WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Теорія і практика навчання української мови у школах Галичини - Реферат

Теорія і практика навчання української мови у школах Галичини - Реферат

Йосиф Левицький написав польською мовою різку статтю проти проекту Лозинського на захист кирилиці, відповівши Лозинському образливо, що русини здавна питали по-руськи і руськими буквами. "Ми, русини, повинні писати так, як писали наші прадіди", — такими словами завершувалася стаття Левицького. Лозинський відповів, але цензура не допустила його статтю до друку. У статті Лозинського читаємо: "Граматики народної ми досі не мали, ...як і літератури, письменники не подали нам взірців для науки руської мови... Приймаючи латинські букви, ми не потребуємо доконче приймати польську правопись; можемо позаводити інші зміни, які нам потрібні. Але через латинську азбуку руська мова стала би приступна Європейцям, особливо Полякам. Сама кирилиця не вдержить народу.., якщо не польську азбуку, то нехай приймуть красшу гражданку, а не кирилицю. Не все від прадідів треба приймати; ми повинні поступати наперед польську азбуку, нехай приймуть красше гражданку, а не кирилицю" [9; 36].

Проти проекту священика Й. Лозинського була спрямована і брошура М. Шашкевича, видана 1836 року під назвою "Азбука і абецадло". Проте деякі сумніви залишалися і в Шашкевича, і в інших учених. Та це й не дивно: розв'язати питання азбуки було нелегко, оскільки кожна мала свої недоліки [9].

Третя стаття — відповідь Й. Лозинського, що зі змінами нарешті була надрукована, завершується таким висновком: "...Пишім кождий по своїй думці, а часові лишім побіду; хоч би оті наші гадки не втрималися, то наші праці не будуть безкорисні, бо лишаться памятки до мови" [9; 42].

У 1837 р. "Русалка Днїстровая" виступила на захист кирилиці, возвеличуючи її (єї то чудне дїло, що ми є доси Русинами). "Азбучна війна" затягнулася на кілька літ.

1876 року Лозинський писав про свій давній проект азбуки руської: "...По тій статьи Русины якъби изъ сна обудилися и до свого самосознанія приходили" [9; 43].

Взагалі думка реформувати кирилицю, пристосувати її до живої мови хвилювала в першій половині XIX ст. не тільки галичан, а й Східну Україну. Згадаймо І. Котляревського, О. Павловського, М. Максимовича, Льва Боровиковського, Амвросія Метлинського, Гулака-Артемовського і, нарешті, П. Куліша. Усі вони по-своєму вносили зміни в кирилицю. Жива мова, що набирала все більше прав, чекала своєї реформи.

Як бачимо, боротьба за азбуку, що затягнулася на багато років, змінилася на боротьбу за мову: живу народну і церковнослов'янську.

У 1848 році Галичина, що була під владою Австрії, одержала дозвіл на вивчення української мови у народних школах. Українську мову визнано обов'язковим предметом для всіх учнів східної Галичини. У грудні засновано кафедру української мови і літератури у Львівському університеті. Цього ж року учитель Золочівської головної школи Лука Слугоцький написав рукопис "Мала граматика галицько-руского языка до потребы школъ народныхъ...", що складалася з передмови і двох частин. Частина перша "вчить о буквахъ", друга — "о частяхъ мове". Автор виділяє дев'ять частин мови; "переменнїи" (змінні): "имя сущестительное або речовникъ, прилагательное або якосьть речовника, местоименїе, числительное, глаголъ", а "непеременніи" — "предлогъ, наречіе, союзъ, междометіє" [3; 108].

Рукопис другої частини — "Складне або словосочиненіє" зберігається у Львові.

На з'їзді "руських учених" (1848 р.) розглядали граматику Гаврила Паславського (рукопис зберігається у бібліотеці "Народного дому" у Львові). Це зшиток із 33 аркушевих четвертей паперу, має заголовок: "Галицько-руская Грамматика для легчайшого выучешя Галицко-рускаго Юношества. Сочиненна Гавриилом Паславским". Перед текстом — звернення до галицької молоді із закликом учитися, вивчати свою мову, любити її: "Учися милая молодежи твоего языка, абиісь умела мысли свои добре на светъ, видати, такъ красными словами и добрыми делами розшира/ти щастя межи людомъ своимъ. Бо черезъ мову чистую причинишь ся силно до поднесенія народности руской... Там бо тилько свобода, где человекъ научиться: любити Бога, шановати себе, шановати и другихъ. Для того уложивъ я малую тую Грамматику, котрая подае правила до правителного и чистого читанія і писанія, для тебе, о молодежи моя!" [3; 114].

Граматика складалася з 4-х "відділів": про звуки, види слів, складня і правопись. У першому відділі подано 42 букви кирилицею, "гражданкою", скорописом, їх назви та значення латинкою, далі поділ їх на "гласныя, согласныя та безгласныя (ъ, ь), склади, слова (первісні, похідні і складні ("зложені")). Термінологія — скрізь давня. У другій частині виділено дев'ять частин мови: іменник, прикметник, займенники, дієслово. Автор подав парадигми кожної частини мови, вказав невідмінні — "наречіе, приіменникъ (предлог), союзъ, междометіе". Третій відділ — "словосочиненіє", "про предложеніє" і його частини: "подлежащее", "сказуемое, связку". Далі — речення "простое" і "сложное".

Товариство "Просвіта" у Львові 1909 року видало "Буквар для науки неграмотних" (для дорослих) Онуфрія Солтиса. Перше видання було здійснене 1907 p., друге — у 1910 p. [12].

