WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → З’ясування народних джерел творчості письменника в школі - Реферат

З’ясування народних джерел творчості письменника в школі - Реферат

Докладного аналізу "Записок про Південну Русь" учитель, звичайно, робити не буде. Тому, щоб все-таки сформулювати певне уявлення учнів про них, зупинимося лише на тих особливості світогляду українського народу і дають ключ до розуміння національної своєрідності творчості самого письменника.

З передхристиянських вірувань у "Записках про Південну Русь" з достатньою чіткістю і повнотою відображено віру в можливість посмертного переходу людської душі у звіра або рослину. Провідним мотивом поданих П. Кулішем оповідань, повір'їв та казок є мотиви смерті як переселення душі та загробного життя.

Смерть тут мислиться традиційно. З її настанням людина не вмирає, вмирає лише її тіло. Душа ж продовжує існувати, переходячи в інший світ. Цікавою в цьому відношенні є й розповідь про похорони, записана зі слів селянина Харківської губернії. Згідно з його свідченнями, до смерті готувалися зарані. Спочатку ладнали собі домовину і щороку засипали її новим зерном, а старе зерно найкращої пшениці роздавали старцям. Коли ж людина відчувала неминучий кінець, до неї приходили родичі, близькі та сусіди прощатися. Перед смертю батько віддавав останні настанови своїй родині, просив вірити в Бога і жити в злагоді. По смерті на вікні ставили стаканчик з водою, щоби душа небіжчика, яка впродовж шести неділь побивається на сім світі, могла напитися води. За домовиною зачинялись ворота, щоб смерть не верталась, у хаті лавки посипали житом, щоб усі залишались живими та здоровими. Постіль з-під покійника, щоб усе лихе відстало, на три дні виносили в хлів. Серед мерців бувають і такі, що піддаються лукавому. Тоді вони після смерті встають і приходять на свій двір і не дають спокою живим. У такому разі їх домовину прибивають осиковим кілком, адже душі злих мерців бояться осики і тоді не виходять з домовини. Засвідчує оповідач і звичай ховати над дорогами. Це стосується насамперед чумаків та прохожих.

Як бачимо, розповідь селянина наскрізь пройнята народнопоетичними уявленнями про життя і смерть. З одного боку тут усвідомлюється невідворотність трагічної розв'язки життя, неминучий його кінець, і людина готується до цього. З другого ж — у всьому її супроводжують символи життя — вода, зерно пшениці та жита, турбота про долю живих, боротьба із душами мерців і т. д. Отака подвійність народного світобачення і світосприйняття відображає діалектику пізнання і осмислення людиною навколишнього світу, найрізноманітніших виявів її буття в усій складності їх взаємозв'язків і суперечностей, завдяки чому і вимальовується цілісна система народного розуміння життя і смерті.

Особливий інтерес для вивчення народного світогляду і національного характеру становлять спостереження П. Куліша над взаєминами різних верств населення, уважне вивчення їх психологічних та морально-етичних засад.

П. Куліш наводить цілий ряд переконливих свідчень того, що поняття "Батьківщина" в народній свідомості найтіснішим чином пов'язується з історією України, її видатними діячами, природою та культурою. До того ж спогади про них в українця викликають неабияке емоційне піднесення, хвилю найрізноманітніших почуттів і переживань, а нерідко — сльози, бажання воєдино злитися з степом, козацькими могилами, минувшиною в цілому, розчинитися в них, як у чомусь рідному, близькому, безкінечно дорогому. Саме такими перед нами постають з народних переказів та пісень сотник Харко, полковник Семен Палій, гетьман Богдан Хмельницький, козацькі ватажки Швачка, Залізняк, Гонта, Васюринський, просто бу-валі козаки-запорожці. Їх образи заполоняють уяву не одного покоління українців, а спогади передаються з вуст в уста. Так складається своєрідна традиція, яка й визначає відповідний зміст поняття "Батьківщина". Коли один з оповідачів заспівав старому запорожцеві пісню "Ой поїжджає да по Україні да козаченько Швачка", останній слухав-слухав, а потім облився слізьми та й каже, обнявши за голову виконавця: "Ах, синочку мій, се ж наша батьківщина! се ж наша отцевська пісня! Се не пісенька, се щирая правдонька! Так ми у своїх батьків служили, да оце про їх і пісню проложено!" (І; 80). Ореолом святості, народної поваги оповитий і образ Харка в легенді та переказі про сотника Харка, які записав П. Куліш у Звенигородці від лірника Дмитра Погорілого та мешканця Сміли Кіндрата Таранухи. Реальне і фантастичне виражає у них народну морально-етичну свідомість в історичному та соціальному контекстах, а відтак характеризує оповідачів як людей широкого масштабу і філософського складу мислення. Загальнонаціональне значення тих чи інших подій, історичних постатей вони уміють розкрити в тісному взаємозв'язку, розкрити їх внутрішній світ одне через одне. Емоційна напруга оповіді також засвідчує високу громадську позицію самого оповідача, усвідомлення ним самого себе часткою національної історії, уболівання за долю України в цілому та її кращих синів зокрема.

