WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → З’ясування народних джерел творчості письменника в школі - Реферат

З’ясування народних джерел творчості письменника в школі - Реферат

Уважно спостерігаючи та вивчаючи побут кобзарів та лірників, П. Куліш, як бачимо, вказував на його незвичайну скромність, а іноді й убогість та злиденність. Проте він зауважував, що такі обставини життя формували у них високість та благородність внутрішнього світу, епічно-філософський склад мислення, безкомпромісність у ставленні до зла і неправди, глибоке співпереживання явищ дійсності, що й забезпечило їм особливе становище в сільській громаді, суспільстві в цілому.

Тут також необхідно зауважити, що ставлення П. Куліша до кобзарів та лірників у різні періоди життя і творчості було різним, іноді навіть різко негативним. Але в цілому його праці, присвячені цьому питанню, не втратили свого значення і добре прислужаться відродженню давньої кобзарсько-лірницької традиції, так старанно нищеної у роки радянського тоталітарного режиму.

Після такої розповіді повертаємося до поставленого раніше запитання і шляхом підсумкової бесіди підкреслюємо, що джерелами народознавчих інтересів П. Куліша став особливий, позначений духом народних пісень звичаїв та обрядів, принципами народної моралі та етики, народними уявленнями про довкілля, красу і потворність, уклад повсякденного буття земляків майбутнього письменника та батьківської родини, у якій він виховувався, зокрема. Постійне спілкування з видатними діячами української літератури, науки і культури, насамперед з М. Максимовичем, привело П. Куліша до усвідомлення того, що сформований на природній народній основі національний характер виражає внутрішнє багатство і поетичну принадність душі українця, невичерпний духовний та інтелектуальний потенціал нації. Тому й шлях розвитку нового українського письменства він вбачав в орієнтації на народну мову, на народні ідей-но-естетичні засади, ті засади, які уже стали ґрунтом для творчості справді національних митців. "Не в замкнутому товаристві любителів словесності перевіряли вони життєвий смисл творів: вони пускали їх прямо в народ — у ті верстви суспільства, які не стануть даремно тратити на читання часу, потрібного для найневідкладнішої праці і турбот. Швидкий розпродаж дешевих видань у провідніших закутках українських найкраще довів виховне значення наших, поки що ще нечисленних літературних творів", — наголошував П. Куліш у статті "Простонародність в українській словесності".

Саме ці висновки визначатимуть спрямування усієї подальшої роботи. Організовуємо її за таким планом:

1. Огляд поетичного доробку П. Куліша. Фольклорні імпульси в поезіях "Рідне слово", "До кобзи",

"До кобзи та до музи". Народні джерела національного ідеалу в поемі "Настуся".

2. Проза П. Куліша. Історична та фольклорна основа роману "Чорна рада". Робота над текстом твору.

3. Тематика та проблематика роману.

4. Духовний світ героїв і доля України (за романом "Чорна рада").

5. Художня своєрідність роману П. Куліша "Чорна рада" і його місце в українській літературі. Значення творчості письменника.

У процесі розв'язання цих питань постійно звертаємося до фольклору, з'ясовуємо інші народні джерела творчості письменника.

Зрозуміло, що найбільш ефективним методом оглядового вивчення поезії буде лекція, адже можливості уроку обмежені, а висвітлити порушену проблему вкрай необхідно. В такому разі учні одержать відповідні завдання, своєрідні настанови, з яких виходитимуть у роботі над романом "Чорна рада", розв'язанні інших питань виучуваної теми.

Так, ведучи мову про поетичні збірки "Досвітки", "Хуторна поезія", "Дзвін", "Позичена кобза", поеми "Маруся Богуславка", "Солониця", "Настуся", "Великі проводи" та інші твори, зауважимо, що їх герой пройнятий одухотвореністю, нерідко романтично ідеалізований, що це людина багатогранного духовного світу, сформованого на національних традиціях. Він іноді ніби зливається з навколишнім світом, розчиняється в ньому, але в описах природи і в такому разі виразно заявляє про себе морально-етичний, а то й соціальний підтекст, оскільки ці описи символізують рідний край, місце, з яким пов'язані незабутні події в житті героя, Україну в цілому, її багатовікову і багатостраждальну історію. Образи чорних могил, що розмовляють з вітром у полі, засіяного головами поля і т. д. у поезії "Рідне слово" символізують драматичну історію українського народу, над сторінками якої роздумує ліричний герой. Через ці роздуми зміст народнопоетичних символів трансформується в сучасність, розмова могил з вітром таким чином набирає гостроти та актуальності, подаючи непривабливу картину соціального та політичного буття нації, адже різного роду відступники та перевертні

В тих могилах рідним трупом

Правду придушили.