Обсяг книжки — 48 сторінок. Буквар має чотири розділи, що займає перші тридцять п'ять сторінок. Водночас із вивченням усіх малих букв анальфабет учиться писати, ознайомлюється з графікою і друком. Щодо розташування літер буквар мало чим відрізняється від інших невеликих букварів і граматок, укладений за звуковим методом, за принципом "від легкого до складного".

Автор надає великого значення ілюстраціям, вважаючи, що вони полегшують навчання, але не всі дібрані ілюстрації зрозумілі (с. 3, 4, 7 та ін.). Наприклад, для друкованої літери у намальовано вивернену з корінням ялинку (коріння в ялинці мало нагадувати літеру); для г — двоє зігнутих гвіздків; для н — коня зі спутаними ногами; для букви ш — три шила тощо. Визначити літеру за такими малюнками надто важко.

Після букварної частини вміщено церковну азбуку і молитви, хоча методика потребує спочатку для читання подати оповідання, оскільки вони доцільніші для вироблення якостей читання. У книжці багато матеріалу, який не завжди відповідає віковим особливостям учнів (на останній сторінці — зразки рахунків, віджинків, поштових переказів, кореспонденційних карт та ін.).

Підґрунтям для створення букваря автору слугували теоретичні і практичні здобутки тодішньої педагогіки. Книжка написана живою народною мовою.

1873 року крайова Рада Галичини видала для народних шкіл навчальні ("наукові") плани, що чинні були двадцять років. Як стверджувала статистика, навчання проводилося ва низькому рівні, грамотність учнів бажала набагато кращого: близько 50 % вихованців семирічного віку навчання — анальфабети. У 1893 році після обговорення і виправлення зауважень Міністерством освіти були затверджені нові плани. До них додано інструкцію (ж. "Учитель", 1894, 1899 pp.). План визначав "4 кляси низші і клясу висшу" (п'ятий клас). Хлопці і дівчата мали навчатися у різних кімнатах. Усі школи мали навчатися за одним підручником. Із другого класу вводилася "наука другої бесіди (мови), з третього — німецької. На читання і письмо відводилося по одній годині на тиждень у всіх школах, "на мову викладову" — дві години, "другу краєву" — теж дві години. За планом, у класах першого і другого ступеня мало бути "читання курсоричне (без спинювання читання питаннями і поясненнями)". Мета таких уроків — навчити читати механічно за допомогою вправ. На заняттях писання — "доводити письмо дітей до одностайної красної форми". "Наука бесіди викладової має довести до того, щоб учень розумів мову у вислові устнім і письменнім, легко і оскілько можна поправно висказувув свої гадки устно і письменно, а також умів зладити потрібних у звичайних орудках письма" (ж. "Учитель", 1984 р., ч. 24, С. 368-369).

Мета навчання другої "бесіди краєвої": дитина має розуміти мову і письмо, легко висловлюватися усно і письмово.

План увів новий термін "степень" (замість "відділ"). Перший рік навчання — "перша степень", другий — друга, третій, четвертий — третя, п'ятий і шостий рік навчання — четверта степень. На четвертому ступені (п'яті-шості класи) дітей зобов'язували читати, крім матеріалу читанок, статті з газет, "письма урядові і візваня" з метою вироблення навичок плавного і виразного читання друкованих творів і розуміння змісту прочитаного.

1893 року видавництвом "Рускі шкільні книжки" був перевиданий буквар, у створенні якого брали участь учителі під керівництвом Северина Дністрянського. У букварі були враховані всі зауваження, що висловлювалися на сторінках часописів (Домбровський А. Руский буквар в новім виданні // Учитель. — 1893. Ч. 20. — С. 309-311).

Буквар написаний фонетичним правописом. На третій і четвертій сторінках уміщено "рисунки для вправи руки і ока", їх систематично упорядковано і збільшено. Зазнала змін і графіка: букви більші, виразніші. До кожної нової букви подана ілюстрація, назва якої починалася на виучуваний звук, наприклад, до букви с — малюнок "сани", до р — "риба". Змінено дещо порядок вивчення букв, зокрема після голосних вивчалися першими приголосні с і р.

Односкладові слова з трьох літер (голосний і два приголосних) подано на тринадцятій сторінці: пес, мур, рак; на двадцять другій — слова, де після "самозвуків" є два "співзвуки": серп, шовк. На цій же сторінці дітям пропонується для читання речення, слова з кількома приголосними перед голосними (жнива, дратва), а на двадцять шостій — вивчаються м'які звуки. Наприкінці вміщено букви дж, дз на позначення африкатів у відповідних комбінаціях. Поряд із друкованими буквами подані рукописні, великі і малі. Завершується книжка азбукою, після якої — кілька оповідань для бесід з дітьми.

Одне з видних місць серед педагогів-демократів Західної України XIX — початку XX століття посідає ім'я Степана Михайловича Коваліва (1848-1920). У науковій літературі знаний під псевдонімами Стефан П'ятка, Дроздишин, Плескачка, С.К.). З 1879 року очолював народну школу в м. Бориславі (тепер Львівська область), у якій працював до кінця свого життя (понад 40 років). Незважаючи на тяжкі умови, у яких перебувала Галичина, С. Ковалів обстоював викладання у школі рідною мовою, наполегливо шукав форм і засобів піднесення наукового рівня занять, озброєння учнів практичними вміннями й навичками. Намагався знайти ефективні методи і прийоми навчання. Свої думки виклав у багатьох педагогічних статтях і нарисах. Педагог був переконаний, що застосовування вчителем різноманітних методів навчання, використання наочності полегшує процес засвоєння учнями нового матеріалу, сприяє додержанню наукових понять [5]. У статті "Методичне проведення лекцій в народних і середніх школах" (1916 р.) писав про велике значення самостійної роботи учнів на уроках, щоб вони вчилися вчитися, шукати, досліджувати.

Loading...

 
 

Цікаве