальної) культури чи для окремого етнокультурного ареалу та фіксують своєрідність світосприйняття окремого національно-культурного колективу і не мають однослівного перекладу іншою мовою. При перекладі вони передаються описово або запозичуються. Запозичені безеквівалентні слова називають екзотизмами [8; 22]. Наприклад, укр. плахта (жіночий одяг замість спідниці з шерстяної тканини); рос. парка (зимовий верхній одяг з оленини або собачатини); болг. дънест (широкі селянські штани особливого покрою).

У своїй статті ми подаємо критерії відбору безеквівалентної лексики, оскільки вважаємо це необхідним для точного визначення саме цього пласту лексики. Таким чином, звертаємо увагу на сучасні дослідження вчених-лінгвістів [9; 11], які стверджують, що:

1. Безеквівалентна лексика притаманна всім без винятку мовам і на лексичному рівні втілюється у:

а) специфічних словах, які номінують предмети матеріального і духовного життя національно-культурного колективу;

б) у словах, які етнічно особливо сегментують об'єктивну дійсність (в одному слові може відбуватися звуження або розширення поняття);

2. Категорія безеквівалентності має у різних мовах однакові параметральні характеристики — структурує на лексичному рівні досвід національно-культурного колективу.

Безеквівалентна лексика є системним утворенням, бо у її складі зазначені вище вчені виділяють центр і периферію. Так, до центру вони відносять слова-реалії, а до периферійної системи — фонові слова.

Словареалії з'являються у мові разом із появою етнічно значущого об'єкта у культурі соціуму. Для виділення слів-реалій із загального лексичного складу, як правило, в ролі індикатора не потрібна інша мова. Склад слів-реалій найбільш сталий та чітко обмежений відносно фонової лексики. У зв'язку з цим зазначені лексичні одиниці зручніші для аналізу, ніж фонова лексика.

Loading...

 
 

Цікаве