А неправду поруч себе

За столом саджали,

Не вином, людськими слізьми

Кубки ісповняли

[І; 178]. Отже, природа в поезії П. Куліша не просто одухотворяється, уособлює в собі Батьківщину, вона — частка самого єства ліричного героя, частка, яка визначає його внутрішній світ, морально-етичну і громадську позицію, смисл життя взагалі.

На найтонших і незвіданих порухах серця осмислює світ, формує своє ставлення до нього й ліричний герой поезій "Солониця", "Кумейки", "Дунайська дума" та інших творів. Нерідко, як і в народній творчості, єдність людини й природи в них виростає на основі сердечної потреби героя сповідати свою душу, вилити свій біль деревам, річці, що веде до одухотворення явищ природи, до повного злиття її світу зі світом людини. Це своєрідний глибокопсихологізований у народнопісенному стилі діалог зболенного серця ліричного героя і природи. Тихоплинна течія в "Дунайській думі" не лише заворожує діброви, а й навіває якийсь щемно-солодкуватий смуток, якісь болісно-тривожні думки, які, як жовті піски, підточують серце. Воно ниє від того, і тоді випливає невимушена розмова:

Де, Дунаю-батьку,

Твої рідні діти,

Що розійшлись-розтеклися

По білому світі?

Одні на Вкраїні, Другі в Московщині; Споминають тебе, батьку, При лихій годині.

"Нехай споминають І в піснях співають, І до мене доріженьку В знегідді верстають"

[І; 40-41].

Оце вчуття серцем у рідну природу, в драматичну історію рідного народу — своєрідний стан не лише душі, а й форма вияву тих чи інших аспектів національного буття. Ліричний герой постає в них як людина, яка пригортається до лона матері-України від болісного усвідомлення драматизму становища, духовного і морального занепаду, втрати насамперед почуття національної честі та гідності, почуття патріотизму.

Була колись, кажуть, Щаслива година: Як сад рясний, процвітала Уся Україна

[І; 41]

читаємо в "Дунайській думі". І хоч П. Куліш тут залишається послідовним у своїх переконаннях, звинувачуючи у втраті цих чеснот голоту п'яну, мужичих дітей, "Що не хочуть у вельможних Ласки запобігти" [І; 43], все ж таки він залишається патріотом України, а стиль його художнього мислення — народнопісенним.

Більше того, в "Солониці" та "Кумейках" письменник повністю стоїть на грунті української народної історичної пісенності з її яскраво вираженою тенденцією до осмислення подій, явищ, героїв крізь призму серця, з її оспівуванням героїв національно-виз-вольної боротьби. Скажімо, образ Наливайка в поезії "Солониця" типологічно споріднений з образами народних ватажків у фольклорі. Він — сизий орел, очолювані ним повстанці — молоді орлята. Такими ж виступають у народній поезії й Сірко, Залізняк, Кривонос, Хмельницький та їхні сподвижники. Ось як, наприклад, говориться в одній з пісень про Сірка:

Ой як крикне старий орел, що під хмари в'ється,

Гей, загуло Запоріжжя та й до Сірка тнеться.

Ой не вітер в полі грає, не орел літає, —

Отож Сірко з товариством на Січі гуляє.

Порівняння героя з орлом тут, як і в поезії П. Куліша, виражає не лише ставлення до нього, не лише оцінку його героїчних подвигів. Воно є сконцентрованим вираженням стану душі і серця, стану, який і є однією з форм національного буття, породженого історичною дійсністю.

Loading...

 
 

Цікаве