Поетична філософічність як риса національного світогляду і характеру яскраво виражена і в героїчному епосі. Візьмемо для прикладу "Думу про козака Голоту", записану П. Кулішем від А. Никоненка. Вузловими моментами, які виражають у ній епічне світосприйняття і героїчний характер, є просторові та часові образи. Це — "поле Килиїмське", битий Гординський шлях, чисте поле, орел, козак Голота та його добрий кінь. Закінчення також має тісний взаємозв'язок з їх внутрішнім змістом, проектуючи його в часову безкінечність. Хвалячи-вихвалюючи поле Килиїмське, козак Голота каже:

Ой поле Килиїмське!

Бодайже ти літо й зиму зеленіло,

Як ти мене при нещасливій годині сподобило!

Дай же, Боже, щоб казаки пили та гуляли,

Хороші мислі мали,

Од мене більшу добичу брали,

І неприятеля під нозі топтали!

[І; 15].

Далеко не другорядне значення має і прикінцеве повчання-підсумок, виголошене виконавцем думи:

Слава не вмре, не поляже,

Отнині до віка!

Даруй, Боже, на многі літа!

; [І; 19].

Так завдяки синтезу часу і простору передається особливий стан козака Голоти, який уособлює у даному разі український національний характер. Безпечність і відчуття в степ, почуття гумору і винахідливість — це не просто риси характеру козака Голоти. В органічній єдності з образами, скажімо, Килиїмського поля та битого Гординського шляху, вони набувають місткового художньо-філософського узагальнення, вказуючи на історію, героїчні традиції українського козацтва як джерело народного світогляду і національного характеру. Їх місткість та багато-вимірність у просторі й часі також увиразнює цю особливість епічного світосприйняття. До того ж, оці епічні символи сприймаються в думі не лише козаком Голотою, а й читачами та слухачами як символи України-Батьківщини, зміст яких передається народними співцями з покоління до покоління, адже "Слава не вмре, не поляже, Отнині до віка!", адже кобзар благає її у Бога "на многіє літа".

Як бачимо, українська національна самосвідомість формувалась на демократичних підставах. Народні критерії в оцінці тих чи інших явищ, життя в цілому — її прикметна особливість.

Цікаво, що в Суботові П. Кулішу вдалося записати "Пісню про війни Хмельницького", в якій Україна повстає як місце пиятики і перенасичення ляхів, а народ мав постачати їм усе для цього. Тоді народ не стерпів такої наруги і піднявсь на боротьбу. Отже, пісня є переконливим свідченням того, що ідея української самостійної держави є цілком органічною в народній свідомості, що вона виступає дійовим чинником формування українського національного характеру.

Відстоювання прав і свобод — провідний мотив Думи "Про жидівські відкупи та про війну через них". Відстоювання це йде від усвідомлення сільськими громадами, міщанами, козацькою верхівкою себе єдиними повновладними господарями України, що в свою чергу зумовлює ріст соціальної та політичної активності, отже й свідомості широких верств населення.

Україна у названих вище творах постає, як бачимо, у соціально-політичних аспектах. Але такий зміст цього образу несе в собі й сильний морально-етичний заряд, який пробуджує у свідомості розуміння необхідності відстоювати і захищати її як джерело власної свободи і незалежності, відчуття власного обов'язку перед нею.

В думі "Маруся Богуславка" вона постає для героїв твору джерелом сили волі, незламаності духа, глибокого почуття патріотизму. Тому антитеза тут має світоглядну основу, виражає глибокі патріотичні почуття, усвідомлення героями самих себе як часточки українського народу навіть по довгих роках турецької неволі. Темниця кам'яная виступає різким контрастом спогадові про радісне піднесення в дні Великодніх свят в Україні, літа тяжкої неволі — ясним зорям і тихим водам, прокляття — молитовному благанню свободи, утвердженню всесильного пориву до неї, що об'єднує Марусю, козаків та Україну в єдиний, живий та активно діючий організм. Чужина та кайдани лише загострюють відчуття рідного, близького і дорогого, а відтак викликають необхідність відкривати його в інших, у теперішньому і минулому, творячи на цій основі свій світ — світ сильний, пройнятий національною ідеєю, отже незламаний і всеперемагаючий, світ, навколо якого гуртувалися українці.

Loading...

 
 

Цікаве